"Зараз будують краще! - подумав Северсон. - То, виходить, цей палац побудовано не зараз. А коли ж?"
Йому стало трошки моторошно. Хоч як мало збiгло часу з того дня, коли вiн вперше усвiдомив себе, а в пам'ятi мимохiть накопичується все бiльше нез'ясовного, дратiвливого. Ну, хай так: вiн потрапив до Росiї, лiкується в якомусь привiлейованому закладi. Хай вiн зовсiм не знає життя бiльшовицької країни... Але звiдки отакий рiвень технiки?.. Чому Наташа, яка бездоганно знає норвезьку мову, раз у раз вживає або зовсiм незрозумiлi слова, або якось по-чудному перекручує їхнiй змiст?
- Наташо, скiльки часу я хворiю?
- Довгенько, друже!.. - вона посмiхнулась, приклала палець до вуст. А пам'ятаєте наказ академiка Тарабкiна? Анi слова про хворобу!.. Все потiм, коли одужаєте.
Що ж, хай i потiм. Але оця обстановка таємничостi вже починала гнiтити Северсона. Нiде нi газети, нi книжки - заборонено. Телевiзор чомусь зiпсувався. А Наташа не вiдходить анi на крок. Вона дуже мила й турботлива, але надто захоплюється науковою фантастикою. Весь час розповiдає про такi речi, якi й Жюлю Берновi не снилися: то про подорожi в iншi зорянi системи, то про атомну енергiю. А ото якось розповiла про машини, якi вмiють грати в шахи, писати музику й вiршi, розв'язувати найскладнiшi задачi. Захопившись, вона навiть сказала, що її подруга працює на такiй машинi. Северсон вдав, що не помiтив цiєї обмовки.
Фантастика фантастикою, але ж у цих росiян справдi творяться чудеса! Звiдки вони взяли стiльки лiтакiв, та ще й яких! На жаль, не вдавалося поглянути на них зблизька - вони тiльки ледь-ледь мрiли цяточками в безоднi неба, але ж швидкiсть їх - неймовiрна. Куди там проти них бiдолашний "Латам"!
Северсон мiцнiшав з кожним днем. Йому вже нi до чого було саморухоме крiсло, бо вiн вже й так мiцно тримався на ногах. Тривалiсть прогулянок парком дедалi збiльшувалась, а одного разу Наташа повела його в гостi до своїх знайомих, що жили у великому красивому котеджi на узлiссi бору. Повернувся вiн звiдти просто приголомшений.
Що сталося з свiтом?.. Що сталося з ним самим?
Северсон довго сидiв, не рухаючись, не вмикаючи свiтла в кiмнатi, i дивився на залиту зеленкуватими променями мiсяця алею парку. Сповнений вражень пiсля пережитого дня, вiн все ще не мiг осмислити побачене й почуте i водночас хотiв назавжди зафiксувати в свiдомостi неповторне вiдчуття зустрiчi з невiдомим i нез'ясовним; прагнув подiлитися з кимось своїми думками.
Майже пiдсвiдомо вiн пересiв до столу, увiмкнув свiтло i почав писати листа до свого друга в Норвегiю - до друга, який уже давним-давно постарiвся й помер. Це був лист у минуле, лист в нiкуди, але пробуджена вiд крижаного сну людина ще навiть не пiдозрювала про це.
"Дiйснiсть перевищила всi мої сподiвання, любий Альберте, i взагалi все, що людина може вимрiяти. Чи мене обдурюють, чи я, може, збожеволiв i бачу не те, що є насправдi, але скажу тобi: отут, в Росiї, люди живуть так розкiшно, що їм позаздрить кожен з наших багатiїв!
Я вiдвiдав сьогоднi один котедж i, скажу тобi щиро, був просто приголомшений. Тiльки тепер я усвiдомлюю, яка висока має бути квартирна плата в такому будинку! А зi слiв моєї милої провiдницi Наташi отак, мовляв, у Росiї живуть усi. Нiчого, нiчого не розумiю!
Квартира обставлена красиво й просто; меблi зручнi, але дуже чуднi на вигляд i зовсiм незвичнi для мене. Хазяїни - гостиннi, вони одразу ж запропонували нам пообiдати. А перед тим показали кухню.
Нi, Альберте, ти не повiриш менi: то була не кухня, а справжнiсiнька лабораторiя, якої навiть не доводилося бачити ранiше! Скрiзь - машини i пристрої, скрiзь - електрика. Страви готуються майже без втручання людини. А господиня ще й незадоволена: мовляв, коли б жили в Москвi, то замовляли б їжу на фабрицi-кухнi i не доводилося б витрачати зайвий час.
До речi, за обiдом зайшла розмова про штучну їжу. Виявляється, росiйськi вченi вже синтезували бiлок. Чи ти хоч чув про це?.. Кажуть, штучнi продукти кориснiшi й смачнiшi за звичайнi, проте, як визнала Наташа, люди ще вiдчувають недовiру до синтезованої їжi, i дехто навiть не куштував її.
Передi мною розкриваються просто-таки неймовiрнi речi. Я вiрю їм i не вiрю. I часом мене охоплює передчуття якогось величезного лиха. Часом думається: все це менi тiльки сниться; я ось-ось прокинусь i побачу мертву зелену кригу печери, почую тоскне завивання хуртовини i далекий-далекий гуркiт "Латама"..."
Северсон писав так швидко, що його перо майже не вiдривалось вiд паперу.
Та ось вiн пiдвiв голову, задивився в вiкно.
Шумлять вiковiчнi дерева... З неголосним басовитим звуком проповзли темним небом три кольоровi лiхтарики незвичайного лiтака.
"Тiльки ти, Мiсяцю, вiрний друже, ще з часiв мандрiвок нескiнченними просторами крижаної Арктики, i лишився незмiнним. Поясни хоч ти, що вiдбулось у свiтi, чому так змiнилось усе довкола?"
Та срiбний Мiсяць мовчав, загадково посмiхаючись. А про те, що вiдбувалось на ньому, гiсть з минулого, звичайно, не мав нiякого уявлення.
Роздiл VII
Забарна пошта
iз Всесвiту
До обсерваторiї академiка Цагена на пiвденному полюсi Мiсяця прилетiли гостi з Землi. Серед них не тiльки фахiвцi з радiоастрономiї, а й мовознавцi та агробiологи. Загадковi сигнали з Всесвiту зацiкавили все людство.
На великiй скелi поблизу обсерваторiї вже змонтовано три велетенськi радiотелескопи. Закiнчено налагодження спецiальної електронно-обчислювальної машини. На столах розгорнуто стрiчки з таємничими знаками. Але гостям не сидиться в примiщеннi - незабаром почнеться затемнення Сонця.
Ще кiлька хвилин, i мiсячний годинник покаже полудень.
Велике яскраве свiтило повiльно пiдповзає до тонюсiнького серпика Землi. Здається, ось-ось обидва небеснi тiла зiткнуться i на весь Всесвiт прокотиться гуркiт космiчної катастрофи...
Але нi, Сонце просто заповзає за велику темну кулю - нашу планету.
Яка чудесна картина!.. Серпик перетворився на розжарене, багряне кiльце атмосфери Землi; його оточує срiблясто-зелене сяйво сонячної корони.
В цьому фантастичному освiтленнi i люди в скафандрах, i мереживнi чашi радiотелескопiв, i прямовиснi гори здаються викуваними з мiдi. Феєричне видовище збуджує, вiд нього не можна вiдiрвати очей. Його зараз ретранслюють телевiзiйнi станцiї всiєї Землi. Але для працiвникiв обсерваторiї воно вже стало звичним явищем. Нiхто й на мить не припиняє роботи.
- Товаришу Цаген, широкополосий радiорефлектор сигналiв iз Всесвiту не перехоплює, - доповiдає вiдеофоном черговий спостерiгач.
- Увiмкнiть рефлектор, що працює на пiвтораметровiй хвилi, його монтування вже закiнчене.
Цаген напружено стежить за цiлим рядом екранiв. На восьми з них уривчастi хвилястi лiнiї, а на дев'ятому - невиразнi смуги... Але ось вони набувають чiткостi. Очi академiка перебiгають на сусiднiй екран.
- Дивно, Аленко: на пiвтораметровiй хвилi ми знову перехопили сигнали! Iдiть сюди, подивимось.
Смаглява дiвчина сiдає поруч Цагена.
- Надзвичайно! - вигукує вона збуджено.- Отже, планета системи Проксима Центавра випромiнює одночасно двi хвилi, i на кожнiй з них - iншi сигнали!
- Так, безперечно, цiлком iнший код. Справа ще бiльш ускладнюється... - Цаген пiдбiг до вiдеофону i натиснув на кнопку.- Прошу, негайно з'єднайте мене з Всесвiтньою Академiєю. Важливе повiдомлення!
За хвилину вiн доповiдає з телеграфною стислiстю.
- Хвиля сто п'ятдесят сантиметрiв - новi сигнали. Хвиля сто сiмдесят вiсiм сантиметрiв - подальшi сигнали. Хвиля сто дев'яносто шiсть сантиметрiв - знову iншi сигнали... Висновок: планета Iкс в сузiр'ї Центавра висилає кiлька рiзних за своїм характером програм. Про дальшi дослiдження повiдомлю пiзнiше. Все.
Вiн вимкнув апарат i засмiявся:
- Хай тепер сушать собi мозок, а я - не детектив. Агробiолог Алена Свозилова зосереджено подивилась на академiка:
- Скажiть, чи пробували ви вiдповiсти на сигнали?
Цаген знизав плечима:
- Звичайно, пробував. Як вам вiдомо, сигнали подеколи уриваються. В такi перiоди ми посилювали записанi ранiше сигнали i вiдсилали їх назад на тiй же хвилi. Тепер чекаємо на вiдповiдь. Ви не повиннi забувати, що Проксима Центавра знаходиться на вiдстанi чотирьох свiтлових рокiв. Це значить, що стiльки ж туди летiтимуть i радiохвилi, якi теж поширюються в пустотi зi швидкiстю триста тисяч кiлометрiв на секунду. Отже, понад вiсiм рокiв на всю подорож, - звiсно, якщо таємничi створiння дадуть нам вiдповiдь негайно i якщо вiдповiдатимуть взагалi. Iснування мислячих створiнь на Проксимi ще не доведено, про це не можна забувати.
- Ми доведемо! - сказала Алена з викликом.
- Щасти вам! - iронiчно посмiхнувся Цаген. - Як ви можете довести? Досi нiкому не вдалося розшифрувати сигнали, i нема надiї, що це вдасться зробити найближчим часом. Та це й зрозумiло: адже люди на Проксимi, якщо вони там є взагалi, мають зовсiм iнший спосiб мислення, анiж ми.
- Про iснування людей на Проксимi дiзнаємось iншим чином. Просто полетимо туди подивитись.
- Красненько дякую! - засмiявся Цаген. - Бажаю вам щасливої дороги i в десять разiв тривалiшого життя! Скiльки ж ви, нещасна дiвчино, туди летiтимете, якщо сонячний промiнь з своєю шаленою швидкiстю мчить понад чотири роки?!