Ідуть по сходах вище. Одноокий читає на дверях Пероцьких мідяну табличку. Читає тихо, по складах. Раптом до Шапки й Кожушка:
— Стій! Замри!.. (Пошепки). Генерал-майор Пероцький. Генеральний враг, братишки, га! (Припадає ухом до дверей). По диханію чути — двоє. (Тихо стукотить).
Анет(одними губами). Не ходіть, Мате!
Пероцький(тихо). А може, це Жоржик? Може, Андре?… (Чуйно прислухається. Затуляє годинничка на руці в Анет). Хто?
Одноокий. Судьба!
Шапка(не витримав, на весь голос). Судьба-кокетка! Одчиняй!
Одноокий цитькає на нього.
Анет. Зараз! Ось ключа знайду… (Губами до Пероцького). Тікаймо!
Пероцький. Куди?
Анет. В Росію.
Пероцький. В Росію із Росії… Значить, Росії нема! (Іде за Анет у затильні двері).
Трошки згодом партизани вибивають двері.
Одноокий. Невже ж, братишки, од Судьби утік? (Обшукує квартиру).