- Час тягнеться повiльно лише для нероб, а ми не можемо поскаржитись на брак роботи! - засмiявся вiн у вiдповiдь. - Скiльки клопоту завдає нам сама тiльки кухня! Робiнзону було легко: забив якусь тварину, пiдсмажив, та й годi; моя мама готувала страви за кулiнарною книжкою, де було написано: "Вiзьми три яєчка, пiвкiлограма борошна i сто грамiв цукру..." Вона, мабуть, за голову схопилася б, коли б прочитала нашi "кухарськi настанови": "Вiзьми атоми вуглецю, додай до них стiльки та стiльки електронiв i нагрiвай пiд тиском три тисячi атмосфер". А це ж ще дуже просто!
- Та додайте, що в нашiй їдальнi в свiтi невагомостi кожен спочатку повинен навчитись їсти!-засмiялась Алена. - Пригадайте, як ви кривились, коли вам вперше запропонували пити чай з пляшки через соску...
Дiвчина раптом насторожилась: бiля входу в лабораторiю почувся чудний шелест. Вона зробила крок, щоб подивитись, що там дiється, коли це дверi раптом рвучко вiдчинились.
До кiмнати заплив Дiтрiхсон. Його очi гарячково палали, скуйовджене волосся розвiвалось навколо голови. Тремтячими руками вiн притримувався за одвiрок i невидющим поглядом тупо дивився б лабораторiю.
- Доктор Свозилова, врятуйте мене! - прошепотiв вiн нарештi.
Коли Северсон та Алена кинулись до нього, Дiтрiхсон був уже непритомний. Голова в нього палала.
Результат медичного огляду був несподiваний: важке вiрусне запалення мозкових оболонок.
- Заразне захворювання... Як це могло трапитись? - похитав головою Навратiл.
- Та ще й у наш час, коли заразних хвороб немає вже навiть на Землi! додала Молодiнова. - Тим бiльш дивно це тут, у герметичному примiщеннi, яке ми так старанно перевiряли.
- Лишається припустити, що Дiтрiхсон носив у собi iнфекцiю ще до початку подорожi, - висловив здогад Шайнер.
- Це неможливо, - запротестував Вроцлавський. - Як ви знаєте, я був присутнiй при медичному оглядi Дiтрiхсона перед стартом i можу заприсягтись, що огляд було проведено так само грунтовно, як i у всiх. Нiяких шкiдливих мiкроорганiзмiв не було виявлено.
Академiк Навратiл поклав на стiл кiлька знiмкiв.
- А оцi проби все-таки ясно показують цiлу колонiю вiрусiв у небезпечнiй близькостi до кори головного мозку. Товариш Шайнер, безперечно, правий. Тепер пригадую, що вчора перед початком змiни Дiтрiхсон зайшов до мене i попросив, щоб замiсть нього в електростанцiї почергував академiк Ватсон, - мовляв, той погодився. Дiтрiхсон посилався на те, що почуває себе не гаразд. Одверто кажучи, я подумав, що вiй трохи симулює, бо видавався вiн здоровим...
При нагадуваннi про Ватсона у Северсона сильно закалатало серце.
"Чому Олаф попросив саме його? - промайнуло в головi. - Очевидно, вони зустрiчались таємно... Чи не причетний часом Ватсон до цього захворювання?.. Нi, тепер уже мовчати не можна... Треба розповiсти все Аленi... Все?.. I про Дiтрiхсона?.. Нi, його поки що чiпати не треба. Все одно вiн хворий, отже, нешкiдливий".
Алена, виконуючи обов'язки лiкаря, перебувала бiльшу частину часу бiля хворого. Северсон нудився. Вiн тепер рiдко коли зазирав до клубу i своє дозвiлля проводив у бiблiотецi, а вечорами, лягаючи спати, обмiрковував, як розповiсти про свою таємницю Аленi. Вiн старанно обдумував кожну фразу, навiть кожне слово, намагаючись передбачити запитання й вiдповiдi Алени.
Стан хворого тим часом значно полiпшився. Пiсля швидкого втручання Вроцлавського та Алени гарячка одразу ж спала. Причина хвороби - вiруси були iзольованi вiд органiзму i негайно знищенi.
Нарештi настала мить, якої так побоювався Северсон.
- Аленко, я хотiв би вам дещо розповiсти... - почав вiн несмiливо, коли вони зустрiлись у клубi.
Вони були там майже самi. Тiльки на протилежному боцi круглого примiщення сидiли Чан-су з Цагеном i час од часу пересували металевi фiгурки по намагнiченiй шахiвницi.
- Пам'ятаєте, як до нас ввалився Дiтрiхсон?.. Северсон затнувся, бо раптом усвiдомив, що говорить зовсiм не те, що завчив. На лобi в нього вiд напруження проступили краплини поту.
- Що вас непокоїть - говорiть! - пiдбадьорила Алена, помiтивши, що з другом щось не гаразд. - Постривайте, а чи ви часом не хворi? - запитала вона раптом i зблiдла. - Коли ви в останнiй раз зустрiчались з Дiтрiхсоном?
- З мiсяць тому... Ви припускаєте, що я вiд нього заразився?
- Будемо сподiватись, що нi, - спробувала посмiхнутись Алена. - Як я бачу, ми зробили помилку, що не провели зразу спецiальний медичний огляд всього екiпажу... Надто ми вже звикли до життя без заразних хвороб i забули про пильнiсть. Скажiть менi, хто б чекав на таке тут, у "Променi", який так добре охороняється вiд незваних гостей?.. Ходiмте негайно до амбулаторiї!
"Я дурний, що почав цю розмову взагалi! - розгнiвався на себе Северсон. - Тепер вiдступати вже не можна!"
Як i слiд було сподiватись, нiяких хвороботворних вiрусiв у органiзмi Северсона не знайшли.
- Ну й гаразд, - зiтхнула з полегкiстю Алена. - А тепер розповiдайте, що вас мучить?
- Не знаю, як i почати... - збентежено посмiхнувся Северсон. - Те, що я вам скажу, - тiльки припущення, з якого, можливо, ви будете глузувати. Але його варто взяти до уваги.
Вiн на мить замовк, щоб краще обмiркувати, як треба сказати.
- Останнiм часом я стежив за життям на "Променi" уважнiше, анiж ранiше, - вирiшив вiн збрехати. - I менi здається, що у нас не все гаразд...
Алена здивовано пiдвела брови, але промовчала.
- Насамперед менi не подобається Ватсон.
- Тiльки й усього? - з полегшенням засмiялась дiвчина. - А я вже гадала, що вас тут хтось кривдить. Якщо сказати правду, я також його не дуже люблю. Не подобається менi його постiйна самотнiсть.
- йдеться не тiльки про його самотнiсть, - перебив Северсон. Пригадайте, як гостро виступив вiн проти вас на засiданнi Всесвiтньої Академiї наук. Ви, можливо, скажете менi, що свою помилку вiн визнав i що зрештою добровiльно попросився в небезпечну й рисковану експедицiю. Однак чи не здається вам дивним, що вовк за одну нiч обернувся на ягня?.. Можливо, я кривджу Ватсона, але не поручусь, що вiн не приєднався до нас тiльки для того, щоб перешкодити експедицiї i довести цим, що був правий вiн.
- Чи розумiєте, що ви кажете?! - жахнулась Алена. - Ватсон має свої хиби, як i кожен з нас. Можливо, навiть трохи бiльше. Але вважати його злочинцем - це занадто! Не гнiвайтесь, Лайфе; ви знаєте добре, що я вас люблю, але за одне мушу вам докорити: ви ще не позбулись пережиткiв старого свiту. В кожному бачите насамперед недруга, який вас хоче ошукати або експлуатувати. Я не дивуюсь з цього, ранiше так велось повсюди. I все ж, благаю вас, усвiдомте, що з тих часiв свiт змiнився докорiнно, що сьогоднi людина людинi не вовк, а друг. Чи, гадаєте, ми змогли б пiдкорити природу i завоювати вiддаленi закутки Всесвiту, коли б не любили одне одного, коли б не довiряли одне одному?
Северсон почервонiв. На широкому лобi в нього випнулись вени.
- Аленко, добре знаю, що я людина старого свiту... - прошепотiв вiн схвильовано. - Можливо, саме через це я бачу тепер тi залишки минулого у Ватсонi краще, анiж ви. Боюсь, що сказане вами годину тому про iнфекцiйнi захворювання стосується i випадку з Ватсоном. Ви надто покладались на те, що хвороби знищено назавжди. А тепер надто надiєтесь на те, що нi в одному з вас не лишилось i слiду минулого. Ви гадаєте, що всi люди хорошi. А я в це не вiрю. Не забудьте, що iмперiалiзм рухнув тiльки сорок рокiв тому i лишив вам тут своїх нащадкiв, у яких, можливо, вклав такi ж зародки злоби, якими були вiруси в Дiтрiхсона...
Алена поглянула на Северсона з неприхованим подивом.
- Ось тепер, Лайфе, ви мене справдi здивували! I, визнаю, прочитали менi чудову лекцiю. Бачу, що зростаєте швидше, анiж я гадала. Пробачте... Чому все ж ви пiдозрюєте саме Ватсона? Може, маєте якi-небудь докази?.. Ви згадали, що за останнiй час бiльш уважно стежили за життям навколо себе...
Северсон опинився у глухому кутi. Досить розповiсти правду, i вiн розкриє, що iснує таємна злочинна органiзацiя "Братство сильної руки", яка хоче в слушну мить заволодiти Землею, а з допомогою Дiтрiхсона, кiнець кiнцем, i планетою Iкс. Думка, що при цьому вiн зрадив би власного праплемiнника, вiдiбрала в нього всяку хоробрiсть.
- Ватсон ховається вiд iнших... - повiльно почав Северсон пiсля короткої мовчанки. - Чи знає хто з вас, що вiн робить на самотi? Не знає!.. Часом вiн зустрiчався з Дiтрiхсоном. А Дiтрiхсон раптом тяжко захворiв. Чи не причетний до цього Ватсон?.. I ще одне: як це, що Ватсон знав, чому приходив до нього Навратiл?.. Коли над цим замислитесь, то ви скажете, що я правий...
Северсон зiтхнув з полегкiстю. Сповiдь кiнчилась благополучно. I вплинула, бо Алена пiсля короткого роздуму запитала:
- Може, про це слiд розповiсти Навратiлу? Менi здається, що багато в чому ви правi. Тiльки менi все ж не хочеться вiрити, що Ватсон так низько опустився. Адже вiн насамперед учений.
- Навратiлу поки що нiчого не говорiть! - швидко сказав Северсон. Спочатку треба переконатись, чи обгрунтована пiдозра. Найкраще було б, коли б за ним стежили якийсь час. Треба дiзнатись, що робить вiн наодинцi, чим займається в своїй кабiнi i як поводиться на чергуваннi.
- Хоч це не зовсiм правильно, але що ж, пограємося в такому разi в детективи. Якщо виявиться, що ми його ображали, попросим у нього пробачення.
Роздiл XXVI
Детективи
Коли Северсон дiзнався, що карантин для праплемiнника вже скiнчився, вiн вiдвiдав його в амбулаторiї. Вигляд у Дiтрiхсона був дуже поганий, проте гiсть, як i годиться, похвалив його:
- О, та ви вже зовсiм здоровий! Через кiлька днiв будете знову як огiрочок!