По залу прокотився веселий шум, але академiк Шайнер продовжував:
- Це буде дуже просто: надiшлемо спочатку три, потiм чотири, i, нарештi, п'ять сигналiв, - тобто потурбуємо дiдугана Пiфагора з його твердженням, що три в квадратi плюс чотири в квадратi дорiвнюються п'ятьом у квадратi... Якщо Проксима ствердить цей результат, то ми...
У аплодисментах, якi залунали в залi, потонули останнi слова вченого.
На кафедру вийшов академiк Навратiл.
- Я хотiв би запропонувати iнший проект, щоб переконатись в iснуваннi мислячих створiнь на невiдомiй планетi... - сказав вiн повiльно, i голос його трошки затремтiв. - Пропоную вирушити до сусiдньої сонячної системи i подивитись на власнi очi...
Зал загудiв глухо, стривожено.
- Це неможливо! Як ви гадаєте подолати вiдстань
бiльшу за чотири свiтлових роки? - скептично озвався академiк Ватсон.
- Визнаю, що мiй проект звучить досить фантастично, але хiба досi нам не доводилось долати перепони, якi здавались непереборними?.. До двадцять сьомого червня тисяча дев'ятсот п'ятдесят четвертого року багато чого здавалось неможливим. Однак того дня, з пуском першої атомної електростанцiї в Радянському Союзi, почався атомний вiк. Людство оволодiло невичерпним джерелом величезної енергiї. З її допомогою воно перетворило пустелю Сахару на квiтучий сад i витiснило льодовики Арктики майже до Пiвнiчного полюса. Завоювало Мiсяць i дослiдило iншi планети нашої сонячної системи. Продовжило людське життя та скоротило вiдстанi. Навчилось змiнювати елементи, здiйснивши таким чином заповiтну мрiю алхiмiкiв. Перетворило шкiдливе колись радiоактивне випромiнювання на зброю в боротьбi проти мiкробiв... Насмiлюсь сказати, що з такою енергiєю людина не може назавжди лишитись ув'язненою в межах нашої сонячної системи. Iнтереси науки вимагають, щоб ми зазирнули трохи далi. Ось чому я пропоную побудувати космiчний корабель, який буде здатний подолати гiгантську вiдстань в чотири свiтлових роки, його детальний проект я виношу на обговорення Всесвiтньої Академiї наук. Познайомлю вас зараз тiльки з головними даними...
На проекцiйному полотнi з'явився схематичний розрiз мiжзоряного корабля.
- В розробцi проекту взяли участь кiлька вiдомих вчених з рiзних країн, - продовжував Навратiл. - Корабель має бути досить великим, приблизно як океанський лайнер...
- З якого ж матерiалу ви хочете побудувати отакого велетня? Наймiцнiша конструкцiя буде розтрощена власною вагою! - зауважив Ватсон. - Припустимо, що вам, кiнець кiнцем, вдасться його побудувати. Звiсно, потiм з такого корабля можете зробити музей, бо на ньому нiколи не вiдiрветесь вiд Землi.
- Звичайно, товариш Ватсон правий, - посмiхнувся Навратiл. - Але тому, що нам потрiбний не музей, а мiжзоряний лiтак, яким ми хочемо потрапити на Проксиму, то побудуємо його краще зразу на Мiсяцi, де вшестеро менша сила тяжiння дасть нам можливiсть спорудити бiльш смiливу конструкцiю, а вiдсутнiсть атмосфери - бiльш зручний старт. Як вiдомо, викопних багатств на
Мiсяцi досить, так що матерiалу завозити не будемо... Лiтак буде устатковано досконалою атомною електростанцiєю конструкцiї академiка Зайцева...
- Цi коментарi - пiзнiше! - знову встряв Ватсон. - Скiльки часу триватиме полiт?.. Це має бути подорож на все життя?.. Ви будете харчуватись безповiтряним простором?
- Вiтаю заперечення академiка Ватсона, вони полегшують менi виклад! iронiчно посмiхнувся Навратiл. - Сконструйованi нами новi двигуни-реактори працюватимуть Доти, доки корабель досягне половини швидкостi свiтла, - це буде приблизно за два мiсяцi. Стiльки ж часу вони працюватимуть при гальмуваннi, коли ми наблизимось до Проксими. Бiльшу частину шляху корабель пролетить за iнерцiєю... Вся подорож до сусiдньої сонячної системи Центавра грубо розрахована на вiсiм рокiв. Постачання на цей перiод буде забезпечене штучними споживними речовинами, якi бiльш компактнi...
Навратiл зробив паузу, чекаючи ще запитань, але зал мовчав.
- Прошу розглянути ескiз нашого корабля детальнiше... - академiк знову показав на схематичний рисунок космiчної ракети в розрiзi. - Це - склади пального, кисню, харчiв... Ось - атомна електростанцiя. В цилiндричному тулубi розмiщено також клуб для вiдпочинку членiв екiпажу та розваг у вiльнi хвилини. Над клубом розташовано кабiни екiпажу, з'єднанi головним коридором. "Голова" корабля - велика куля, зайнята лабораторiями, спостережними пунктами i передавачами. Нагорi мiститься центральна кабiна, звiдки здiйснюватиметься управлiння всiм кораблем. До головного тулуба будуть приєднанi чотири меншi допомiжнi лiтаки, якi зможуть коли завгодно вiддiлитись i летiти самостiйно.
Пiд час проектування зорельота розрахунки було зроблено на екiпаж з п'ятнадцяти чоловiк.
Як я вже сказав, детальний проект, що спирається на точнi розрахунки, я запропонував президiї. Сподiваюсь, що на завтрашньому засiданнi його критично оцiнять. Потiм усе буде залежати вiд того, як вирiшите ви...
Академiк Навратiл уклонився i зiйшов з трибуни. Коли вiн сiдав у крiсло, в нього ще тремтiли руки. Алена мiцно потиснула йому правицю:
- Наша вiзьме!
Президент Академiї оголосив перерву на десять хвилин. Однак нiхто й не згадав про буфет у сусiдньому залi. Учасники подiлились на групки, в яких точились жвавi дебати. Зал гудiв, як потривожений вулик.
"Яка це виняткова жiнка! - подумав Северсон, глянувши на Алену: вона в цей час про щось сперечалася з Ватсоном.- Подолала величезну вiдстань до Мiсяця, а тепер наважується помчати ще далi..."
Алена подивилась на Северсона, нiби вiдчула, що вiн її розглядає. Попросила пробачення i знову сiла поруч нього.
- Я погана компаньйонка, правда? Залишаю вас тут сидiти самотнiм... Тiльки я не можу витримати. Цей Ват-сон з своїми вiдсталими поглядами мене страшенно дратує!
- Знаєте, я вам заздрю... - сумно сказав Северсон, думаючи про своє. Ви живете в дивовижний час, повний казкових можливостей.
Алена глянула на нього з неприхованим подивом:
- А хiба ви не живете в цей час?
- Як вам сказати... Менi здається, що я не живу, а... а тiльки спостерiгаю.
- Може, ми не досить уважнi до вас? - стурбувалась дiвчина. Поводимось з вами, як з чужим?
- Ви мене не так зрозумiли. Я хотiв сказати, що я й досi мiж вами як гiсть... А менi хотiлося б...
- Працювати з нами? - швидко пiдхопила Алена. - Так. Але ж я нiчого не вмiю й не знаю.
- Тс-с-с! - прошепотiла дiвчина, бо шум у залi стих. - Поговоримо про це увечерi.
На трибуну вийшов академiк Ватсон. Як завжди, вiн почав пiдступно:
- Не думайте, шановнi друзi, що я завжди стаю в опозицiю з принципу. Просто, як вчений, я зобов'язаний захищати правду, в якiй переконаний... Отож я й хочу насамперед порушити питання про доцiльнiсть подорожi до уявних людей на планетi Iкс.
Не маю сумнiву, що в сонячнiй системi Проксими Центавра також iснує життя в найрiзноманiтнiших формах. Адже знайшли ми його зрештою i на Венерi та Марсi. Проте не випадково, що на цих планетах життя не розвивалось точно так, як на Землi. Коротко кажучи, ми не знайшли там iстот, якi стояли б на такому високому ступенi розвитку, на якому перебувають люди. Та це й закономiрно. Зважте лиш, вiд скiлькох факторiв залежить вище життя на нашiй Землi! Вiд складу атмосфери, вiддаленостi планети од Сонця, вiд її величини та нахилу осi, вiд структури гiрських шарiв, обiгу води i так далi, i таке iнше. Змiнiть бодай один фактор, - наприклад, склад атмосфери, - i життя на Землi або загине, або повернеться до примiтивних форм. Щоб виникло життя таке багатогранне i пишне, як на нашiй планетi, повиннi бути точно такi умови. Пiдрахуємо ту величезну кiлькiсть факторiв i спробуємо на основi теорiї ймовiрностi визначити, скiльки планет, схожих на нашу Землю, ми можемо знайти в радiусi п'ятнадцяти свiтлових рокiв. Виявляється - жодної!
Я не хочу стверджувати, що нiде у Всесвiтi не iснує мислячих створiнь, схожих на нас. Але я не вiрю, що ми їх знайдемо одразу ж у сусiднiй сонячнiй системi. Логiка заперечує це.
Проте я не бiолог i не можу цього питання розв'язати остаточно.
Далеко серйознiше заперечення є в мене з точки зору фiзики, яка є моїм основним фахом. Академiк Навратiл припускає, що лiтак може досягнути в мiжзоряному просторi половини швидкостi свiтла, тобто сто п'ятдесят тисяч кiлометрiв на секунду. Я пiдкреслюю слово "припускає", бо для цього припущення немає нiякого наукового грунту. Взагалi це ще невiдомо, чи може речовина витримати таку швидкiсть, а головне - чи витримає її людина?
Я вважаю, що речовина при швидкостi понад сто тисяч кiлометрiв на секунду втратить сили зчеплення i розпадеться на атоми. Просто вибухне. Звернiть увагу, що нiде у Всесвiтi ви не знайдете тiла, яке б рухалось з такою шаленою швидкiстю. Я переконаний, що речовина з такою швидкiстю не може навiть рухатись...
Далi: як хоче академiк Навратiл приземлитись з таким велетенським кораблем будь-де на планетi? I як потiм стартуватиме, бо слiд тверезо припускати, що на Проксимi вiн не захоче лишитись назавжди?
Не забувайте також про принцип Допплера, який нам говорить, що при половиннiй швидкостi свiтла екiпаж корабля не побачить зiрок нi перед собою, нi за собою, бо лiнiї спектрiв так зсунуться, що свiтло якого завгодно кольору стане для людського ока невидимим.
Я ще не вивчав детально проекту академiка Навратiла, але недолiки, якi я зазначив, впадають в око вже з першого погляду. Не маю сумнiву в тому, що знайду багато
серйозних похибок так само i при детальному вивченнi проекту, на основi яких доведу вам, що проект Навратiла - нездiйсненний...
Слова попросив академiк Хотенков, керiвник дослiдницького Iнституту мiжпланетних польотiв...
- Мабуть, ви всi усвiдомлюєте, що в дискусiї, яка розгорнулась з приводу проекту академiка Навратiла, вирiшується питання далеко важливiше, анiж суперечка двох учених. Тут йдеться про те, чи наважимось ми подолати вiдстань мiж двома зiрками, чи цю думку заздалегiдь оголосимо безнадiйною.
Нiхто не заперечує, що йдеться про дуже смiливий експеримент. Але хiба не потрiбно було стiльки ж вiдваги, щоб людина вперше сiла в ракету i вирушила космiчним простором на Мiсяць? Або зважилась на першу небезпечну подорож до Венери? Тодi, правда, людина вже володiла невичерпною атомною енергiєю, але ще не знала всiх небезпек, якi чигали на неї в мiжпланетному просторi. Не було в кого запозичити досвiду, довелось покладатись тiльки на розрахунки.
Незважаючи на це, людина вже розбила пута, якi тримали її на Землi, i хоробро ступила у Всесвiт. Ми всi знаємо краще за iнших, яке величезне наукове значення мали тi першi подорожi.