- Почнемо з першої частини?
- Звичайно... - тихо вiдповiла Наташа.
Бiблiотекар засунув коробочку в нiшу проектора i натиснув на одну з кнопок. На протилежнiй стiнцi з'явився портрет Северсона.
- "Син Пiвночi", стереофiльм Олексiя Черепанова та Наталiї Орлової... - пролунав незнайомий басовитий голос.
- Це було року тисяча дев'ятсот двадцять восьмого... - продовжував диктор в той час, як крiзь портрет почали проступати обриси портового мiста.
- Тромсе!.. - прошепотiв Северсон.
- Не хвилюйтесь, друже. Це лише документальнi кадри вашого вильоту, сказала тихо Наташа, яка не зводила очей з свого супутника.
Потiм iшли фотографiї Амундсена та "Латама", а за ними - маленька карта з рухомим лiтачком, який просувався в напрямку Шпiцбергену. За групою островiв вiн несподiвано зник, а замiсть нього з'явився червоний кружечок.
- Десь у цьому районi "Латам" зазнав аварiї... - пояснював диктор. Спостерiгач лiтака Северсон невiдомо як потрапив на берег безiменного острiвця, де й замерз. Збiгали роки, минали десятирiччя. Надiйшли величнi днi визволення всього людства. Здiйснились передбачення Маркса та Ленiна: капiталiзм та iмперiалiзм зiйшли зi сцени iсторiї. Назавжди зникла небезпека вiйни. Велетенськi творчi сили, якi гайнувалися ранiше на створення засобiв знищення, звiльнились тепер для найпрекраснiшою: для боротьби за щасливе сьогоднiшнє i ще прекраснiше майбутнє людей. Настав небачений розвиток технiки й науки. Вже через двадцять п'ять рокiв пiсля усунення небезпеки вiйни людство мало таку силу, що могло стати на бiй з Сахарою i Арктикою. На протязi наступних п'яти рокiв ми витiснили льодовики аж до Пiвнiчного полюса.
I ось на цьому славетному переможному шляху i було знайдено Северсона...
Перед широко розкритими очима Северсона розгорталися захоплюючi подiї.
Бергер доповiдає Всесвiтнiй Академiї, що в одному з льодовикiв на крижаному острiвцi знайдено невiдому людину в одязi пiлота двадцятих рокiв двадцятого столiття. Вiн лежить скоцюрблений у прозорiй кризi, наче спить. Голова його - на лiвiй руцi, а правою вiн притримує шкiряне пальто.
На острiв приземляється вертолiт. З нього виходить група лiкарiв-тарабкiнцiв. Спецiальним iнструментом вони вирiзають великий крижаний куб з тiлом людини i з допомогою кранiв навантажують на лiтак.
На екранi з'являється Москва, а потiм велика лабораторiя.
- У кишенi невiдомого було знайдено вiйськовий бiлет... - звучить голос диктора, i на екранi з'являється знiмок розгорненої книжечки. Мабуть, вона побувала в водi: лiтери тексту розмазанi i перетворились на бруднi смуги. В графi: "Прiзвище" - видно тiльки "...е...сон".
Фотографiю книжки змiнює кадр у лабораторiї. Усмiхнена чорнява дiвчина (Северсон одразу ж упiзнає в нiй Наташу) каже:
- "Е...сон" - це менi не зовсiм подобається. Знайшли ми його на пiвночi, то й будемо поки що називати Северсоном.
- Рiк важкої i вiдповiдальної наукової працi, рiк упертої боротьби з невблаганною природою... - продовжує диктор. - I нарештi все ж перемагає наука й життя!.. Северсон починає дихати... Северсон вимовляє перше слово... Наука святкує одну з найбiльших перемог... Смерть поступилась!.. Стереофiльм закiнчився. В залi лунає музика, яка пiдносить людину, дає їй крила. Могутня кантата життя!
Северсон зворушений.
- Наташо! Василю Володимировичу! Митю!.. - йому перехопило дух.
У Наташi очi сяють щастям. З радостi вона б розцiлувала Северсона!
Криза минула. Тепер можна смiливо стати перед Тарабкiним i сказати: наш любий Северсон уже живе в теперiшньому часi!
Роздiл IХ
В краю
чудес
Северсон пiдiйшов до широкого вiкна. Зупинився, вражений.
Перед його очима розляглась чудесна картина. До яскраво-синього неба зводились велетенськi палаци, прикрашенi статуями та барельєфами. На вершинi одного з них стояла велична бронзова постать з простягненою вперед правою рукою. Фундамент цiєї багатоповерхової будови губився в зеленi великого парку; бiчнi крила палацу мали плоский дах, де стояли кiльканадцять дивних безкрилих лiтакiв.
Скiльки сягало око, скрiзь проти неба височiли такi ж палаци. Вони були рiзнi за обрисами, оздобленням i кольором, але всi стояли серед дерев. На обрiї виблискувала водяна гладiнь, якою снували кораблi. Голубiнь кеба прокреслювали бiлi смуги од лiтакiв.
Северсон довго дивився у вiкно й мовчав. Зачарований краєвидом, вiн забув про все на свiтi.
Так он яка Москва!.. Куди до неї Нью-Йорковi! Там хмарочоси убогi, як коробки для черевикiв, та ще й тiсно прилiпленi один до одного... А може, й Нью-Йорк уже змiнився?
Вiн запитливо глянув на Наташу.
- Як, подобається наше мiсто? - запитала вона лукаво.
- Це - втiлена казка, Наташо!.. Але я й досi не вiрю, що це - Москва. Менi здається, що я потрапив на якийсь зачарований острiв, про який свiт навiть не знає.
- А це?.. - Наташа пiдняла штори на протилежнiй стiнцi, i перед Северсоном з'явились залитi сонцем будови старовинної архiтектури.
- Так, це московський Кремль... - задумливо сказав Северсон. - Я бачив його тiльки на малюнках, але забути його неможливо... - вiн хитнув головою, посмiхнувся. - Ну й штукарка ви, Наташо! I хитрунка!.. То ви спецiально привезли мене сюди вночi, га ще на метро, щоб потiм приголомшити краєвидом Москви з висоти пташиного льоту?!
- Частково - так, - засмiялась Наташа, - але ж кортiло показати вам i метро. Сподобалось?
- Чудесне метро!.. Тiльки... тiльки... А ви знаєте, що ми обдурили мiський магiстрат? - сказав Северсон напiвжартома.
- Тобто як? - здивувалась Наташа.
- Менi незручно нагадувати, але... ми не купили квитки.
- Ах, он у чому справа! - зареготала Наташа. - Я просто забула вам пояснити, що за транспорт у Москвi не платять. Ну, та ви це побачите на власнi очi... А зараз кажiть: що ви хотiли б побачити?
- Скажiть, а чи не можна було б завiтати на електростанцiю, туди, де працює Митькiв батько? Хлопчик мене запрошував, але я, звiсно, не знаю, чи дозволяється це, чи нi.
- А чому ж. Ми заглянемо й туди. Я приготувала для вас широку програму екскурсiй. Тiльки, прошу, будьте цiлком одвертi: як на вас впливає все побачене?
- Не знаю... - вiдповiв вiн по паузi. - Поки що я тiльки цiкавлюсь усiм. Я б хотiв зараз промчати свiтом i подивитись, як вiн змiнився.
- А чи вистачить вам сили для цього? Чи не краще було б продовжити лiкування?
- Я почуваю себе вже зовсiм здоровим i бадьорим.
- Це так, - погодилась Наташа. - Але перенапруження ще може пошкодити вам. Я вважаю, що вам велику користь принiс би тривалий сон.
- Сон?.. Може, хочете, щоб я спав день у день, як немовля?
- Саме сон i допомiг вам стати на ноги. Людина витримує без їжi мiсяць, а без сну - лише кiлька днiв. Великий фiзiолог Iван Петрович Павлов довiв, що багато хвороб людини виникають внаслiдок перенапруження кори головного мозку. Тут не зарадять нiякi лiки, а тiльки сон, коли нервовi клiтини припиняють свою дiяльнiсть i вiдпочивають.
- Вiрю вам. I все-таки спати менi не хочеться. Не турбуйтесь про мене: за своє життя я зазнав багато чого, а, як бачите, знову бадьорий.