- Ну, що ж, ходiмо... - сказав пригнiчено Краус, пiдводячись.
- Раз мати породила, раз i помирати! - спробував посмiхнутись Мак-Гардi. Грубер, нiчого не розумiючи, покрутив головою i почвалав за своїми приятелями.
Незабаром вони дiйшли до краю великого вимощеного чотирикутника, який приблизно на метр пiднiмався над рiвниною. Нерiшуче зупинились i в захватi дивились на незвичайнi будови.
В ясне блакитне небо здiймалися чотири стрункi, гладенькi пiрамiди метрiв на п'ятдесят заввишки, з великими, райдужно сяючими кулями на вершинах. На лiвому розi вимощеного чотирикутника стояла трохи бiльша пiрамiда без таємничих куль, а праворуч - найдивовижнiша будова з усiх: велетенська пiвкуля, на якiй було прилаштовано три конструкцiї з широкими спiралями, - тi, що, як виявив Краус при першiй розвiдцi, непомiтно й безперервно змiнювали свiй напрям.
- Я нагадую собi тут Наполеона перед єгипетськими пiрамiдами! бадьоро вигукнув Мак-Гардi, щоб заглушити свiй страх. - Менi здається, що й цi будови є тiльки пам'ятниками славетного минулого Кварти. Нiде анi душi; нiде нi вiкон, нi дверей. Як тут можуть жити люди?
- Ти наївний! - засмiявся Грубер. - Цi люди на вигляд зовсiм iншi, анiж ми. Може, вони зовсiм не дихають або й справдi невидимi... - додав вiн тихше.
Краус заперечливо махнув рукою:
- Безглуздя! Кулi вночi не сяяли самi собою. Квартяни, мабуть, подавали комусь знак, що ми наближаємось. Можливо, за нами вже давно стежать з допомогою якогось локатора. Не будемо марнувати часу та ходiмо краще далi. Може, хтось вийде нам назустрiч, або виявимо який-небудь хiд до примiщень.
Грубер перший скочив на помiст i пiшов нетвердим кроком. Обидва приятелi рушили за ним. Нiде нiщо не ворушилось, тiльки вiтер свистiв у дивних конструкцiях.
Бiля найвищої пiрамiди зупинились. Мак-Гардi обережно доторкнувся до її стiни:
- Скидається на бетон, але це не бетон...
- Шкода, що тут немає необхiдних приладiв, - позiхнув Краус, який з усiєї сили боровся з втомою пiсля тривожної безсонної ночi.
- То поклич Навратiла з Молодiновою! - насмiшкувато сказав Мак-Гардi. - Вони тобi всi оцi загадки розв'яжуть враз. Оглянемо краще будову з усiх бокiв.
- Ти був правий! - вигукнув Грубер, що весь час iшов перший. - Ця штука, безперечно, рухається,- показав вiн на велику пiвкулю, що виступала низько над землею з похилої стiни.
Вони вчепились у неї всi втрьох, але марно: вона не поворухнулась бодай на мiлiметр. Спробували обернути навколо осi - наслiдок був такий же.
- Розстрiляємо її! - запропонував Грубер.
- Погукаємо, - може, все-таки хтось обiзветься... - сказав Мак-Гардi.
Але нiхто не озвався на їхнi крики.
Нарештi Краус виявив на стiнi невеликий рельєф, який складався з трьох пiвкуль на вершинах правильного трикутника. При бiльш уважному оглядi вiн встановив, що пiвкулi зроблено з iншого матерiалу, анiж основна дошка рельєфу.
- Ура, замок скарбницi знайдено! - Тепер тiльки шифр - i ми вiдчинимо неприступну касу!
Припущення Крауса пiдтвердилось. Пiсля багатьох спроб їм пощастило зрештою визначити ключ потаємного механiзму. Тiльки-но вони притиснули всi три маленькi пiвкулi одну до одної, як велика куля в стiнi пiрамiди почала обертатись, аж доки повернулась боком, у якому червонiв широкий круглий отвiр.
Втiкачi затамували подих i злякано чекали, що буде далi. Кожна хвилина здавалася їм вiчнiстю.
- Ну, от i все. Зайдемо! - опам'ятався нарештi Грубер.
Мак-Гардi нервово пiдняв пiдборiддя i пересмикнув плечима:
- Справдi, чого нам зволiкати? Але ти не пiдеш перший, ти п'яний! вiн вiдштовхнув Грубера i полiз на черевi в пiрамiду.
Краус i Грубер, зазираючи в отвiр, напружено прислухались. Шарудiння незабаром припинилося, всерединi загадкової будови запанувала моторошна тиша.
Нерви Грубера не витримали довгого чекання.
- Пiду за ним! Якщо йому щось зробили, хай начуваються! - сказав вiн погрозливо.
- Нiкуди ти не пiдеш! - заперечив Краус. - Лишишся тут на сторожi. Я полiзу сам... I не роби тут нiяких дурниць!.. Чи є в тебе ще банани?
Грубер заперечливо похитав головою.
Краус ще раз суворо глянув на нього i обережно просунувся в отвiр. Вiн одразу ж потрапив до широкого проходу, в якому мiг просуватись вперед на колiнах.
Коридор кiнчався просторим тьмяно освiтленим примiщенням. Краус обережно зазирнув туди i затремтiв, як у лихоманцi: просто перед ним стояв велетенський ящiр з довгою, скрученою набiк шиєю. Всерединi його тiла блищав скелет, чiтко видний крiзь прозорi м'язи.
Виряченi очi Крауса мимохiть втупилися в ноги потвори. Вони були прикрiпленi до високої пiдставки...
- Тьху, злякався опудала в паноптикумi! - Краус зiтхнув з полегкiстю i зайшов до примiщення.
Все воно було сповнене не менш фантастичними створiннями. Це справляло таке гнiтюче враження, що непроханого гостя знову покинула хоробрiсть.
- Мак-Гардi!.. - гукнув вiн неголосно.
Мовчання.
- Мак-Гардi, де ти? Знову мовчанка.
Краус поклав палець на спуск рушницi i невпевненим кроком обiйшов опудало ящера.
Посеред примiщення над пiдлогою висiла величезна куля з рельєфно позначеними континентами на гладенькiй основi, що означала море. В сутiнках за великим глобусом виднiлись прозорi моделi тих крилатих квартян, з якими експедицiя зустрiлась у Долинi вогнiв.
- Це ще дрiбниця! - почулося раптом за спиною у Крауса. - Не лякайся, це я... - Мак-Гардi взяв приятеля за руку. - Зазирни до сусiднього примiщення. Коли побачиш те, що побачив я, зовсiм отетерiєш...
Вони пройшли круглим отвором, i Мак-Гардi мовчки показав угору. Високо над їхнiми головами виднiлась велика пiвсфера, яка, нiби в планетарiї, сяяла тисячами дрiбних зiрок. Однак в її центрi було те, чого очi людини нiколи не бачили: у повiтрi вiльно обертались одно навколо другого два сонця, а круг них ще повiльнiше рухалось маленьке, що сяяло червоно.
- Жива модель тризiр'я Центавра! - охнув приголомшений Краус. - Моделi сонць нi на чому не тримаються, - додав вiн зачудовано.
- Це ще дрiбниця! Поглянь уважнiше: навколо сонць обертаються планети. Бачиш, як швидко рухаються? I так само вiльно пливуть у повiтрi... Як це можливо!? Який механiзм приводить їх у рух, якщо вони нiчим не зв'язанi з усiм навколишнiм?
Краус раптом здригнувся:
- Повернiмось. Побоююсь, щоб Грубер там чого не накоїв.
Бiля входу в пiрамiду Грубера вже не було. Марно шукали вони його на подвiр'ї та у вуличках помiж будовами. Тiльки бiля великої пiвкулi з спiралями виявили лушпиння "горiлчаних" бананiв.
- Бiда! - розпачливо сказав Краус. - Мабуть, хтось затягнув його всередину, - кивнув вiн головою в напрямку входу, подiбного до того, який вони виявили в найбiльшiй пiрамiдi.
Пiсля короткого вагання вирiшили пiти на розшуки.