Скоро куля зробилася маленькою, злилася з зiрками Чумацького Шляху -- i розтанула помiж ними...
У цей час на балконi у мiстi стояли Олег з Лiзкою i до болю в очах вдивлялися в серпневе небо, густо засiяне зорями.
"Невже так i не побачимо Мiнiмакса? -- з тривогою думали брат i сестра. -- Невже так i не помахаємо йому?"
Раптом над горизонтом з боку Круглика вони помiтили яскраву зiрку, що швидко прокреслювала небо.
"Невже -- Мiнiмакс?!" -- блискавкою майнула у дiтей думка, i вони мiцно схопилися за руки.
А зiрка пiднялася до Чумацького Шляху, пригальмувала свiй рух -i раптом почала кружляти серед iнших зiрок.
-- Дивися! -- вигукнув Олег, усе зрозумiвши. -- Зiрка щось пише!
Затамувавши подих, брат i сестра широко розкритими очима уважно стежили за рухами зiрки.
Ось з'явилася лiтера "Я"...
За нею -- лiтери "ПО"...
А тодi, вже швидше, -- "ВЕРНУСЬ"...
Олег та Лiзка скрикнули вiд радостi i щосили замахали руками.
А зiрка спалахнула ще яскравiше, наче побачила їх, i широкими -на пiвнеба! -- рухами виписала останнє слово:
МIНIМАКС!
А тодi зникла у таємничих глибинах космосу...