Вернувся Ступай, зворушений, піднесений, аж чубок подерся угору.
— Грай, Маринко, «Патетичну», — Україна воскресає! Тільки що загітував, залучив до нашої «Просвіти» аж три нових члени: учителя слобідської народної школи, сусідського тесляра і нічного сторожа. Грай! Так! Отак! Гех, сучої ти мами святая Русь, гарбуз тобі тепер у твій товстий державний зад! Слухай, як дзвонить і гра Україна! Устають з могил сивоусі запорожці, сідають на коней. Цоки-цоки!.. Чуєш, мчать? Сивоусі лицарі…
Марина (грає). Покійними не ввоюєш. Гей, якби повстанці! Молоді, тату!
Ступай. Мчать по долю золоту вічними степами України. Гульк — зоря. Стали над віками, блиснули списами. Гей!
Марина. Гармат би нам та кулеметів замість мрій, тату.
Ступай. Що?
Марина. Нічого. Ти, татусику, поет, кажу.
Ступай. Я — українець. Стривай, Маринонько, я зараз буду з ними христосуватися. (Дзвонить в телефон), Будь ласка, двадцять три нуль сім… Директор гімназії? З вами хоче похристосуватись українець Іван Степанович Ступай-Ступаненко. Україна воскресла! А ви одмовляйте: воістину воскресла! Ха-ха! Грай, Маринко, «Патетичну»! (Дзвонить). Будь ласка, сімнадцять два нулі. Од інфантерії генерал-майор Пероцький.