Северсон нахилився до хворого.
- Все, що я вам скажу, зробiть з якнайбiльшою обережнiстю i так, щоб нiхто не помiтив. Не розповiдайте навiть нареченiй, бо вона тiльки ускладнила б справу. Пiзнiше я вам усе поясню... Отже: коли будете чергувати в лабораторiї, вiзьмiть там апарат АУК-235. Наскiльки пам'ятаю, вiн лежить недалеко вiд печi високого тиску. Непомiтно занесiть його до моєї каюти; найзручнiше це зробити одразу ж пiсля змiни чергувань, коли однi сплять, а iншi їдять... Будьте уважнi: перш нiж вiдчинити дверi, тримайте апарат перед собою так, щоб круглий переднiй отвiр було скеровано до каюти. Потiм натиснiть на червону кнопку з правого боку скриньки. Спалахне червоний вогник - сигнал, що апарат працює. Нi в якому разi не повертайте апарат отвором на себе - на вас може потрапити дуже шкiдливе для всього живого поляризоване радiоактивне випромiнювання...
Северсон хотiв щось сказати, але праплемiнник махнув рукою:
- Не перебивайте, дядечку, справа дуже серйозна... Коли ввiмкнете апарат, вiдчинiть дверi i зайдiть з ним до каюти. Просвiтiть апаратом, як кишеньковим лiхтариком, увесь простiр кiмнати. Ви, мабуть, вже зрозумiли, навiщо ця процедура? Цим самим ви захистите себе вiд вiрусiв, якi, можливо, ще ширяють у каютi.
- Пробачте, Олафе, але це за мене вже зробив Вроцлавський, - перебив його Северсон. - Менi розповiдала Алена.
Дiтрiхсон зблiд:
- А бiльш нiчого вона вам не казала? Чи не згадувала часом, що в моїй каютi знайдено щось особливе?
- Нi... А що там можна було знайти? - знизав плечима Северсон.
- Незабаром дiзнаєтесь... - трохи заспокоївся Дiтрiхсон. - Словом, хоч каюту й опромiнювали, зробiть це вдруге. Йдеться про ваше здоров'я... Тепер далi: вiдчинiть нижнiй ящик шафи й витягнiть з нього всi речi. Натиснiть потiм на правий кут задньої стiнки i з допомогою ножа витягнiть її геть. В тайнику знайдете двi металевi коробочки. Заберiть їх з собою i в зручний момент вкиньте в якийсь з реакторiв двигунiв. Нiчого не бiйтесь; як ви знаєте, ми летимо за iнерцiєю; двигуни тепер не працюють.
- Гаразд. Однак скажiть одверто, що в тих коробочках? - суворо запитав Северсон. - Чи нема там вибухiвки?
Дiтрiхсон тихо засмiявся:
- Чому там мусить бути саме вибухiвка? Можливо, гадаєте, що я збожеволiв i висаджу корабель, на якому сам лечу? Не бiйтесь, вибухiвки в коробках немає. А втiм, коли б i була, з реактором нiчого не трапилося б. Вiн розрахований на бiльшу вибухову силу, нiж могли б дати двi мiзернi коробочки. Раджу вам, не будьте цiкавi i зробiть усе точно так, як я вам говорю. Адже я сказав, що пiзнiше про все дiзнаєтесь; навiть про вмiст коробочок. А зараз дуже серйозно застерiгаю: не вiдкривайте їх, ради власного життя!
- Гаразд, Олафе, - сказав Северсон. - Я виконаю все. Що ви скажете. Але дайте слово честi, що я не зроблю цим нiчого злочинного.
- Злочинного! Фу, яке гидке слово! - знизав плечима Олаф. - Однак коли хочете, - слово честi!
На цьому вони й попрощались.
Северсон довго вагався, чи послухатись йому Олафа, чи нi. З Аленою порадитись вiн не мiг, бо треба було б розповiсти всю правду... Повiрити Олафу?.. Може, навiть так. Адже вiн дав слово честi. А тут ще й думки про Ватсона...
- Ну, то що ж ви придумали, мiстер Шерлок Холмс? - привiтала його Алена, коли вiн зайшов до неї пiсля чергування.
- Я не мав часу для роздумування, - збрехав Северсон. - Але дещо менi спало на думку. Насамперед слiд оглянути каюту Ватсона.
- Ви це серйозно? - недовiрливо запитала Алена.
- Серйозно. Якщо в нього совiсть чиста, вiн не гнiватиметься на нас, навiть якщо дiзнається про це пiзнiше. Мою каюту може оглянути хто завгодно i коли завгодно.
- Але ж ви казали, що пишете щоденник, а його не дають читати нiкому, якщо вiн написаний щиро? - заперечила Алена. - Я, наприклад, його читати не хотiла б. Адже це - ваша особиста рiч.
- Так, це правда. Але коли б це було необхiдно, я не опирався б, щоб слiдчi органи прочитали його.
- Хто ж уповноважив нас, Лайфе, виконувати функцiї слiдчого органу?
- Ми йдемо на це задля спiльної справи, - захищався Северсон.
- Все ж я сумнiваюся в правильностi нашої поведiнки, - вагалась Алена.
- Як же ви в такому разi дiзнаєтесь, винний Ватсон чи нi?
- Тодi вiзьмемось за це. I побажаємо собi вiд щирого серця, щоб пiдозра виявилась необгрунтованою. Я вже давно стежу за Ватсоном i помiтила, що вiн дуже працьовита людина. В той час, коли всi вченi сидять пiсля чергування в клубi i розважаються, Ватсон наполегливо працює в обсерваторiї. Як я помiтила, в бiльшостi випадкiв вiн клопочеться бiля радiотелескопа, - мабуть, шукає новi радiозiрки.
- Або ж ловить якiсь спецiальнi хвилi з Землi... - загадково додав Северсон.
- Хто б їх надсилав?.. Однак, Лайфе, у вас буйна фантазiя!
- Може, якийсь спiльник... - промовив Северсон i тут же схаменувся: ще одне слово - i вiн зрадить Дiтрiхсона та його "Братство сильної руки".
За годину по тому, коли Ватсон заступив на чергування, нашi детективи проникли до його каюти. У Алени сильно стукало серце; вона все ще не могла позбутись неприємного вiдчуття, що поводиться пiдступно.
Вже в першу мить в каютi було виявлено пiдозрiлi речi.
- Бачите, я був правий! - вигукнув Северсон, пiднiмаючи догори металеву скриньку з екранами та численними кнопками. - Що це за дивний апарат?!
- Тс-с-с!.. Не кричiть так, щоб нас нiхто тут не застукав! - Алена пiдiйшла ближче. - Гм .. Це - потужний приймач з попереднiм посиленням... Навiщо Ватсон забрав його з лабораторiї?.. Справдi, тут щось не гаразд.
В шухлядах настiнної шафи Северсон виявив ще цiлий ряд предметiв, якi наводили на тривожнi роздуми: кiлька касет з фонограмами, звукозаписувальний апарат i товстий блокнот, списаний незрозумiлими словами.
- Ось послухайте, Аленко, що тут написано: "вехагете", "есвеелес", "охаогехаiм" ... "есвеелн", "геха", "вехагете"... Ну, що ви на це скажете?
- А погляньте-но на оцi значки, - простягнула йому Алена зошит у цупкiй обкладинцi. - Це нотнi значки. - Ля-сi-ля-соль...
- Якщо це ноти, тодi Ватсон позбавлений усякого музичного слуху. Тут немає нiякої мелодiї. Найвiрогiднiше, що це просто шифр!
- Лайфе, Лайфе! Менi здається, що на вас надто впливає романтика пригодницьких повiстей! - жартiвливо сказала йому Алена. - За хвилину вам здасться загадковим усе. Однак цi апарати й блокнот вартi того, щоб на них звернути увагу. Покладiть усе на свої мiсця, та краще вже ходiмо. Порадитись можемо i десь-iнде.
В клубi було весело. Навратiл розповiдав цiкавi iсторiї з Моравської Словаччини - оповiдання, якi передаються вiд дiда до батька, а вiд батька до сина: про те, як Францек Пагач обдурив святого Антонiчка; як Иожка Несвадбуй чистив вiкна сокирою або як на межi, через яку двоє селян доти позивалися, поки втратили свою землю, кожної ночi з'являвся привид.
- Iдiть до нас! - покликав смiючись Шайнер,
- Не чiпайте їх, - хитро посмiхнувся Навратiл. - Безперечно, вони хочуть сказати одне одному дещо важливiше, анiж моє базiкання. I бiльшiсть iсторiй вони вже знають, це мої старi спiвробiтники, я їх завжди пригощаю чимсь схожим.
Алена спалахнула.
- Ходiмте до них! - прошепотiла вона.
- За хвилину! - попросив Северсон. - Тiльки домовимось, як бути далi.
- Слiд було б розповiсти Навратiлу.
- Зарано. Можливо, натрапимо на бiльш важливi речi. Менi спало на думку, як простежити за Ватсоном пiд час роботи.
- Як?
- З допомогою службового вiдеофону. Не знаю, як це влаштувати, але, можливо, вдасться.