Зацiкавившись ущелиною, Северсон схилився над нею, тримаючись за велику брилу.
- Обережнiше! - вигукнула дiвчина, хапаючи його за рукав скафандра. Камiнню тут не можна довiряти! Ось погляньте! - вона сильно штовхнула брилу; камiнь зрушив з мiсця i, як у сповiльненiй зйомцi, покотився до жерла. Дорогою вiн прихопив ще кiлька iнших, таким чином до вулкана посипалась уже лавина. Все це вiдбувалося в абсолютнiй тишi: адже навколо космiчна порожнеча, якою звуки не проходять.
- Мабуть, ви знайомi з твердженням, що життя можливе без кисню й бiлка... - сказала Алена, коли все навколо заспокоїлось. - Ранiше гадали, наприклад, що вуглець можна замiнити кремнiєм, а воду - амiаком. Але тут, на Мiсяцi, ми переконались, що за таких умов про життя не може бути й мови. Можете пройти увесь Мiсяць уздовж i впоперек i не знайдете не тiльки примiтивних лишайникiв, а й мiкробiв. Не справдилось навiть припущення, що тут можна вiдшукати вiрусоподiбнi частинки, якi нiбито мандрують Всесвiтом пiд тиском свiтла i розсiюють у ньому життя...
Дiвчина зробила знак Северсону i попростувала лiворуч, в ущелину, утворену двома закам'янiлими лавовими потоками. Незабаром перед мандрiвниками показався темний вузький отвiр. Алена зайшла туди першою i ввiмкнула прожектор, укрiплений на шоломi скафандра.
- Ця печера виникла при вулканiчному вибуху близько п'ятдесяти тисяч рокiв тому. Вона вiдома у науковому свiтi, бо саме тут розбились останнi iлюзiї тих, хто гадав знайти на Мiсяцi хоч якiсь форми життя. Печера з усiх бокiв, крiм входу, закрита, - i все ж вона абсолютно безповiтряна i не має анi найменшого слiду води.
Повертаючись назад, вони пiдiйшли до перепони, яка здалась Сєверсону непереборною: грунт прорiзала глибока трiщина завширшки не менше як п'ять метрiв.
- Ця перепона не зможе нас затримати! - сказала Алена, i Северсон не встиг навiть опам'ятатись, як вона плавним стрибком перескочила на протилежний бiк. - Ось одна з переваг меншої сили тяжiння! - додала вона.
Всюдихiд знову рушив уперед. Фантастичнi обриси скель швидко змiнювали свої форми. Перед мандрiвниками з'явилась напроти зоряного неба прямовисна стiна. Всюдихiд їхав уздовж неї, аж доки зупинився бiля входу в широкий тунель, який вже з зовнiшнього вигляду свiдчив про дiяльнiсть людей.
Всерединi широкого коридора сяяли вогнi.
- Цим тунелем ми потрапимо на протилежний бiк гiр? - запитав Северсон.
Алена похитала головою:
- Вiн веде до багатющих копалень, друже мiй. Тут ми видобуваємо уран, вольфрам, хром, марганець, кобальт та залiзо.
Всюдихiд заїхав у широке примiщення, закрите з усiх бокiв скляними стiнами. Гостей привiтали кiлька чоловiк. Вони пiднялись вiд довгих пультiв з екранами i вийшли їм назустрiч.
- Рекомендую вам тутешнiх гiрникiв. Як вам здається, вони виглядають дуже виснаженими? - лукаво запитала Алена, помiтивши подив на обличчi Северсона.
- Не кепкуйте з нас, товаришко Свозилова, бо не дамо вам на побудову "Променя" й грама металу! - засмiявся один з гiрникiв. - Хiба ж це важко керувати високочастотними випромiнювачами на вiдстанi? - звернувся вiн до Северсона. - Випромiнювачi iндуктують такi могутнi струми, що проти них не встоїть наймiцнiша гiрська порода. А втiм, погляньте самi...
На великому екранi виднiлась одна з дiлянок рудника. На передньому планi проступав випромiнювач - непоказний на вигляд металевий цилiндр на гусеницях, до якого тяглося кiлька броньованих кабелiв.
Безлюдно... Тихо... Чисто...
А стiна перед загадковим апаратом пiд впливом невидимої сили трiскається, розпадається на дрiбне камiння, яке осипається на нескiнченну стрiчку транспортера i пливе геть.
Северсону мимохiть пригадалась каторжна праця в старiй копальнi, де вiн побував свого часу з шкiльною екскурсiєю. Там було...
- На нас ще чекає довга, цiкава подорож! - вiдiрвав його вiд спогадiв голос Алени. - Їдьмо!
Машина поїхала до вузької ущелини, стиснутої стрiмкоспадними стiнами. Освiтленi сонцем гiрськi верховини вiдбивали вниз так мало свiтла, що водiй не бачив анi на крок уперед. Тому ввiмкнули прожектори, щоб вчасно обминати трiщини та брили камiння, що траплялись на шляху.
- Проїжджаємо крiзь кiльцюватий вал кратера Клавiус, - сказала Алена. - Оцю ущелину видно з Землi в найсильнiшi телескопи, як незначну рисочку.
Машина їхала швидко. Велетенськi рухливi тiнi, вималюванi прожекторами на хвилястих стiнах, впливали гнiтюче.
Северсон з полегкiстю зiтхнув, коли машина виїхала з вузької ущелини на всiяну дрiбними кратерами рiвнину,
З зоряного неба сяяло слiпуче Сонце, облямоване зеленкуватою короною. Недалеко вiд нього тьмяно свiтив серп Землi. Стiни дрiбних кратерiв, зiрки, великий глобус на небi, навiть саме Сонце - все справляло своєю нерухомiстю таке сильне враження, що Северсон аж затремтiв.
- З ваших слiв я зрозумiв, що ми в'їжджаємо до цирку Клавiус, а ми тим часом проїхали якимись горами, - дивувався вiн. - Все ще не можу призвичаїтись до чудесного краєвиду: гори й рiвнини внизу яскраво освiтленi, а нагорi - чорне небо з зiрками, Сонцем та Землею.
- Я вiдчувала те ж самiсiньке, що й ви, коли потрапила сюди вперше, задумливо сказала Алена. - I хоч це здається неймовiрним, однак зараз ми проїжджаємо цирком.
- А чому, в такому разi, ми не бачимо його кiльцюватого валу?
- Для цього ми повиннi були б пiднятись на кiлькасот метрiв вище. Цирк Клавiуса - один з найбiльших на Мiсяцi. Вiн має дiаметр понад двiстi двадцять кiлометрiв.
- З такої вiдстанi ми повиннi були б бачити хоча б верхiв'я гiр, тим паче, що вони мають, як ви кажете, п'ять тисяч метрiв висоти! - вперто стояв на своєму Северсон.
Алена не стрималась вiд смiху:
- Менi подобається, що ви так послiдовно захищаєте свою точку зору. Але цього разу вам доведеться трохи виправити її. Мiсяць набагато менший за Землю, отже, його поверхня бiльш закруглена. Тому гори, якi знаходяться вiд нас бiльш як на сто кiлометрiв, ховаються за обрiєм.
- Так, ваша правда... - Северсон раптом посмутнiшав, знiтився. - Ви завжди правi. А я...
Алена подивилась на нього пильно, стурбовано. Тiльки тепер вона усвiдомила, що Северсон все ще не позбувся душевної депресiї i досi страждає вiд хворобливого самоприниження.
- Чому ви повсякчас бачите в менi навчительку, а не подругу? прошепотiла вона. - Звiсно, в цьому винна я сама: я намагаюсь пояснювати, а замiсть того - повчаю...
Вона стиснула йому руку з каяттям. Обоє посмiхнулись одне до одного.
Роздiл XVIII
Небезпечний
дощ
Всюдихiд рвучко зупинився, обкрутнувся майже на мiсцi i помчав до гiрського масиву.
- Що трапилось? Чому повертаємо назад? - стурбовано запитала Алена, перестроївши передавач свого скафандра на хвилю водiя.
- Радiолокацiйна станцiя Пiвденної обсерваторiї виявила групу дрiбних метеоритiв. Найбiльша небезпека загрожує дiлянцi бiля Клавiуса.
Не встиг водiй це вимовити, як за кiлька крокiв вiд всюдихода заклубочилася курява, наче вiд вибуху гранати. Потiм здiйнявся вгору ще один конус пилу. На схилi стрiмкої скелi блиснув i згас криваво-червоний вогник.
Всюдихiд на повнiй швидкостi влетiв у вузьку улоговину i зупинився, притиснувшись до вертикальної стiни.
- Їдьте далi, там буде безпечнiше! - вигукнула дiвчина.
Водiй замiсть вiдповiдi заперечливо похитав головою i показав угору, де мiж скель прозирав вузенький пруг неба з Чумацьким Шляхом.
Коли Алена й Северсон глянули туди, жах стиснув їм груди. В сяйвi прожекторiв згори повiльно падали величезнi кам'янi брили. Вони натикались на виступи в стiнах ущелини, з тупою впертiстю трощили скелi i, розсипаючись на дрiбнiшi уламки, сунули вниз.
Все це вiдбувалось в абсолютнiй тишi. Зрушене метеоритом камiння падало на дно улоговини, здiймало коричнювато-сiрий пил i лягало внизу конусоподiбним насипом.
Ще довго пiсля того, як упав останнiй камiнь, Северсон i Алена не могли прийти до тями.