Забезпечивши себе таким чином, Северсон натиснув на важiль зовнiшнiх герметичних дверей. Натиск повiтря рвучко вiдчинив їх. Перед людиною вiдкрився вiльний мiжзоряний простiр.
Вiд страху в Северсона мимохiть стиснулось серце. Судорожно вчепившись у одвiрок, вiн притискувався до гладенької стiнки велетня. Зоряне небо вiдбивалось у ньому, як у кривому дзеркалi.
Нi звуку, нi руху. Здавалось, "Промiнь" втратив свою шалену швидкiсть i просто висить нерухомо в безповiтряному просторi.
Северсон обережно повернув голову. Його погляд упав на велику кулю, де мiстився "мозок" велетня; кабiна управлiння, обсерваторiя, передавальна станцiя. За великими вiкнами рухаються вченi. Вони навiть не пiдозрюють, що на них дивиться хтось ззовнi.
"Але чи й справдi не пiдозрюють?.. Чи не побачив мене хтось часом?". Северсон глянув на свiй скафандр. На нього падали тiльки слабенькi блiки свiтла; з великої вiдстанi навряд чи їх помiтиш. Отже, все гаразд. Вперед!
Пересуватись було важко. Рукавицi скафандра ковзали по гладенькому металу; тiло намагалось вiдiрватись вiд поверхнi зорельота i зринути в простiр. Подеколи Северсону здавалось, що рухається не вiн, а корабель, оптична iлюзiя, характерна для свiту невагомостi, де немає нi "верху", нi "низу": людина весь час вважає, що "верх" там, де голова.
Тiльки за годину важкої подорожi Северсон добрався до мети - шостого вiкна в другому ряду. Воно було яскраво освiтлене.
З надзвичайною обережнiстю Северсон зазирнув до каюти. Так, Ватсон вдома. Вiн сидить бiля столу, спиною до вiкна, i щось пише. Перед ним лежить купа словникiв, а також отi загадковi таблицi, якi вразили Северсона й Алену.
Ватсон пiдозрiло заворушився, i Северсон хутко сховав голову в тiнь. Коли вiн за хвилину зазирнув до каюти знову, Ватсон, - уже з навушниками на головi, - сидiв бiля магнiтофона i крутив ручки настройки.
"А, любий, то ти записуєш передачу вiд якогось спiльника з Землi?! зловтiшно подумав Северсон i, нацiлившись фотоапаратом, натиснув на спуск. - Один знiмок вже є. Зробимо для певностi ще один".
Але апарат раптом випав у нього з рук, а "Промiнь" рвонувся, окрутнувся навколо своєї осi, помчав кудись вбiк. Вiд страху Северсон заплющив очi. Йому здалось, що вiн падає в безодню; навiть не падає, а його просто тягне туди невiдома сила...
"Але що ж трапилось з кораблем?.. Катастрофа?"
Коли Северсон розплющив очi, то насамперед побачив на фонi освiтлених дверей шлюзової камери характерний силует голови Навратiла в прозорому шоломi скафандра. Академiк швидко змотував трос, притягуючи до себе невдаху-мандрiвника.
Не встиг Северсон отямитись, як уже опинився в шлюзовiй камерi, а потiм у коридорi. I тiльки там Навратiл сердито сказав:
- Ви збожеволiли, друже?! Що ви там шукали в мiжзоряному просторi?.. Вам набридло жити?!
- Я... я... фотографував... - Северсон затинався, мов учень, якого вчитель застав на списуваннi.
- Фотографували?! Що там можна було фотографувати, скажiть менi, прошу?
- Я фотографував "Промiнь". Хотiв одержати цiкавий знiмок для телевiзiйної передачi... - Северсон оволодiв собою i говорив тепер далеко впевненiше. - Коли ви потягнули мене за трос, апарат випав з рук.
- От так iдея!.. Цiкавий знiмок, гм... А чи подумали ви про те, що найдрiбнiша порошинка, яка летить Всесвiтом, може пронизати вам серце?.. А чи не припускаєте, що вам могли завдати непоправної шкоди нуль-променi? Адже ми ще не знаємо навiть, чи затримує їх скафандр... Ви повиннi негайно пройти медичний огляд.
- Пробачте мою нерозсудливiсть, товаришу Навратiл. Менi дуже прикро, що я вам завдав стiльки неприємностей. Бiльш нiколи цього не зроблю, присягаюсь!
- Я в цьому твердо переконаний. Ваше щастя, що я вас помiтив з кабiни управлiння. "Глечик ходив по воду, аж поки вухо обiрвалось!" - пам'ятайте про це. Якщо вам ще колись спаде на думку щось подiбне, порадьтесь зi мною або з товаришем, який тодi буде капiтаном. Сподiваюсь, ми зрозумiли один одного?
- Так. I не кажiть про це, прошу, нiкому.
- Вже пiзно. Всi в кабiнi управлiння вас бачили. Алена одразу ж вгадала, чому Северсон вийшов з "Променя".
- Бачиш, скiльки разiв я тобi казала, щоб ти вже облишив свiй розшук, все одно це нi до чого не приведе, - докоряла вона йому. - Адже я замалим не втратила тебе! Коли б ти хоч одним слiвцем натякнув менi! З цим розслiдуванням ми повиннi покiнчити. Розповiмо просто про все Навратiлу, та й годi.
- Нi, ще нi! - з одчаєм запротестував Северсон. - Ще не настав слушний час. Обiцяю тобi, що вже не зроблю нiякої дурницi. Однак ми повиннi ще трохи постежити за Ватсоном. Адже, крiм речей у каютi, ми не маємо праги нього нiяких речових доказiв. Втратив я i знiмок, який так важко здобував. Можливо, що Ватсона ми застукаємо ще на чому-небудь. Для цього нам цiлком вистачить вiдео-фону.
- Стара помилка повторюється... - тихо сказала Алена. - Але я не можу з тобою сперечатися.
Незабаром пiсля цього Северсона вiдвiдав Олаф.
- Здрастуйте, дядечку! Як вашi дiла, парашутисте?.. Ну, не гнiвайтесь. Я прийшов запитати, що ви зробили з коробочками.
- Знищив їх, як ви просили.
- Справдi? Ну, гаразд. А чому, власне, ви полiзли з корабля? Чи не вислiджуєте мене? - сказав вiн насмiшкувато. - Не радив би я вам цього робити. Знаєте, не люблю шпигунiв.
Северсон почервонiв i мимохiть стиснув кулаки:
- Коли б ви не були моїм родичем, я покарав би вас тут же, на мiсцi, ви, "брате сильної руки"! Занадто багато собi дозволяєте! Але я вас попереджаю: не грайтесь зо мною! Досить одного слова - i ви будете в пастцi. Адже знаєте Навратiлове прислiв'я про глечик i його вухо?
Дiтрiхсон злякано вiдступив:
- Я не хотiв вас образити, дядечку... - сказав вiн примирливо. - Не гнiвайтесь... Прогулянку в безповiтряний простiр, отже, з'ясувати не можете?
- Можу! - одрубав Северсон. - Лiз я туди, власне кажучи, через вас. До реакторiв я потрапити не мiг, тому вашi проклятущi коробочки шпурнув у Всесвiт!
- Шкода. Все заспокоїлось, i я їх ще мiг би використати. Але все ж я вам дуже вдячний! - сказав iронiчно Дiтрiхсон.
Роздiл XXVIII
Таємниця
Ватсона
Збiгали тижнi, мiсяцi... Рiк змiнювався роком.
В працi й розвагах час для вiдважних астронавтiв минав непомiтно. Пiсля вiдкриття нуль-променiв працювати стало ще цiкавiше: виявилось, що цi променi можуть стати добрим помiчником у цiлому рядi галузей науки. Вони допомагали точнiше дослiдити будову атомного ядра, значно прискорювали процес перетворення елементiв у лабораторiях. Однак джерело нуль-променiв усе ще лишалось невiдомим; безрезультатними були й спроби вiдтворити їх штучно.
Академiк Навратiл час од часу переглядав контрольнi записи скерованого на Землю астрогравiметра i хитав головою:
- Марно, марно... Випущеного слова не спiймаєш, а свiтла не наздоженеш. Побоююсь, що доктор Заяц поставив перед собою непосильне завдання. Гравiтацiя - це стоголовий дракон: одну голову йому вiдрубаєш, а п'ять нових виростуть. Скорiше поголишся сокирою, анiж промодулюєш гравiтацiю!
Перспективи зв'язку з допомогою гравiтацiї для екiпажу "Променя" становили вже не теоретичний, а практичний iнтерес. Радiохвилi з Землi долiтали сюди з запiзненням на два з половиною роки. А повiдомлень з рiдної планети всi чекали з великим iнтересом.
Першi спроби керувати погодою на Землi з допомогою атомної енергiї викликали на "Променi" захоплення. Менш радiсним були повiдомлення про хiд оживлення Амундсена. Операцiї просувались дуже повiльно, бо тiло героя було в кiлькох мiсцях поранене. Однак Тарабкiн, на превелику радiсть Северсона, надiї не втрачав.
Так минуло п'ять рокiв. Щоб вiдсвяткувати знаменну рiчницю, всi зiбралися в клубi на урочистий обiд.
- О, смажена курка! - радiсно вигукнула Надiя Молодiнова. - Та це ж моя улюблена страва!
- Фарширований перець! - приєднався до неї Мадараш. - Чудесно.
- Свинина, кнедлики i капуста iз шкварками! - зрадiв Навратiл.