148228.fb2 Сигнали з всесвiту (Сигнали з всесвiту - 1) (на украинском языке) - читать онлайн бесплатно полную версию книги . Страница 11

Сигнали з всесвiту (Сигнали з всесвiту - 1) (на украинском языке) - читать онлайн бесплатно полную версию книги . Страница 11

- Я можу це вам пояснити, - сказав хлопець, гордий можливiстю показати набутi з популярних книжок та лекцiй знання. - Першими спробували оживляти мертвих чеськi лiкарi Спiна та Велiх. їхнiй задум не вдався, бо зони ще не знали про iснування груп кровi. Так само не пощастило i росiйському лiкарю Андрєєву. Як я вам уже казав, першим досягнув успiху професор Нєговський... Але ще ранiше дуже цiкавi дослiди здiйснив московський професор Брюхоненко. Уявiть собi, вiн ще в тисяча дев'ятсот тридцять п'ятому роцi мiг оживити одрубану собачу голову. Вона ще й висувала язик, i поводила очима... А знаєте, що тодi сказав Брюхоненко? Настане, мовляв, час, i лiкарi навчаться оживляти замерзлих людей, - навiть Амундсена, якщо його вдасться вiдшукати... Тож чи вiрите ви менi тепер, що насправдi замерзли i що академiк Тарабкiн вас повернув до життя?

Северсон провiв рукою по спiтнiлому чолу i знизав плечима:

- Не знаю. Важко отак собi повiрити, хоч я й не думаю, що ти все це наплескав... Отже, я спав у кризi багато рокiв... А скiльки саме?

Митько глянув на нього лукаво:

- Вгадайте!..

- Не маю анi найменшого уявлення... - задумливо сказав Северсон. I раптом рвучко повернувся до хлопця. - Але я хотiв би мати докази, Митько! Будь-який речовий доказ, що я справдi проспав... Чи немає в тебе газети з сьогоднiшньою датою?

- Немає... - хлопець замислився. - От що: ходiмте до iнститутської бiблiотеки, це близько. Там усе прочитаєте чорним по бiлому.

Северсон погодився, i вони одразу ж подалися до бiблiотеки.

***

- Здрастуйте, Василю Володимировичу! Подивiться, якого надзвичайного гостя я привiв до вас! - вигукнув Митько з порога затишної читальнi.

Лiтнiй чоловiк, що стояв бiля книжкової шафи, швидко обернувся i, побачивши Северсона, аж заклiпав очима:

- Товариш Северсон?! Прошу... Прошу... - вiн заметушився, пропонуючи стiльця. - А тобi, шибайголово, слiд було б дати доброго прочухана! Наташа Орлова вже понад годину мiсця собi не знаходить, а ти водиш товариша Северсона не знати де... Хiба ти не чув екстреного повiдомлення?

- Нi, -засмiявся Митько. - Ми тим часом добре погомонiли. Я пояснив товаришу Северсону, як вiн потрапив з Арктики до нас.

Бiблiотекар збентежено замахав руками:

- Отже, ти все вибовкав?! Та чи розумiєш ти, що накоїв?!

- Не хвилюйтеся, пане, - заступився Северсон. - Я вже знаю все чи майже все i, як бачите, не занепав духом. Визнаю: це була для мене завелика доза, але я її витримав. У мене тепер до вас тiльки одне прохання: чи немає у вас часом норвезьких газет тисяча дев'ятсот двадцять восьмого року?

- Не знаю. Треба подивитись... - перепросивши, бiблiотекар вийшов до сусiднього примiщення i одразу ж кинувся до вiдеофону:

- Товаришку Орлову!

На екранi з'явилось Наташине обличчя:

- Ви чимось стурбованi, Василю Володимировичу?.. Може, дiзнались щось про Северсона?

- Вiн у мене в читальнi. Але радiти нема чого. Уявiть собi, Северсон уже знає все.

- Прикро... А як вiн поводиться?.. Спокiйний?.. А втiм, я зараз до вас приїду.

- Вiн хоче одержати газети за дев'ятсот двадцять восьмий рiк. Що робити?

Наташа нахмурила чоло, закусила губу. По короткiй паузi сказала рiшуче:

- Дайте. Нiчого iншого не лишається.

***

Коли Наташа Орлова зайшла до читальнi, Северсон був такий заглиблений у читання газет, що навiть її не помiтив. Тремтячою рукою вiн перегортав переплетений рiчний комплект "Норгес Фолк" i уважно перечитував кожну статтю, де згадувалось про Амундсена. Зараз йому саме потрапив на очi великий заголовок в номерi за 19 червня 1928 року: "АМУНДСЕН ВИЛЕТIВ НА ДОПОМОГУ НОБIЛЕ".

"Вчора, 18 червня, на лiтаку "Латам" з Тромсе на пiвнiч вилетiв великий полярний мандрiвник Руаль Амундсен. На борту лiтака один наш офiцер, французькi льотчики Рене Жульбауд i де Кувервiлль, радист Валетте i механiк Браззi. Амундсен сподiвається розшукати експедицiю Нобiле, занесену оболонкою дирижабля "Iталiя". Як щойно повiдомив наш кореспондент з Тромсе, Амундсен невдовзi пiсля старту запитав по радiо про стан криги бiля острова Ведмежого. Завтра надрукуємо бiльш докладнi повiдомлення".

Однак другого дня газети про Амундсена мовчали. Через день вони вмiстили коротке повiдомлення, що лiтак "Латам" не дає про себе нiяких звiсток. Ще через кiлька днiв вже почали писати про рятувальну експедицiю на допомогу "Латаму".

"НОРВЕГIЯ ВТРАТИЛА СВОГО ВЕЛИКОГО ГЕНIЯ",- повiдомляв заголовок "Норгес Фолк" за 1 вересня 1928 року. - "Рибальське судно "Брод" пiдiбрало вчора поблизу Фунгло поплавок лiтака, що, безперечно, належав "Латаму". На жаль, тепер вже немає сумнiву, , що наш великий i безсмертний Амундсен загинув разом зi своїми вiрними друзями. На всiх державних будинках вивiшено траурнi прапори".

- Отже, Амундсен загинув... - прошепотiв Северсон i похилив голову. Тiльки я й був урятований... А чи знайшли хоч його труп?

Наташа мiцно стиснула йому руку:

- Нi. Вiн спить, мабуть, у вiчнiй кризi, яка лишилася в Арктицi. Однак ми, безперечно, знайдемо його. I його, i Валетте, i решту ваших друзiв. I, можливо, ви ще зустрiнетесь з ними...

У Северсона запаморочилось в головi.

"Так ось чому так зволiкали з усякими поясненнями!.. Я, виходить, лишився один-однiсiнький, без родичiв i друзiв, мiж чужих людей... Це жахливо!"

З гарячкових думок його вивiв схвильований голос Наташi:

- Забудьте про минуле, Северсон! Минулого вже не можна повернути, i ви, безперечно, не шкодуватимете за ним, коли дiзнаєтесь, з якою радiстю ми прийняли вас до себе, яке прекрасне й багате життя вiдкривається перед вами зараз...

Митько, який досi тихенько тулився в куточку, пiдбiг до Северсона i обняв його:

- Не гнiвайтесь на мене... Хочете, ми будемо добрими друзями? Пiдете завтра зi мною подивитись атомну електростанцiю, де працює мiй батько?

Невидющим поглядом Северсон дивився кудись у землю i, здавалось, не чув нiчого.

- Краще було б, коли б ви знайшли Амундсена... - прошепотiв вiн сумно. - Наташо, я хочу додому... Додому, в Норвегiю...

Дiвчина взяла його за руку:

- Ще трошки терпiння, друже... Ще шiсть тижнiв лiкування - i ви будете цiлком здоровi. Цей час збiжить, як вода, а потiм я сама проведу вас додому, - якщо вам буде приємне моє товариство, звiсно. Викиньте з голови похмурi думки. Повiрте, нам без вас буде дуже сумно. Ми вже звикли до вас, ви просто наш. Всi ми вас насправдi любимо, а я... я себе почуваю вашою матiр'ю... хоч i народилась на кiлька десяткiв рокiв пiзнiше вас.

Северсон потиснув Наташину руку i сумно посмiхнувся:

- Такого невдячного пацiєнта ви, мабуть, нiколи не мали... - вiн повернув голову до вiкна i задивився на верхiв'я дерев. Повiльно, через силу продовжував: - В мене голова замалим не лусне... Коли б хоч знати, що, власне, зi мною сталось i як я до вас потрапив... Наташо, можете ви менi про це розповiсти?

Митько нiби цього тiльки й чекав:

- Василю Володимировичу, а може, продемонструємо товаришу Северсону кiлька стерео про нього?

Бiблiотекар замахав руками:

- Та помовч, шибенику! Чи мало ще ти накоїв?.. Якi ще там "стерео"?! звернувся вiн до Северсона, а потiм з нiмим запитанням подивився на Наташу.

- Дайте, Василю Володимировичу... - зiтхнула дiвчина. - Може, так буде краще.