Роздiл VIII
Приголомшення
Лайф Северсон утiк вiд Наташi Орлової, - утiк, як хлопчисько-пустун вiд обридлої виховательки. Кiнець кiнцем скiльки можна його опiкати? Вiн почуває себе цiлком, цiлком добре. I треба нарештi збагнути суть дивних змiн, що сталися в свiтi; треба переконатись, що десь за межами показаних йому розкошiв не ховаються злиднi. Адже було так у Лондонi: в Вест-Ендi палаци, а на околицях люди ледь животiють...
Лишивши для Наташi записку, щоб не турбувалась, Северсон вибрався через вiкно та й подався через парк звивистою стежкою. Зайшовши таки далеченько, вiн забрався в кущi i простягся горiлиць на барвистому килимi польових квiтiв. На серцi в нього було спокiйно й хороше.
По небу повiльно пливли легенькi бiлi хмарки. Дерева тихо шелестiли яскравим, нiжним листячком. Звiдкись прилетiв метелик i довiрливо сiв на колiно Северсона. Посмiливiшав наляканий появою людини коник та й врiзав на своїй крихiтнiй скрипочцi нехитру мелодiю.
"Сюди б ще один-єдиний звук, то й був би я зовсiм як вдома... - мрiяв Северсон. - Коли б озвався ти, любий дзвоне нашого маленького костьолу! Долинь сюди з теплим подувом вiтру вiд фiорду, поверни мене в моє щасливе дитинство!"
Несподiвано щось зашумiло в повiтрi, i Северсон вiдчув поштовх у пiдошву правого черевика. Вiн швидко розплющив очi, злякано сiв.
Бiля його нiг лежав дивний лiтачок. З отворiв на крилах моделi пирскав червонуватий дим, фюзеляж здригався.
"Дотепна конструкцiя! - думав Северсон, розглядаючи iграшку. - Лiтає, а пропелера нема... Чи не можна було б використати цю iдею для справжнього лiтака?"
- Ура, вiн тут! - несподiвано пролунав дитячий голос.
На галявинку вибiг хлопчина з червоною хусточкою на шиї. Помiтивши бiля моделi незнайомого, вiн спочатку розгубився, але потiм у нього в очах спалахнули вогники цiкавостi.
- Ви - Северсон, правда ж?
- Нiби так, - посмiхнувся Северсон. - Як ти мене впiзнав?.. Наскiльки я пам'ятаю, ми ще з тобою не зустрiчались.
- Я - Дмитро Петрович Зайцев, а вдома мене звуть Митьком, вiдрекомендувався хлопчик, пiдходячи ближче. - Я знаю вас дуже добре. Хто ж вас не знає?! Вас знають в усьому свiтi! Я часто бачив вас по телевiзору i в кiно... Ой, що було, коли ви вперше вдихнули повiтря! Або коли ви дивились першу телевiзiйну передачу!.. Знаєте, товаришу Северсон, я вам дуже заздрю! Я б хотiв, щоб зi мною трапилося щось схоже!
Северсон знизав плечима. Вiн марно намагався пригадати, коли це його знiмали на кiноплiвку.
- Наш учитель багато розповiдав про вас, - провадив далi хлопчина. Ми запитували його, як ви ставитесь до сучасного свiту, але вiн не знає. За тi довгi роки, що ви лежали в кризi, сталося стiльки змiн... Оце для вас сюрприз, правда?
Северсон заклiпав очима, потiм схопився, наче вражений блискавкою:
- Що ти верзеш, хлопчику?! Як це я лежав багато рокiв у кризi? Та я б замерз на бурульку!
Митько збентежився, але одразу ж оговтався:
- Хiба ви цього ще не знаєте, товаришу Северсон?.. Ви гадаєте, що зараз - тисяча дев'ятсот двадцять восьмий рiк?..- вiн знизав плечима.- Не розумiю, навiщо це вiд вас приховують! Я б дав не знати що, аби мене отак пробудили до життя рокiв через сто!
- Це сон... маячiння... - у Северсона раптом пiдломилися колiна. Вiн опустився на траву й схопився за голову.
- Вам погано? - кинувся до нього Митько. - Я зараз викличу лiкаря.
Северсон схопив хлопчика за руку:
- Почекай... Нiчого серйозного - ось тiльки кров ударила в голову... Вже знову добре... - вiн навiть спробував посмiхнутись.- Ану, стусони мене! Тiльки як слiд стусони!
- Навiщо? - здивувався хлопець.
- Аби я переконався, що не сплю... Знаєш, не хотiв би я прокинутись серед криги. Це не жарт - помирати отаким самотнiм, без надiї на порятунок... - незрячими очима вiн задивився у просторiнь.
На очi хлопчика набiгли сльози:
- Що це вам спало на думку, товаришу Северсон! Адже ви вже цiлком здоровий. I яким чином ви змогли б потрапити в крижану пустелю? Острiвець, де вас знайшли замерзлим минулого року, вже зовсiм не крижаний. Вiн геть увесь зелений i вкритий весняними квiтками. Нещодавно його показували по телевiзору...
Митько Зайцев намагався заспокоїти приголомшену людину. А Северсон мовчав i допитливо дивився в щирi дитячi очi.
- Не знаю, хто з нас божевiльний... - сказав вiн скорше самому собi, анiж хлопчиковi. - В мене таке враження, що в тебе надзвичайно буйна фантазiя. А я вже замалим не повiрив у твої слова... Ти менi розповiдаєш, що в Арктицi цвiтуть квiти. А куди ж ти подiв льодовики?.. Мабуть, ти нiколи не бачив Пiвночi, бо iнакше не розповiдав би такi казки...
Северсон погладив хлопчика по головi, жалiючи його. Бiдне, йому не бiльш як дванадцять рокiв, а вже втратило розум... Звiсно, поганий вплив пригодницьких Романiв...
- Це не казки! - захищався хлопчина. - I я не брешу принципово, можете менi в цьому вiрити! Всесвiтня Академiя наук розбила майже всi льодовики; крига лишилась тiльки бiля Пiвнiчного полюса. Адже ми вивчали про це в школi. А я вчусь добре, в мене майже самi п'ятiрки!
- Гаразд, гаразд, у такому разi я тобi вiрю! - засмiявся Северсон i ще раз погладив дитину по головi.
- Я навiть не дивуюсь, що вас усе так вражає, - сказав Митько. - Адже перед вашим польотом з Амундсеном ви багато чого ще не знали. Нам про це говорив учитель. Казав, не було у вас нi телебачення, нi реактивних лiтакiв, нi атомних електростанцiй. Тисячi людей, казав вiн, страшенно виснажувались на заводах, аби добре жилось одному багатiєвi... А якi жахливi були квартирнi умови! Не дивно, що тодi ще iснували заразнi хвороби... А цi вiйни! Важко повiрити, що люди здуру вбивали одне одного за золото... Невже в них не було кращих iнтересiв?
Северсон знову насторожився. Хiба хлопчик мiг би вигадати усе оце?.. Палаци й котеджi справдi казковi, i їх не побудуєш за кiлька мiсяцiв... А отой чудесний вiдеофон i незвичайнi лiтаки? А те, що нi Роберт, нi Альберт досi не вiдповiдають на листи?
Северсон завагався. Але в мозку раптом блиснула твереза думка:
"Нi, нi, все це безглуздя! Цього не може бути!"
- Почекай, Митько... - сказав вiн задумливо. - Менi щось спадало на думку... Мене знайшли напiвзамерзлим, i я внаслiдок цього втратив на якийсь час пам'ять i здатнiсть мислити, так?.. Але це тривало недовго, бо я зовсiм не постарiвся. Коли я дивлюсь у дзеркало, то здаюсь собi навiть молодшим, анiж тодi, коли стартував з Тромсе.
Митько стиснув Северсону руку:
- Ви замерзли зовсiм, товаришу Северсон, i пролежали в кризi багато рокiв... Як би це вам усе пояснити?.. Чи звертали ви увагу на те, що за дуже великих морозiв вода в маленьких ставках промерзає аж до дна? Одночасно замерзають i риби, i жаби, ви ж це знаєте... А навеснi, коли крига розтане, вони оживають i - фррр! - знову бадьорi.
- Так ти гадаєш, що i в мене така ж холодна кров, як у жаби, i я мiг спокiйно замерзнути, а потiм розморозитись?
- Я вам цього не говорю! - запротестував Митько. - З вами було не так просто. Ви навiть не уявляєте, скiльки зусиль доклали тарабкiнцi, щоб повернути вас до життя? Я бачив цей науково-популярний кiнофiльм...
- Не глузуй з мене! - засмiявся Северсон. - Замерзлу людину не пробудиш. Вона - мертва.
- Але ви ще не знаєте, що вченi роздiлили смерть на двi. Одна смерть називається клiнiчною, а друга - бiологiчною. Людина спочатку помирає клiнiчною смертю, а це ще нiчого. Учитель розповiдав нам, що мертву людину вперше вдалось оживити ще в тисяча дев'ятсот сорок четвертому роцi, пiд час Великої Вiтчизняної вiйни. Зробив це професор Нєговський у нас, у Москвi. Вiн оживив мертвого солдата Черепанова, який загинув вiд втрати кровi пiд час операцiї. Черепанов пiсля цього довго хворiв, але нарештi-таки видужав. В музеї ви можете знайти "Правду" за одинадцяте вересня сорок четвертого року i прочитати це повiдомлення...
- Почекай, через скiльки хвилин пiсля смертi оживив його отой Нєговський?
- Приблизно через п'ять хвилин.
- А я, коли повiрити тобi, лежав заморожений багато рокiв!
- Це правда, - охоче пiдтвердив Митько. - Але ви весь час були мертвi клiнiчно. Пiд час великих морозiв не може настати бiологiчна смерть, яка остаточно руйнує органiзм. Це вам пiдтвердить i наш учитель... Чи не чули ви часом про росiйського вченого Бахметьєва? Вiн жив тодi, коли ви були таким хлопцем, як я зараз. Саме Бахметьєв провадив першi вдалi дослiди з оживленням заморожених iстот. А трохи пiзнiше наш великий вчений Каптерєв навчився оживляти мiкроорганiзми, рачкiв та iншi дрiбнi створiння, що пролежали у вiчнiй мерзлотi десятки тисяч рокiв!.. Яке ж тут чудо? Нiякого! Северсон зосереджено звiв брови:
- Гаразд. Це здається вiрогiднiш. I все ж менi незрозумiло, як можна оживити мертвого, - хай навiть клiнiчно мертвого, як ти кажеш.