Одарка вийшла з хати, потім Маруся.
Одарка. От і рушники я вже подавала, а й сама не знаю, чи рада я, чи не рада, що йду за Семена. Кого ж би це мені покликати у дружки? Піду на село і, яку першу дівчину зустріну, ту й покличу. (Іде на село, їй назустріч Маруся).
Маруся. Добривечір! Невже це ти й рушники подавала?
Одарка. Подавала, сестричко!
Маруся. За кого?
Одарка. Ще й питає! Просю тебе, сестричко, до мене за старшу дружку.
Маруся. Коли ж весілля?
Одарка. У ту неділю.
Маруся. Щаслива ти! За Семена йдеш? І він щасливий!.. Бач, як то кажуть: «За терпіння бог дає спасіння»; хоч і довго ждала, а таки діждалась свого щастя.
Одарка. І ти діждеш!
Маруся. І…дай покій! Мій суджений, мабуть, ще Десь на припічку кашу їсть.
Одарка. А Микита? Невже знову згордував?
Маруся(з серцем). Дуже він за мною пеклується!
Одарка. Ну, і як ти його, сестрицю, любиш? Мені здається, що я б його ніколи не покохала: такий у нього страшний погляд, — мов опече тебе ним, як гляне! Та сердитий, та поганий на язик!.. Я й не знаю, чи він хоч слово ласкаве сказати.
Маруся(зітхає). Через те я його люблю й покохала, що не вміє він щоразу ні ласкати словами, ні голубити речами, а одним поглядом усе тобі скаже!.. Орел, а не парубок! Раз тільки я учула його закохану розмову і стерялась: і серце, і душу йому віддала! Зневажа він мене, гордує мною, як вітер горою!.. Перед усім миром знущається надо мною й глузує мені у вічі. А одно слово тільки він скаже, та так, як тільки уміє сказати: одним поглядом все скаже — і я всю його зневагу забуду, і знову збожеволію, і стеряюсь!
Одарка. Бідна ти, сердешна!
Маруся(зиркнула на неї). Бідна? Чого ж тобі так стало жаль мене?…
Голос Скубка: «А де ж це наша молода?»
Одарка. Це ж вже мене шукають… Ось я зараз! (До Марусі). Біжи ж, Марусе, та клич усіх, усіх дівчат, а я піду лагодити закуску, бо баба самі не вправляться. Гляди ж, не барись, приходь хутенько! (Йде). Стривай, і забула. Як думаєш, сестро, кого мені ще покликати за другу дружку? Покличу Христю або Горпину… Як ти думаєш? Кого ти раєш? (Пішла).
Маруся(дивлячись їй услід). Про мене, хоч і Христю! (Регоче). Тобі б тільки щебетати та мліти від солодких речей!.. Чи тямиш же ти, що таке кохання? Ти мене жалієш? Ти так багата щастям, що й мені хочеш частину його уділити? Дурна, дурна!.. Одначе дурному та ледачому завжди щастить!.. Що не говори, а, бісова тінь, гарного парубка підхопила… Це відьомське чудо! Розквасить губи та й дума, що ось-то така я»!..Хороша, як курка задрипана!
Чутно за лаштунками пісню.
Еге, це вже й парубки йдуть на сватання!.. Піду та скличу тобі дівчат, а потім будем дивуватись на те щастя!.. Ха-ха-ха! А Микита десь вивіропастивій… О, тепер я з нього поглузую!.. (Пішла).