ВОЛОДИМИР БАБУЛА
Сигнали з всесвiту
Науково-фантастичний роман
у двох книгах
Переклали з чеської Микола ДАШКIЄВ
та Муза СОУЧЕК.
КНИГА ПЕРША
Сигнали з всесвiту
Своїм дiтям Митьковi, Аленцi, Томашевi та всiм iншим мандрiвникам у трете тисячолiття вiд щирого серця присвячує.
АВТОР
Замiсть пiслямови
Коли я востаннє переглядав коректуру оцiєї прочитаної Вами, шановний читачу, книги, радiо принесло приголомшуючу звiстку: вперше в iсторiї людства встановлено безпосереднiй контакт з iншою планетою сонячної системи,- радянська космiчна станцiя "Венера-4" досягла поверхнi нашої загадкової осяйної сусiдки i дослiдила хiмiчний склад, температуру й тиск її атмосфери.
Скажу щиро: коли я почув це повiдомлення, менi стало моторошно. Моторошно й радiсно. Гучнi числа, що ними так щедро сиплеш у розмовах на астрономiчнi теми, вперше сприйнялися не як абстракцiя, а як беззаперечна реальнiсть. ТРИСТА П'ЯТДЕСЯТ МIЛЬЙОНIВ КIЛОМЕТРIВ мав пролетiти пустельним Космосом дерзновенний посланець Землi, щоб у наперед визначену секунду, в наперед визначенiй точцi мiжпланетного простору зустрiти красуню Венеру. Аби подолати таку вiдстань, навiть променевi свiтла потрiбно ПОНАД ДЕВ'ЯТНАДЦЯТЬ хвилин! Тож з якою точнiстю мала бути розрахована траєкторiя космiчного корабля?! З якою дбайливiстю, з якою передбачливiстю було спроектовано й виготовлено деталi неймовiрно складної споруди, що витримала колосальне перевантаження i невагомiсть, температуру червоного жару i неземний холод, мiжпланетний вакуум i тиск венерiанської атмосфери, вiбрацiю та iнсоляцiю... i скiльки їх ще там було, отих знаних i незнаних небезпек, що з такою легкiстю могли звести нанiвець результат запуску нашого космiчного посланця!
I ось - перемога! Уявiть собi, читачу: десь серед бескиддя червоних скель Венери лежить наш мiжпланетний розвiдник. Можливо, в ньому ще жеврiє життя, вдихнуте в нього людьми Землi; можливо, ретельнi автоматичнi пристрої ще й досi вивчають чужу планету, а антени передавачiв ще й досi намагаються намацати рефлектори земних станцiй космiчного зв'язку, щоб розповiсти нам про таємничий, загадковий свiт...
Сьогоднi ми можемо тiльки уявити собi отi розжаренi скелi, помiж яких дзюрчать струмки рiдкого олова, оте шаленство блискавиць у густiй отруйнiй пiтьмi над нашою "Венерою-4". Та збiжить зовсiм небагато часу, i все це ми побачимо на екранах телевiзорiв, а згодом на поверхню Венери ступить нога людини. I це вже не фантастика, а близьке, розплановане майбутнє. Нинi нiкого не здивуєш запуском ще одного, бодай надвелетенського, супутника; ми вже навiть ремствуємо, що надто довго тривають приготування до висадки людини на Мiсяць, легковажно применшуючи складнiсть такої подорожi. Стався колосальний психологiчний злам: людство вирвалося в Космос, сповнилося вiри в себе, в свої сили i можливостi, звелося на вищий щабель.
А десять рокiв тому... Нi, часом таки корисно зазирнути в недалеке минуле! Буквально напередоднi запуску першого в свiтi радянського штучного супутника американцi бундючне проголосили свою програму завоювання Космосу, згiдно з якою вони мали вивести на навколоземну орбiту КУЛЬКУ ЗАВБIЛЬШКИ З АПЕЛЬСИН... та ще й десь близько 1980 року! Отож так званi "серйознi люди" i посмiхалися скептично, коли мова заходила про космiчнi подорожi: "Ат, фантастика!".
А "несерйознi" тим часом мрiяли й дерзали, непохитно вiрячи у всемогутнiсть людського розуму. Вiд напiвдитячих, наївних марень до перших теоретичних розрахункiв,- а звiдти й до перших недосконалих ракет,- отак рухалась людська мрiя про завоювання зоряного Всесвiту. I в першiй шерензi цiєї когорти дерзновенних мрiйникiв поруч з ученими й iнженерами завжди були письменники-фантасти.
Отут i хочеться сказати кiлька теплих слiв про чеського письменника Володимира Бабулу, автора прочитаної вами книги.
Мабуть, для кожного письменника,- а для письменника-фантаста передусiм,- найнеобхiднiшою передумовою успiху є вмiння дивитися на свiт широко розкритими допитливими очима дитини... i осмислювати побачене з глибокодумнiстю фiлософа-мудреця. Нi, це дуже нелегко - побачити незвичайне у звичному, буденному, показати рiч або явище в несподiваному ракурсi й пояснити так, як не пояснював досi нiхто, А Володимир Бабула був щедро обдарований саме цiєю чудесною якiстю.
"Сигнали з Всесвiту"... Певно ж, коли вперше чуєш цi слова, насамперед уявляється надзвичайно розвинена iнопланетна цивiлiзацiя, що простягає руку дружби нам, землянам. А Володимир Бабула зумiв побачити за цим словосполученням значно бiльше, величнiше. "Сигналами з Всесвiту" вiн назвав оте радiотелеграфне "бiп-бiп" першого штучного супутника, що проголосило на весь свiт початок космiчної ери! Мало того, це Володимир Бабула перший порiвняв цi сигнали до знаменного залпу "Аврори". Космiчна епоха стане епохою перемоги комунiзму на всiй планетi! (Повiсть "Пульс Всесвiту"). А сигнали з далекої планети Iкс - лише благання про допомогу, останнiй зойк цивiлiзацiї, що знищила сама себе, бо не зумiла приборкати палiїв вiйни.
Володимир Бабула щиро звiрявся на розсудливiсть людства, на всемогутнiсть його невичерпного творчого розуму. Майбутнє буде свiтлим i осяйним, але ввiйдуть у нього не якiсь рожевi ангелочки i не напiвроботи, а звичайнi земнi люди, з їхнiми вадами й пристрастями,- люди, якi, будуючи новий свiт, перебудовуються одночасно з ним.
Пригадайте iсторiю Лайфа Северсона, "людини з минулого", що потрапила в далеке майбутнє. Далебi, я щиро позаздрив авторовi за його вмiння смiливо переосмислити загальновiдоме, тактовно й тонко використати реальний факт, як трамплiн для стрибка в Країну Мрiї. Адже справдi славетний Амундсен разом з своїми соратниками вилетiв 18 червня 1928 року на лiтаку "Латам", щоб допомогти експедицiї Нобiле. Лiтак справдi зник без слiду разом з усiм екiпажем, I дiзнавшись про це, один видатний радянський вчений справдi заявив, що коли вiдважнi мандрiвники загинули тiльки вiд холоду, їх у майбутньому можливо буде знайти i повернути до життя.
Це факти, вiдомi дуже багатьом. Але тiльки Володимир Бабула зумiв проникнути творчою уявою за оту запону тайни, що впала на "Латам" пiсля одержання вiд нього останньої радiограми. Звичайно, нiхто не може ствердити, що все вiдбувалось саме так, як змалював письменник. Але йому вiриш несамохiть. Вiриш, що соратник Амундсена насправдi оббивав палицею кригу з площин бiплана,- тодi це й був найдiйовiший засiб боротьби з обледенiнням! - упав з високостi в снiговий замет, бiг у розпачi за даленiючим гуркотом лiтака, потiм заснув, знесилений... i прокинувся в новому свiтi. Автор з перших сторiнок пiдкупає читача правдивiстю розповiдi, отож i надалi вiн користується довiрою, не зловживаючи нею.
Звернiть увагу, читачу: роман "Сигнали з Всесвiту" написано задовго до запуску першого штучного супутника Землi. Здавалося б, тепер, коли мрiя стала реальнiстю, в творi кричуще позначаться похибки i примiтивiзми, яких дуже важко уникнути, змальовуючи хоч i близьке, та все одно незнане майбутнє. Але так не сталося. Написаний дванадцять рокiв тому роман не постарiвся, а порушенi в ньому питання досi лишаються злободенними.
Гравiтацiйний зв'язок. Антигравiтацiя. Антиречовина... Слiд вiддати належне Володимировi Бабулi: вiн чи не перший з письменникiв зазирнув у святая святих найсучаснiшої фiзики, - в тi її галузi, що почали бурхливо розвиватися в останнi роки i, можливо, визначать шлях науки на сторiччя. Звичайно, ми не можемо судити, наскiльки здiйсненними та вiрогiдними виявляться висунутi автором науково-фантастичнi гiпотези, але навiть зацiкавити цими проблемами читача- дуже велика справа.
А Володимир Бабула вмiв зацiкавлювати i iнтригувати. Пригадайте, читачу, чудесну невеличку повiсть "Пульс Всесвiту". З лукавою посмiшкою автор веде нас вiд сторiнки до сторiнки в гонитвi за секретом неймовiрної, парадоксальної ситуацiї, :в яку потрапив головний герой твору. Ви вже ладнi звинуватити автора в нахабнiй мiстифiкацiї, ладнi вигукнути, що все описане - нерозумнi вигадки... i раптом усе стає зрозумiлим, абсолютно логiчним i виправданим, I ви доброзичливо посмiхаєтесь: ну й штукар оцей автор! Добряче закрутив сюжет!
Так, Володимир Бабула багато чого вмiв i багато чого зробив. Звичайно, в книзi, яка лежить перед Вами, можна знайти й огрiхи та недолiки. Але перелiчувати їх зараз, мабуть, не варто, бо автора вже немає серед живих.
Володимир Бабула прожив коротке, але яскраве життя. Народився вiн 24 липня 1919 року в Моравiї, в сiм'ї комунiста й цим i визначилась його подальша бiографiя.
Коли читаєш твори Володимира Бабули, можна подумати, що вiн був iнженером або вченим,- в усякому разi, його обiзнанiсть в галузi науки й технiки вражає широтою дiапазону, глибиною узагальнень. Але нi, Бабула скiнчив Художню академiю в Празi як художник-скульптор. Тiльки не довелося йому працювати за фахом. Коли гiтлерiвцi окупували Чехословаччину, Володимира Бабулу, як активного комунiста, ув'язнили у концтаборi, який i став для нього найсуворiшою школою життя. Та випробування не зламали його, не зробили жорстоким i злим. Може, саме в концтаборi, бачачи тупу жорстокiсть гiтлерiвських посiпак, письменник вимрiяв ще невиразнi силуети щирих i людяних персонажiв своїх майбутнiх книг. I, певно, саме тодi Володимир Бабула зрозумiв своє покликання - будити в молодому поколiннi дух творчого дерзання, виховувати його людяним i розумним.
По вiйнi Володимир Бабула довгий час працював головним редактором чехословацького журналу "Наука i технiка молодi", а пiзнiше - головним редактором журналу наукової i технiчної iнформацiї. Писав повiстi й оповiдання, а часом виступав i як художник-iлюстратор. Провадив велику громадсько-полiтичну роботу. Володимир Бабула був щирим i вiдданим другом радянських людей,- та втiм, оця доброзичливiсть проступає на кожнiй сторiнцi його творiв. Вiн щедро вiддавав свої сили i здiбностi... й вельми мало дбав про своє здоров'я, Пiсля тривалої важкої хвороби Володимир Бабула помер у Празi 11 листопада 1966 р. на сорок сьомому роцi життя, так i не здiйснивши свою обiцянку вiдвiдати наш Київ удруге.
***
Збiжить ще скiлькись там рокiв. Готуватиметься до старту в зоряний Космос могутня ракета. Досвiдчений космонавт востаннє оглядатиме рiдну Землю перед радiсним i тривожним польотом у невiдоме.
Перебiгатиме в його пам'ятi найдорожче, найцiннiше в життi,- те, що слiд забрати з собою як невагомий, але дуже потрiбний вантаж
I, може, пригадається йому прочитана в далекому дитинствi книга про смiливих завойовникiв Всесвiту. Певно, не вдасться згадати нi назви її, нi прiзвища автора. Але вiдновиться те свiтле почуття пiднесеностi й вiри у всемогутнiсть Людини, яке так схвилювало його колись давним-давно i, може, якоюсь мiрою визначило весь його подальший життєвий шлях.
Письменники помирають Але книги продовжують жити I сигнали з Всесвiту будуть лунати завжди, тiльки все з бiльшої i бiльшої вiдстанi. Це - позивнi перших хоробрих, що торують шлях у невiдоме,
Микола ДАШКIЄВ
ЧАСТИНА ПЕРША
ПРОБУДЖЕННЯ
Роздiл I
Син
Пiвночi
Кабiна мiжпланетного корабля, освiтлювана тiльки м'яким спокiйним сяйвом Землi, тоне в сутiнках.
Чоловiк сидить у крiслi бiля круглого вiкна i не може вiдiрвати очей вiд незвичайної картини. Його мрiйний погляд блукає по величезнiй кулi, що пливе кудись в одвiчнiй темрявi.
Людина зi своїми радощами i турботами, людство, захоплене величною боротьбою з природою, мiста i лiси, моря i суходоли - все це за кiлька годин космiчного польоту злилось у єдине поняття: планета Земля. Зараз вона висить нерухомо серед незлiченних зiрок, а її поверхня видається мертвою, нiби на нiй погасло все життя.
Плечi чоловiка раптом пересмикнулись; вiн наче скинув з себе важку пiвдрiмоту, одвернувся вiд вiкна i прошепотiв у присмерк кабiни:
- Аленко, ви спите?
- Нi, Северсон. Уже з годину як прокинулась, але не хотiла вас турбувати... Ви, мабуть, поринули в спогади, i тепер вам сумно, правда? Дiвчина з великими чорними очима трохи нахилилась уперед. На її обличчя з вiкна впало срiблясте сяйво.
- Те, що я зараз вiдчуваю, Аленко, не можна назвати сумом. Розумiєте... - Северсон з великим зусиллям пiдшукував потрiбнi слова. Розумiєте, тут людина... як ангел з величезними крилами. Пливе у безмежному просторi i з зоряної високостi оглядає континенти. Це таке дивне вiдчуття... Погляньте-но на цей величезний глобус! Скiльки ми, люди, на ньому вже пережили! Скiльки мiг би розповiсти навiть я один... Там буяє й вирує життя; менi здається, нiби аж сюди сягає гудiння могутньої енергiї, яка покiрно служить людинi. А що таке, зрештою, сама людина? Маленька мурашка, коли поглянути здалеку; вона разом зi своїми найбiльшими справами - нiщо!.. А втiм... - Северсон збентежено посмiхнувся. - Я так розбалакався, що аж сам дивуюсь. Ще стану фiлософом чи поетом.
- А чом би й нi? В Космосi у людини справдi немовби виростають крила. Але дуже прошу, не будьте песимiстом i не порiвнюйте людей з мурашками. Безсилий лише той, хто втратив вiру в себе, а малий той, хто прагне тiльки дрiбної мети. А наша мета така велична! Ми вмiємо мрiяти i спроможнi перетворити мрiї на дiйснiсть... - Алена схилилась до вiкна. - Подивiться уважно на Землю... Якого кольору узбережжя Африки?.. Зеленого! Хiба це не прекрасний доказ могутностi людини?! Ще десять рокiв тому ми побачили б там свiтло-жовту пляму, яка називалась пустелею Сахарою... Або Арктика... Тодi, коли ви з Амундсеном завойовували Пiвнiчний полюс, крига запинала все Заполяр'я вiд Азiї до Америки. А тепер - лишився тiльки бiлий острiвець навколо полюса... - дiвчина раптом затнулась.- Пробачте, я так багато говорю.