З темного мокрого грунту швидко виростають низькi рослинки. У них немає стовбурiв, листя та квiтiв, як у наших рослин. Це скорше кульки, нанизанi на химерно вигнутi дротинки.
Чи живуть тут тварини? Так, i навiть таким чудним життям, що на Землi й не знайдеш схожого на нього. Деякi з них нагадують довгоногого павука, iншi - богомола... Чи небезпечнi вони для наших вчених? Анiтрохи, бо цi тварини є, власне, ходячими рослинами. Вони мають такий же зелено-блакитний колiр, як i рослини, а цей колiр свiдчить про наявнiсть хлорофiлу в їхньому органiзмi. При ближчому вивченнi було встановлено, що вони, так само, як рослини, сприймають енергiю безпосередньо вiд сонця, а матерiал на побудову свого тiла беруть з грунту... Чому рослини тут ходячi? Зi змiною пори року i появою снiгу цi створiння вiдступають до теплiшої смуги...
Але Северсону того разу так i не вдалось додивитись фiльм до кiнця: привчав Вроцлавський i, не пояснюючи, в чому справа, потягнув друзiв до обсерваторiї мiжзоряного корабля. Там уже зiбрались усi члени екiпажу.
- Ну, друзi, а зараз, прошу, погляньте! - Вроцлавський ввiмкнув астротелевiзор i показав на екран.
Картина справдi була приголомшуюча: на чорному, глибокому тлi неба яскравим червоним свiтлом палахкотiв Сатурн. Ще кiлька хвилин тому вiн сяяв спокiйно i тьмяно, а зараз на ньому буяло полум'я.
Що спричинилось до такого незвичайного освiтлення щiльної запони хмар над планетою?
Вроцлавський ввiмкнув астрорадiолокатор, i за кiлька секунд на екранi з'явився захоплюючий краєвид: грунт планети нiби розiрвався в тисячах мiсць. З глибин Сатурна виривались, здiймаючись угору, незлiченнi пасма вогню.
- Вулкани... - тихо сказав Вроцлавський. - Та ще й якi вулкани! Таких Земля, мабуть, не знала i в найбурхливiшу свою епоху!
З наказу Навратiла майже всi члени екiпажу взялись до вивчення вулканiчної дiяльностi Сатурна. Але зорелiт уже вiддалявся вiд цiєї планети; Сатурн меншав i даленiв.
"Промiнь" перетнув орбiту Урана й Нептуна так, що вченi їх не бачили зблизька. Тiльки аж на межi сонячної системи зустрiлися з останньою планетою, Плутоном. Вiн пропливав одвiчною темрявою, наче забутий всiма сирота.
Майже кожного з членiв екiпажу "Променя" ця зустрiч схвилювала, змусила замислитись, засумувати: адже корабель виходить в мiжзоряний простiр. Але коли iншi могли побороти пiдсвiдомий неспокiй, то у Дiтрiхсона вiн поступово перетворювався на справжнiй страх.
Цятки зiрок у темрявi - i бiльш нiчого. Сонце, те Сонце, яке вранцi зазирало до тебе в вiкно, в сяйвi якого розвивалось життя, давно вже втратило свою зеленкувату корону. Тепер воно сяє не яскравiше за вранiшню зорю на земному небi. Його свiтло летить в цю частину сонячної системи понад п'ять годин!.. Землю ж звiдси не побачиш, навiть коли б мав орлиний зiр Вона загубилась десь у нескiнченному Всесвiтi... Куди ж, куди летить корабель?! Ось уже подаленiв i Плутон. Попереду - порожнеча на мiльярди кiлометрiв.
Весь зорелiт раптом задвигтiв. Нi, це не був страх, що перебiг тiлом мiжзоряного велетня. Навпаки, це свiдчило про величезну вiдвагу його володарiв: було ввiмкнуто додатковi двигуни, щоб збiльшити швидкiсть. Тепер вже немає нiяких перепон, отже, вперед, на змагання зi свiтлом! Недарма корабель носить назву "Промiнь"!
Лежачи на лiжку в своїй крихiтнiй каютi, Дiтрiхсон намагався заснути. Вiн хотiв переспати найважчi хвилини польоту, розлуку з сонячною системою. Але сон тiкав вiд його очей. Нерви напружились до краю; вуха прислухались до кожного звуку. Як там?.. Що там?..
Раптом постiль пiд Дiтрiхсоном смикнулась назад; ременi, якими вiн був припнутий до лiжка, стиснули йому грудну клiтку. Вибухи реакторiв замовкли, запала тиша.
"Що трапилось?.. Пошкоджено атомну електростанцiю?". Дiтрiхсон пiдхопився, намацав вимикач, клацнув.., Нi, електрична мережа цiла. Чому ж не працюють двигуни?.. Чи, може, вiдмовились працювати реактори?
Кораблем прокотився глухий гуркiт; Дiтрiхсона шпурнуло вперед.
"Ну, все гаразд!" - зiтхнув вiн з полегшенням. Але радiсть його тривала недовго: реактори замовкли знову.
Страшенно переляканий, Дiтрiхсон судорожно ухопився за ременi i заплющив очi. Йому здавалось, що мiжзоряний корабель падає,- падає у незмiряне темне провалля безмежного Всесвiту.
Реактори ще коли-не-коли вiдгукувались, але то були тiльки окремi вибухи з неправильними iнтервалами.
- Кiнець... кiнець... - шепотiв Дiтрiхсон, схопившись за голову. Навiщо?.. Куди?.. В iм'я чого?.. Прокляття!
Роздiл XXIV
Чорний
пасажир
Академiк Хотенков зайшов до кабiнету президента Всесвiтньої Академiї наук з сяючим обличчям.
- У вас народився син? - пожартував президент.
- Так, прекрасний чорнявий син, товаришу президент! - пiдхопив з посмiшкою Хотенков. - Хлопчина хоч куди!
- В такому разi од щирого серця вiтаю вас!
- Син у мене народився, але... - Хотенков примружив очi i зiтхнув. Але, сказати правду, вiн не мiй...
- Цiкаво! А чий же вiн тодi?
- З таким самим успiхом мiг би бути й вашим.
- Ви жартуєте? - заклiпав очима президент.
Вiн, правда, вiдчував каверзу: Хотенков полюбляє встругнути якусь штуку. Але цього разу в нього дуже серйозний вигляд.
- Справдi, ви теж виннi, що син не мiй! - так само серйозно продовжував академiк. - Поясню вам це пiзнiше... Скажiть-но менi, прошу, запитав вiн, показуючи на велику схему сонячної системи. - Як ви гадаєте, ця карта - правильна?
- Сподiваюсь, що так. Iнакше б ми її тут не почепили.
- Незважаючи на це, дозволяю собi стверджувати, що вона - хибна.
- Цього не може бути. Схема не знати скiльки разiв перевiрена старанними спостереженнями... Ви сьогоднi говорите самими загадками. Не iнтригуйте, а краще кажiть прямо, що замислили.
- Гаразд. Тодi повернемось до мого новонародженого. Хочете бачити його фотографiї?.. - Хотенков видобув з кишенi кiлька знiмкiв i поклав їх на стiл навмисне перевернутими.
Президент обережно перевернув їх i спантеличено зупинився. Однак одразу ж засмiявся:
- Це добре, це добре! Кажете - син?.. - за хвилину вiн став серйозним. - Ви вiдкрили ще один супутник Плутона?
- Це не супутник, а планета.
- Отже, дочка!.. Постривайте, що це ви говорите? Тiльки зараз я усвiдомив... Планета?.. I в нашiй сонячнiй системi?.. Адже ви стверджували хвилину тому, що карта - хибна?
- Так, я це стверджував. А доказ того, що я правий, лежить перед вами.
- Отже, десята планета?.. Неймовiрно!.. Як вона могла так довго ховатись вiд наших досконалих приладiв?.. Може, ви хочете менi сказати, що ми, виявивши планети бiля Сiрiуса, були настiльки слiпi, що не зумiли розгледiти Чорного пасажира, який ховався майже на вiдстанi руки?
- Чорний пасажир! Так, це добре сказано. Ви влучили прямо в яблучко! засмiявся Хотенков. - Щойно вiдкриту планету так i слiд назвати.
- Хто ж її вiдкрив?
- Важко сказати. їх було багато: Молодiнова, Вроцлавський, Мадараш, Навратiл...
- Екiпаж "Променя"!.. Це дивовижно! Двiчi ми облетiли сонячну систему - i нiчого... Прошу вас, не iнтригуйте мене бiльше, розповiдайте все, що ви про це знаєте.
- Поки що небагато. Я дiстав повiдомлення з "Променя" десять хвилин тому, i ще неповне. Воно летiло до нас приблизно шiсть годин - отже, близько семи годин тому "Промiнь" зустрiв , космiчне тiло, яке замалим не спричинилося до катастрофи. Чорний пасажир дiстав своє iм'я не випадково. Планета справдi, в прямому розумiннi слова, чорна. Абсолютно без атмосфери, як наш Мiсяць, i приблизно така ж на розмiр. її поверхня має дивовижну властивiсть, яка захистила її вiд пильних очей астрономiв. Вона поглинає сонячне свiтло. Мабуть, мiстить в собi великий процент вуглецю i має, найскорше, пилувату структуру. Тому не дивно, що цей Чорний пасажир так довго ховався вiд нас.