- I на це запитання екiпаж "Променя" дав нам вiдповiдь. Чорний пасажир вiддалений вiд орбiти Плутона майже на двi свiтловi години. Коли наша перша експедицiя перетнула орбiту Плутона, десята планета, мабуть, перебувала на протилежному боцi сонячної системи. Подiбне до цього сталося i пiд час другої експедицiї. Що ж до гравiтацiйних сил, то вони, через незначнi розмiри Чорного пасажира, надто малi, щоб мати будь-який вплив на рух Плутона.
Президент Академiї знову уважно переглянув знiмки десятої планети:
- Отже, треба сердечно привiтати нового сусiду й виправити нашi недосконалi карти... - сказав вiн задумливо. - Шкода, що не знаємо його краще. Можливо, вiн нам розповiсть дещо з тiєї таємницi, якою окутано виникнення нашої сонячної системи. Зрештою не слiд виключати тiєї гiпотези, що вiн i є тiєю вiдсутньою ланкою в менделєєвськiй таблицi астрономiв, яка дасть нам можливiсть точно визначити закони руху i склад небесних тiл. Коли б ми мали таку таблицю, як хiмiки, досить було б виявити бiля якогось свiтила хоча б три планети - то для решти ми могли б з абсолютною певнiстю лишити вiльнi вiконця, в яких було б точно визначено вагу, швидкiсть обертання i склад невiдомих планет. Нiчого не можу вдiяти з собою, - мене раз у раз переслiдує думка, що сонячна система i атом мають багато спiльного.
- Ви хочете сказати, що наша Земля є звичайним електроном у якомусь гiгантському атомi? - посмiхнувся Хотенков.
- Цього я не кажу. Але не можна забути й того, що вивчення зоряних систем вже багато разiв вiдкривало нам очi саме в галузi атомної фiзики.
***
Десята планета змусила екiпаж "Променя" помiтно змiнити план подорожi. Пiсля такої неприємної зустрiчi довелось збiльшувати швидкiсть польоту далеко повiльнiше, анiж це передбачалося ранiше. Незабаром виявилось, що обережнiсть була цiлком виправдана: кiлькома днями пiзнiше "Промiнь" зустрiвся з подальшим мешканцем Всесвiту. Вiн блукав один-єдиний у нескiнченному просторi. Проте цього разу то була не планета, а комета-заброда. Вона з'явилась зовсiм несподiвано. її легеньке, майже нематерiальне тiло заяснiло на зоряному небi блакитнуватим сяйвом i зникло з поля зору, не лишивши по собi нiяких слiдiв.
Астрорадiолокатори та астротелевiзори безперервно обмацували простiр перед собою. їх повiдомлення були такi ж стислi, як i зазначки астрогравiметра: "Шлях вiльний!".
Атомнi реактори почали працювати на повну потужнiсть. Швидкiсть польоту весь час наростала, а разом з тим повiдомлення з Землi запiзнювались щораз дужче.
- Хай я стану першим возом на Чумацькому Шляху, якщо менi не урветься скоро терпець вiд цiєї швидкостi свiтла! - гарячився iнженер Фратев. - Роби що хочеш i як хочеш, а оцих проклятущих триста тисяч кiлометрiв на секунду не перестрибнеш. Од цього можна сказитись! Радiохвилi повзуть, як слимаки. В нашiй сонячнiй системi ще так-сяк, але куди з ними тепер?.. Привiтаєшся до приятеля з Альфи Центавра: "Здоров!" - а тодi чекай понад вiсiм рокiв, доки почуєш його: "Моє шануваннячко!". Що ж буде, коли ми зазирнемо до протилежного боку Галактики?.. Тiльки через сто рокiв дiзнаєшся, що в тебе народився син! Ще добре, що ми навчились продовжувати людинi життя, iнакше про сторiчне немовля й не дiзнався б!
Внаслiдок дивної випадковостi Фратеву вiдповiв не Навратiл, який уже вiдкрив рот, щоб щось сказати, а передавач з Землi:
- Важливе повiдомлення для "Променя"... Важливе повiдомлення для "Променя"... - повторив кiлька разiв диктор. - Повiдомляємо, що братiславський учений доктор Заяц, винахiдник астрогравiметра, заявив Всесвiтнiй Академiї наук, що вiн намагається здiйснити новий спосiб зв'язку з допомогою гравiтацiйного поля. Оскiльки гравiтацiя поширюється набагато швидше, нiж свiтло, це означало б, що так само прискориться космiчний зв'язок. Просимо один з астрогравiметрiв "Променя" повсякчас скеровувати в напрямку Землi та регулярно стежити за його контрольними записами. В разi, якщо припущення Заяца ствердиться, наше перше повiдомлення з допомогою гравiтацiї надiшлемо телеграфними знаками.
Ця звiстка викликала в екiпажу "Променя" бурхливу радiсть. Та й не дивно: кожна радiограма з Землi на Проксиму нинi мандрує понад чотири роки; кому ж не хочеться, щоб звiстки надходили швидше?
Але пiднесення тривало недовго. Гравiтацiйний передавач лишався тiльки мрiєю. А радiозв'язок з Землею все ускладнювався: вiдповiдно до зростання швидкостi необхiдно було безперервно змiнювати частоту, бо iнакше сигнали не сприймалися б зовсiм. Запiзнення радiограм уже було дошкульним. Дуже прикро впливало на мандрiвникiв явище, яке хоч i передбачалось, але все одно було незвичайним: що швидше мчав "Промiнь" Всесвiтом, то дужче змiнювались зорi перед кораблем та за ним. їх жовте свiтло поступово перетворювалось на оранжеве, потiм на червоне, темно-фiолетове. Вони сяяли все тьмянiше, аж поки нарештi погасли зовсiм. Наше Сонце сховалось за чорною запоною, крiзь яку людський зiр проникнути не мiг.
Сумно було розлучатись з жовтою зiрочкою, яка знаменувала життя для всiєї Землi. Вона зникла в темрявi разом з усiм сузiр'ям Андромеди, яке її облямовувало. Так само й мета подорожi - Альфа i Проксима Центавра потопали в темрявi. Тiльки сузiр'я, видимi з бiчних вiкон велетня, продовжували весело сяяти на небi.
Але там, де людський зiр виявлявся безсилим, допомогла наука. Навратiл з Цагеном та Чан-су ще перед вильотом "Променя" сконструювали спецiальнi демодулятори, якi повертали свiтлу його видимiсть.
Зовнi це були досить простi iнструменти: двi трубки, що нагадували бiнокль, прикрiплений до них крихiтний напiвпровiдниковий посилювач та пружнi паски, якими вченi прикрiплювали прилад на головi, щоб не тримати його руками. Такими ж пристроями були забезпеченi i телескопи обсерваторiї та всi iншi апарати, дiя яких залежала вiд свiтла. Екiпаж мiжзоряного корабля не мав права втратити орiєнтацiю анi на мить.
Минуло кiлька днiв, а астронавти все ще не могли звикнути до мертвого спокою, який настав пiсля того, як замовкли реактори. Так само важко звикали й до двох великих чорних дiрок в небi попереду та ззаду "Променя". Тож тим частiше пiсля служби всi збиралися у клубi, щоб розвiяти тугу i втому.
Тут вченi перетворювались на артистiв. З Навратiла вийшов непоганий пiанiст, з Мадараша - вiртуоз на скрипцi та цимбалах. Спочатку їхнє виконання було не дуже досконале: руки в просторi без сили тяжiння не хотiли скорятись; першi спроби з цимбалами були просто смiховиннi. Але минуло небагато часу, i в залi пролунали запальний чардаш i чарiвна полька.
Вроцлавський незабаром похвалився своїми новими вiршами, Цаген кантатою на честь планети Iкс, а Грубер - фантастичними малюнками. Шайнер дуже шкодував, що не може малювати аквареллю.
- А ви спробуйте! - пiдступно запропонував Навратiл.
- Гаразд, хай буде всiм на смiх, - погодився Шайнер i пiшов до своєї кiмнати.
Вiн повернувся з великою палiтрою та кiлькома пензликами. Вiдкрив опуклу пляшку i рвучким рухом виплеснув з неї трохи води. Вона одразу ж набула форми кулi i попливла в повiтрi, немов мильна бульбашка.
Тiльки-но новоспечений художник доторкнувся до неї, як вона розтеклась по всiй поверхнi пензлика i швидко поповзла на руку. Поки пензлик пройшов шлях вiд фарби до паперу, його щетина стала абсолютно сухою.
- Не смiйтесь, прошу! - удавано гнiвався Шайнер. - Я ще що-небудь вигадаю i намалюю вам стiльки акварелей, що й радi не будете!
Пiснi, смiх, жарти, задушевнi розмови про Землю... Всi прагнули якомога ближче познайомитись одне з одним. Подорож довга i далека, тож тiснiше треба з'єднувати колектив, мiцнiшою повинна бути дружба.
- Менi здається, що Ватсон нiби нас уникає... - зауважила якось Алена. - За весь час польоту я бачила його тут лише один раз.
- Справдi, ви маєте рацiю, Алено, - погодився Навратiл. - Тепер я пригадую, що вiн до клубу не ходить. Коли я з ним хотiв поговорити вiльної години, то знаходив його або в кабiнетi, або в обсерваторiї, де вiн мовчки спостерiгав за роботою iншої змiни.
- Може, вiн невиправний вiдлюдник? - сказала Алена.
- Справа не в цьому, - заперечив Северсон. - Хто був бiльшим вiдлюдником, анiж я колись? Особливо пiсля пробудження. А тепер самотнiсть, мабуть, призвела б мене до божевiлля. Хiба може iснувати на свiтi людина, яка б у цiй нескiнченнiй ночi не засумувала за людським товариством?.. Коли подумаю, що оце зараз я б летiв тут зовсiм один, то аж здригаюсь вiд жаху.
- Ваша правда, Лайфе! - задумливо сказав Навратiл. - Чому ж тодi вiн нас уникає?.. Можливо, не може забути наших колишнiх суперечок? Або не довiряє нам?
- Можливо, побоюється, що ми не довiряємо йому! - рiзко сказав Северсон.
Навратiл поглянув на нього здивовано:
- Ви так гадаєте? Як йому взагалi може спасти на думку щось подiбне? Але якщо так... Нi, я поговорю з ним i прямо запитаю, чому вiн нас уникає.
Через двадцять чотири години по тому Навратiл прийшов до клубу в глибокiй задумi.
- Не знаю, що й думати, - сказав вiн неквапно. - Уявiть собi, вiдвiдав я Ватсона, як обiцяв, i перш нiж я почав говорити, вiн привiтав мене словами: "Знаю, навiщо до мене прийшли. Хочете мене запитати, чому я не ходжу розважатись до клубу? Правда?". Уявляєте, як вiн мене цим здивував. Тодi я кажу: "Так, я не розумiю вашої любовi до самотностi. Одне наше моравське прислiв'я говорить: "Де є димар, там i пiч, де є люди, там i веселощi, й розмови". Англiйською мовою, правда, не римується, але воно все-таки лишається правдою. Колись у нас на селi любили погомонiти бiля печi, особливо взимку. Господинi пiд час бесiди пряли або дерли пiр'я. Щовечора збирались старi i молодi, i повiрте, у важкi часи їм ставало веселiше. Самотнiсть, любий Ватсон, шкодить..." Говорю йому всiлякi слова, якi впливають на почуття, переконую його науково, але вiн тiльки похитує головою, посмiхається й мовчить. "Не бiйтесь, я зовсiм не припускаю, що пiсля ваших суперечок ви менi не довiряєте!" - каже вiн менi раптом. "Тисячу туманностей! - кажу я собi. - Ця людина або ясновидець, або читає нашi думки!.." - ""Що ви!" - кажу я, а сам все ще дивуюсь. А вiч дає менi зрозумiти, що не хоче далi розмовляти на цю тему. "Не гнiвайтесь, але я поки що не можу вам сказати, чому не ходжу до клубу!" - сказав вiн менi на прощання... А тепер, чоловiче, суши собi голову, що вiн там замислив...
- Чудiй! - посмiхнулась спiвчутливо Алена. - Мабуть, у нього надто хворобливе самолюбство.
Роздiл XXV
Пiдступнi
вiруси
Розповiдь Навратiла справила на Северсона дуже сильне враження. Вiн одразу ж пригадав загадковий лист i свою розмову з праплемiнником.
"Мабуть-таки, Дiтрiхсон спiлкується саме з Ватсоном!.. Може, вони вже замислили щось злочинне?"
Пiдозра швидко зростала й мiцнiла: так, Олаф, безперечно, не сказав правди. Один вiн навряд чи мiг би заподiяти експедицiї багато шкоди, але два злочинцi вже становлять велику небезпеку. Мовчати - означало стати їхнiм спiльником; виказати Ватсона - значить виказати i свого родича...
Северсон крутився на лiжку з боку на бiк, голова в нього палала.
"Викажу! - вирiшив вiн пiсля важкої душевної боротьби... - Але як я доведу, що вони - злочинцi? - подумав вiн раптом. Записку Дiтрiхсон знищив, iнших речових доказiв нема. Обидва вiдмовляться вiд усього i скажуть, що я божевiльний. Нарештi вченi скорше повiрять своїм колегам, анiж незнайомому гостевi з минулого..."
"Алена... Алена - мiй єдиний порятунок... Вона менi, безперечно, повiрить... Але не можна розповiсти й їй; вона не подарує того, що я так довго замовчував, так довго крився перед нею..."
За всю нiч Северсон так i не склепив очей, але нiчого путнього придумати не мiг. На свiтанку вiн вирiшив вiдкласти розв'язання проблеми на вечiр; увечерi - на другий день; потiм - на майбутнiй тиждень... I так потекли мiсяць за мiсяцем.
А тим часом життя у крихiтному самотньому свiтi в мiжзоряному просторi минало спокiйно, без великих пригод. З Землi надходили звiстки про новi успiхи людства в боротьбi з природою, а з планети Iкс - незрозумiлi програми з верескливою музикою. Вона здавалась увесь час однаковою, тiльки чутнiсть трохи полiпшилась.
Северсон ще коли-не-коли дорiкав собi за боягузтво й нерiшучiсть, але його нечиста совiсть вже повiльно засинала. Проте одного разу трапилась подiя, яка знову збудила його тривогу.