Я йду до Пероцьких. Двері стоять навстіж. Свіжо течуть з коридоре й вулиці струмені вітру, рвуть і крутять пломенем трьох свічок (одна на підвіконні). Бачу спини, шапки, червоні стрічки, рушниці й дим. Судять Андре. Він без кашкета. Обличчя спокійно-бліде і разом кричить німим смертним криком.
Одноокий. Як звати?
Андре. Андрій.
Одноокий. На прізвище?
Андре. Енен.
Одноокий. Офіцерський ранг?
Андре. Прапорщик запасу.
Одноокий. Питай далі, хлопці, бо чую, що бреше. Не можу!
Шапка. Чого пішов у кадети?
Андре. Мобілізували.
Шапка. І я не можу!
Кожушок. Шинеля своя, чи дали?
Андре (зважуючи відповідь). Дали.
Кожушок. А чоботи?
Андре. І чоботи.
Кожушок. Хіба такі дають казьонні? Не можу й я — так бреше.
Микешин друг. Пардон! Де ж подів погони?
Андре. Без погонів ходив.
Микешин друг. По-дурному така конспирацея. Це якби ти був у погонах, то, може, й повірили б, що ти прапорщик. А без них яка тобі віра? А може, ти й капитан в душі або вищий який ранг контрреволюційний, А що, хлопці, маєм з ним робити, то кажи на совість!.,
Одноокий. Я скажу! (До Андре), Так кажеш — Андрій? Прапорщик запасу? Силою мобілізували? Кажеш, що утік? Так! А чого ти не прийшов, як писалися прикази од мамочки нашої революції, а до неньки так прибіг? Чом, наприклад, Ваня Маха не пішов на приказ контрреволюції, а коли впіймали, то бідняжечка сказав:
«Мірте мене найвищою міркою і кладіть у гроб, а я не піду!» І його поклали! Не можу далі говорити. У серці шторм і сльози. Хто хоче ще сказати, то кажи!
Шапка. Я скажу!
Одноокий. Кажи!
Шапка. Пропоную поставити його під тую ж мірку, під яку вони Ваню Маху поставили, під найвищую!
Микеша (до Андре). Покаж руки! (Подивившись). Без музолика. Присоєдиняюсь.
Кожушок (обмацавши сукно на шинелі). Присоєдиняюсь.
Микешин друг. А я за те, щоб демобілізувати. (Виждавши ефекту). Шинель зняти, чоботи скинути, йому ж припечатати червону печать — без антракту. (Наводить рушницю).
Повстанці розступаються.
Одноокий. Ще не руш! Це Судьба іграет з етім человєком, себто — голосую: хто за смерть йому? (Рахує). Хто за жизнь? Ні одного!
Андре. Постривайте! Товариші! Я пішов до них, щоб робити шкоду.
Увесь суд. Го-го-го! Ну просто Макс Ліндер.
Андре. Мене послано було до них.
Судьба. Од кого?
Андре вагається.
Шапка. Од Бога?
Андре. Від однієї тайної групи революціонерів.
Судьба. Од якої? Хто може посвідчити?
Андре знов завагався.
Я(виступаю наперед). Я можу посвідчити… Я свідчу, що його було мобілізовано і послано од нас у штаб до кадетів. Він мав нас повідомляти, які в них плани, скільки зброї тощо…
Судьба. Од кого од вас було послано?…
Я. Од місцевого таємного ревштабу.
Судьба. А ти хто?
Я подаю йому пакетика.
(Читає). «Товаришу Судьба… Посилаю до вас для зв'язку товариша Югу. Робітничі загони, вибивши ворога з позицій, гонять його і зараз вийшли на лінію… Гамар». (До своїх). Пустіть!