152858.fb2
На вулиці Пероцьких рух. Біля дому збирається публіка. Святочний гомін, вітання — найбільше дами. Цвітуть парасольки. Од церков пливуть урочисті дзвони.
Дама. Варваро Михайлівно! Здрастуйте, милая!
Друга. Не здрастуйте, а Христос воскрес!
Перша. Аж тепер я зрозуміла, як він, бідненький, зрадів, коли воскрес!
Чоловік другої(Зіньчин гість). І все ж таки, рівняючи до більшовиків, його мучили люди!
Перша. Ах, не кажіть! Я сама була ці три дні немов у домовині.
Друга. Милая! Я була труп!
Чоловік першої(теж Зіньчин гість). Так! Вони загнали нас у льохи, вони хотіли зробити з нас трупи, а з наших домів — домовини, але дуже дивно, що їх за це думають судити, як людей!
Друга. Хіба ще мають судити?
Зіньчин гість. Уявіть собі — перед тим, як розстріляти, думають іще судити.
Професор. Знов лібералізм! Знов реформи!