Аеродром вже давно зник з поля зору. Вертолiт легко знижувався над широким майданчиком, який з'єднував обидва крила висотного будинку, де жила родина Зайцевих.
Роздiл X
Дiвчина
з Мiсяця
Як i слiд було сподiватись, Митько повiв гостя насамперед до своєї робочої кiмнати, заставленої моделями рiзноманiтних кораблiв та лiтакiв.
- Оце й є та "Iскра", що лiтає на Мiсяць,- пояснював вiн жваво.- Не розумiю, в чому рiч, але моя модель досi погано працює. Це вже друга. Перша, керована по радiо, кудись залетiла. Немає вже й "Струменя", якого ви отодi знайшли...
Хто знає, скiльки б ще часу Митько посвячував Северсона в таємницi свого маленького царства, коли б з дверей не почувся голос старшого Зайцева;
- Доки ти мучитимеш гостя, вiчний копирсайло? На столi холоне вечеря, а Аленка пiсля подорожi Космосом, мабуть, таки добре зголоднiла.
- Товаришка Свозилова вже прийшла? - радiсно вигукнув хлопець i помчав з кiмнати.
- От невихований! - посмiхнувся вслiд йому Зайцев. - Ну, то ходiмте, прошу.
Северсон попрямував за хазяїном з невиразним почуттям хвилювання й цiкавостi. Жiнку з Мiсяця вiн уявляв собi, сам не знаючи чому, блiдою та серйозною, високою й стрункою. А тим часом на верандi сидiла звичайна засмагла дiвчина i про щось весело розмовляла з господинею. Побачивши у дверях Северсона, вона швидко пiдвелась i зробила кiлька крокiв йому назустрiч.
- Я - Алена Свозилова... Петро Iванович не хотiв менi говорити, хто в нього буде гостем. Мовляв, це сюрприз. I справдi, сюрприз удався. Вчора ми з академiком Цагеном згадували про вас, але я й не припускала, що зустрiнусь з вами так скоро.
Северсон зовсiм знiяковiв. Виручив його Зайцев:
- Чого ти дивуєшся, Аленко? Чи зможеш ти знайти у когось шановнiших гостей, анiж у мене?.. А ви, друже, теж не дивуйтесь: яка жiнка не цiкавиться знаменитими мужчинами?! Бачите, правду кажу, бо вона одразу ж надулась на мене!.. Ну, а тепер - прошу до столу.
Северсон вдавав, що цiлком зайнятий вечерею, i тiльки час од часу крадькома поглядав на "дiвчину з Мiсяця". Здавалось, вона не помiчає цих поглядiв, захоплена розмовою з Зайцевим. Розмова iшла про щось вiдоме тiльки їм двом.
- ...Гадаю, що суперечка про сигнали iз Всесвiту незабаром скiнчиться. її виграє Навратiл, це вже точно.
- Хiба вдалося розшифрувати загадковi знаки?
- Нi, бо це не знаки, а суцiльна передача.
- Передача з Проксими? Дивовижно! А що надсилають? Швидше говори, не тягни!
- Ти б хотiв усе зразу! - посмiхнулась Алена. - Вистачить i того, що встановив учора Чан-су. Вiн довго сушив собi мозок: чому Проксима передає на стiлькох хвилях одночасно i чому на кожнiй хвилi чути iншi сигнали? "Я запевняю, - заявив вiн нещодавно, - що приймач з амплiтудною модуляцiєю нам зовсiм не пiдходить. Мабуть, Проксима надсилає фазово-частотну модульовану хвилю з надзвичайно великим частотним зсувом..." Це означає, любий Петре, що створiння з Проксими надсилають для нас не кiлька програм водночас, як ми досi гадали, а тiльки одну, з якої ми перехоплюємо окремi уривки. Навiть хлопчисько мiг би зрозумiти, що Чан-су - правий. Але Цаген, як завжди...
- Стривай, стривай! - махнув рукою Зайцев. - Що ж, власне, виявив учора Чан-су?
- Не перебивай! - жартiвливо розгнiвалась Алена. - Незабаром пiсля тiєї розмови Чан-су полетiв на Землю i повернувся з широкополосним посилювачем власної конструкцiї. Вчора його припущення пiдтвердилось: з допомогою нової апаратури вiн встановив, що iмпульси на рiзних частотах взаємопов'язанi. Якщо йому вдасться демодулювати сигнали, це означатиме, що ми незабаром почуємо й побачимо телевiзiйну програму невiдомих створiнь з Проксими. Цим уперше буде доведено те, що ми, агробiологи, твердимо давно: наша Земля - не єдина планета, на якiй життя досягло високого ступеня розвитку.
- А я радiв! - скептично похитав головою Зайцев. - Я сподiвався, що ти навчиш мене, як сказати проксимською мовою "атомна електростанцiя", а виявляється, вони там, нагорi, фантазують!.. А що, коли правий не Навратiл, а Ватсон? Чому не можуть випромiнювати радiохвилi з фазово-частотною модуляцiєю якiсь там розжаренi газовi туманностi?
- З таким же успiхом i крокодил може розмовляти iспанською мовою! розсердилась Алена. - Навратiл мене посилає, щоб я запросила тебе спiвробiтничати з нами, а ти спiлкуєшся з Ватсоном проти нас!
- Однак, Аленко, ти вже не розумiєш жартiв! Оце так ти змiнилась на Мiсяцi?.. Не знаю, чим би я мiг стати в пригодi Навратiлу, але ти ж знаєш, що вас не зраджу... А втiм, поговоримо про це згодом. Товариство, мабуть, вiтало б бiльше веселi розваги. Чи не зайти нам краще до Парку культури й вiдпочинку?
Пропозицiя Зайцева припала усiм до смаку, особливо Северсону, який майже нiчого не розумiв з розмови, хоч слухав дуже уважно. Розпитувати "дiвчину з Мiсяця" вiн побоявся, щоб не здатися їй смiшним.
***
У величезному, повному народу парку Северсон та Алена Свозилова, затримавшись бiля одного з атракцiонiв, загубили своїх супутникiв.
- Ми тепер навряд чи знайдемо їх серед такої маси людей, але це не страшно. Зустрiнемось з ними бiля головного павiльйону, - заспокоювала його дiвчина. - А поки що покладiться на мене. Я тут добре все знаю; недалеко звiдси унiверситет, де я вчилась... Ну, то куди ми пiдемо?
- Знаєте куди? - посмiхнувся Северсон. - До аеродрому!
- Чому саме до аеродрому? - здивувалась Алена. - Вам зi мною не подобається? Ви хочете кудись полетiти?
- Нi, що ви! Коли б навiть хотiв, полетiти не можу.
- А куди б ви полетiли, коли б могли?
- Спочатку додому, в Норвегiю, - сказав вiн нерiшуче. - Потiм знову спробував би перелетiти Пiвнiчний полюс... Але насамперед хотiв би побачити своїми очима лiтак, що стартує на Мiсяць.
Алена подивилась на годинник:
- Всi вашi бажання - здiйсненнi, а останнє можна виконати навiть зараз. "Iскра" стартує приблизно через пiвгодини. Ми ще встигнемо.
Сонце вже заходило, i весь парк поступово розгорявся безлiччю вогнiв. Повiяло свiжою прохолодою; нiжно запахли нiчнi квiти. У вологому повiтрi звуки лунали м'якше, мелодiйнiше.
Северсон та Алена довго йшли красивою безлюдною алеєю. Нарештi перед ними помiж дерев заблищало темне свiчадо водойми. Вони пiдiйшли до берега широкого каналу.
- Звiдси чудово видно аеродром, - сказала Алена. - Ви бачите оту естакаду вдалинi?.. Оце й є стартовий трамплiн мiжпланетних кораблiв.
- Я його вже бачив, - сказав Северсон. - Коли ми летiли сюди, Митько...
Та раптом слова застряли у нього в горлi. Естакада обгорнулась червоним сяйвом, а на її вершинi з'явився дивовижний лiтак з маленькими крильцями ззаду. Вiн затримався на якусь частку секунди, а потiм зринув у повiтря. Його шлях на присмерковому небi прокреслила вогненна смуга, що губилась аж десь у безконечностi.
Северсон довго дивився на те мiсце, де востаннє блиснув спалах.
- Менi все це здається сном... - сказав вiн задумливо.
- Я вас розумiю... - прошепотiла Алена.
Було в її голосi щось таке, що Северсон мимохiть обернувся i вперше подивився у великi чорнi очi дiвчини. Вони були теплi й щирi.
Роздiл XI
"Додому,
додому!"
З прогулянки Северсон повернувся додому знову ж таки вертольотом. Його проводжала "дiвчина з Мiсяця", Алена Свозилова.