Велика на першiм планi кiмната, зовсiм проста. Дверi однi посерединi, а другi, маленькi, злiва. Шкапи з книгами, нотами i дорогими костюмами. Злiва — писарський стiл; на ньому афiшi, тетрадi; обiк його крiсло i стул. Справа навпроти — столик i дзеркало з причандалами для гримировки; при ньому стул, лампи i свiчi.
Котенко, парикмахер i потiм Безродний.
К о т е н к о. Що се? Новий парик? Новi втрати?
П а р и к м а х е р. У нас же не було на Богдана.
К о т е н к о. А на сотника, на Карася?
П а р и к м а х е р. Степан Iванович казали, що не пiдходять.
К о т е н к о. Що ти менi з своїм Степаном Iвановичем? Щоб, як i вiн, процвиндритись! Минуло панування: я тут хазяїн, а вiн у мене слуга…
П а р и к м а х е р. Та я, як прикажете…
Б е з р о д н и й (входить). Чи не подивишся, Юрiй Савич, на кiн? Чи так обставив?
К о т е н к о. Прийду! А ти огляди менi добре хористок та й других, щоб не вибiгали з пiдкрученими чолками або в туфлях… От там май око, а за моєю фризурою уже я буду сам доглядать.
Б е з р о д н и й. Що таке? До чого се — не розумiю…
К о т е н к о. Так, наздогад бурякiв, щоб дали капусти. Будь ласка, щоб менi змiни в картинах хутко; забiжи ще в суфлерську, — першу сцену викидаю, та не прогав i капельмейстеру про це сказати… Та повертайся моторнiше: тра забувати колишнє, а коли робити, дак робити…
Б е з р о д н и й. Хiба я чим схибив? Хiба нехтую обов'язками?
К о т е н к о. Та нi, нi! Я так… Тут нема часу на бесiду: хутше, хутше!
Безродний, знизавши плечима, виходить.
Ну, годi! До панi Лучицької!
Парикмахер виходить.
Котенко i Квятковська.
К в я т к о в с ь к а (влiта шалено). Чого се ви i сьогоднiшню, i завтрiшню мою роль, мою власну роль, передали Лучицькiй? Яке мали право? Нехтувати, топтати мене хочете, га?
К о т е н к о. Уже знов? Яка ти чудна та нерозсудлива! Що ж я маю чинити, коли публiка кричить: "Подавай Лучицьку!" Менi її власною шкурою не учити: вона нам грошики дає, вона нас годує, значить, повиннi ми її слухатись…
К в я т к о в с ь к а (вередливо). Ви перше не те кричали: ви не вважали на неї, не вважали на збори, а менi давали ролi, не спиняли мого розвитку.
К о т е н к о. Дурна ж ти: хiба тодi менi що болiло? Чужими боками можна боротись, а своїми дошкуля…
К в я т к о в с ь к а. Поки чужi боки були, так i дихати було вiльно, а як прибрав до рук, так тiльки про одного себе й дбаєш, зажера ненатлий!
К о т е н к о. Та не кричи, — от наказанiє! Ти б то уже грошей не любиш? Чим бiльше в касi, тим краще й тобi.
К в я т к о в с ь к а. Не хочу я грошей; я тобi ними в вiчi жбурну.
К о т е н к о. А я пiдберу й заховаю.
К в я т к о в с ь к а. У, огидливий хапуга! За що я загубила свiй вiк молодий? (Плаче). Нащо вiддала скарб свiй дiвочий?
К о т е н к о. Недержаний трохи…
К в я т к о в с ь к а. Що-о? Що? Та я тобi очi видеру!
К о т е н к. о (одступа). Но-но! Стiй-бо! То я про себе…
К в я т к о в с ь к а. Про себе? Ну-ну, пожди! Ти щось починаєш знов подлювати? Поки оте кошеня не прибилося, поти й життя було!
К о т е н к о. Впроголодь…
К в я т к о в с ь к а. Не тобi тiльки, кабанюцi! А хористки? Не порався хiба з них талани робить? Га?
К о т е н к о. Ну, вже завела! Пiшла згадувать… От напасть! От влопався!
К в я т к о в с ь к а. Не бiйсь, так од мене не одчепишся! Може, я й сама тобi плюну межи очi, а доти не подарую свого! Знаю, знаю, певно, уже закортiло панiї, яку за патли вигнали з двору? Заманулося сухотньої повiї? Закохався у дохлу Лучицьку?
К о т е н к о. Та схаменись!.. (Одступа).
К в я т к о в с ь к а (напором). Мовчи! Бачу, бачу! Од того ти їй i потураєш! Перше, як гнав її, - то й незугарна, i неталановита, i приндя, а тепер уже й талан розшукав богорiвний?
К о т е н к о. От злигався!.. Та що ти собi…
К в я т к о в с ь к а. Мовчи! Начитуєш? Начитуєш, як менi, поки не стала полюбовницею твоєю?
К о т е н к о. Та одсахнись! (Тiка).
К в я т к о в с ь к а. Мовчи! Начитуєш? У, як пiймаю, — начитаю i я!
К о т е н к о. Та… що ти… (Тiка далi).
К в я т к о в с ь к а. Мовчи! Начитаю!
К о т е н к о (у дверях). Тпху! Сатано! Тiкати, чисто тiкати!
Квятковська i Юркович.
Ю р к о в и ч (вбiга з галасом). Квiточко пишна! (Цiлує руки). Уф, яка прелiсть! Як розцвiли, як розвернулись! Красуня, богиня! А очi, очi! Найкращi зiрки з неба украли… I вас бог не кара?
К в я т к о в с ь к а (важко дише, хоче затаїть гнiв). Кара, iменно кара, i кара жорстока.
Ю р к о в и ч. Я помолюся за вас… може, умилосердю небо…
К в я т к о в с ь к а. Ще бiльш розгнiваєте: отакий грiшник i буде молитись? Грiшника вiзьми за адвоката, то й сама вскочиш у грiх, а я дитинка манесенька…
Ю р к о в и ч. Манесенька та гарнесенька! Ще ручку, ще й другу! (Цiлує). Антик! Я страшенно вам рад, страшенно… I вся публiка… Я тепер уже рецензентом став…
К в я т к о в с ь к а. О?! Цяця! (Опанувавши себе).
Ю р к о в и ч. I Лучицька з вами?
К в я т к о в с ь к а. Та з нами ж… А вам уже тьохнуло серце?
Ю р к о в и ч. Байдуже! Вона актриса — правда; але я сподiваюсь вами тепер тiшитись… Гомiн дiйшов i до нас.
К в я т к о в с ь к а. Не знаю, чи й побачите навiть мене: я тепер бiльше гуляю… От i сьогоднi вiльна.
Ю р к о в и ч. Яким робом? Перли не ховають, а показують…
К в я т к о в с ь к а. У нас тепер мода на Лучицьку, i мода найбiльше у режисера.
Ю р к о в и ч. Що-о? Не розумiю… Хiба єсть чого такого?
К в я т к о в с ь к а. Либонь… Бачите, я помарнiла, стала незграбною, худесенькою, манесенькою… Он якi руки стали тонюнi!
Ю р к о в и ч (цiлує вище лiктя). Уф, рученята у вас — аж пече, як торкнешся, як самий кращий єдваб! А самi… Та хай його маму мордує, отут зараз умру — i вас заарештують за душогубство.
К в я т к о в с ь к а. Бiдненький Абрамочка! А заступатися за манюню будете?
Ю р к о в и ч. Дайте ножа… Нi, краще — серце, а я й сам вiзьму ножа i пiду всiх рiзати!
К в я т к о в с ь к а (кокетує). А все-таки Лучицька…
Ю р к о в и ч. Але! Яким побитом вона знов у вас опинилась? Вона ж тодi, по сезонi, зараз повiнчалась i поїхала, кинула трупу; ми i в газетi оповiстили, i трошки слiз зронили… Я навiть за тi сльози взяв двадцять три карбованцi…
К в я т к о в с ь к а. Ну, так ото… побрались i згинули з ока, а ми й забули: граємо собi… Я широко ступила… драматичнi ролi взяла i жодної не впустила… Публiка мене прийма — страх, преса озивалась з захватом… А що то ви заспiваєте?
Ю р к о в и ч (наспiвує). Кохаю, кохаю i буду кохати…
К в я т к о в с ь к а (заграє). Побачимо!.. Так ото ми й граємо спокiйно; коли — геп! — на голову вигнана панi! Тут знайшлись приятелi, пiдняли на руки i понесли, як дурень торбу. Ну й пiшла знов у моду…
Ю р к о в и ч. Цiкавi новини! Так вигнав… Од чого? А я сьогоднi, зараз, бачив самого Квiтку…
К в я т к о в с ь к а (схопилась). Невже? Ви не жартуєте?
Ю р к о в и ч. Бачив, бачив! Спочатку навiть не пiзнав його: худий, блiдий став, низько пострижений… очi якiсь гострi, нехорошi… Каже, гарячку винiс…
К в я т к о в с ь к а. Бiдний, нещасний!.. Вiн писав менi… Вiн мене вважа за найщиршого друга… Ми з ним в останнi часи листувалися… Слухайте, приведiть менi його сюди зараз, хоч на хвилину… через боковi дверi…
Ю р к о в и ч. Приведу, приведу. Тiльки трошки…
К в я т к о в с ь к а (тупа ногою). Зараз, кажу; в ту ж мить! Ви мене не хочете слухатись?
Ю р к о в и ч. Бiжу! Лечу! Слова моєї диви — закон! (Виходить в боковi дверi i знову вертається). Уфi Яка цяцяна! Уф, яка жижа! (Здаля поцiлунок). Сказюсь!
Квятковська тупає ногою; вiн зника.
К в я т к о в с ь к а (закрива дверi). А! Приїхав! Не витерпiв? Чи її тiльки побачити, чи мене? В листах i до мене промовляв ласкаво i тепло… Побачимо! Ех, якби!.. Ласий шматочок! (Сiда перед дзеркалом). Треба, одначе, причепуритись… Блiда, здається? Проте нiчого: вiд нудьги… Ще пiдпудритись! (Пудриться). От пiд очима легесенько пiдсинити! (Шука). В цього iдола i фарбiв нема, тiльки руда та сурик. (Пiдводить карандашем очi).
Г о л о с и (в середнi дверi). Можна?
К в я т к о в с ь к а (оправившись). Хто там?
Г о л о с и. Раби вашi.
К в я т к о в с ь к а. Якi? Вiрнi чи невiрнi?
Г о л о с и. Вiрнi, незрадливi!
К в я т к о в с ь к а. Так увiйдiть!
Квятковська i молодь.
"Сомнительна" молодь — юнаки перший, другий, третiй та iншi входять. Деякi убранi бiдно, а iншi в пенсне i в моноклях.
М о л о д ь. Вiтаємо наше нове сонечко!
Ш и к а р н и й ю н а к. Привет тебе, приют желанный!
К в я т к о в с ь к а. Здрастуйте, здрастуйте! Ах, якi молодцi! Повиростали; вусики позначилися; очi зайнялися… З вами тепер страшно й шутковати…
П е р ш и й ю н а к. То на вас страшно й глянути — так погарнiшали!
Д р у г и й ю н а к. Якою квiткою пишною стали!
Ш и к а р н и й ю н а к. Заманчивой грезою!
В с i. Вiтаємо!
К в я т к о в с ь к а. Спасибi, друзi! Ви мене засоромили. Хвала од таких щирих юнацьких душ… збурює кров… Спасибi! Тiльки навряд чи прийдеться покористуватись пiддержкою такої славної, щирої молодi: мене чи й випустять? Лучицька все гра…
В с i. А ми будемо голосно правити панi Квятковську!
П е р ш и й ю н а к (тихо Квятковськiй). Аби контрамарки!
К в я т к о в с ь к а (йому тихо). Будуть! (Всiм). Вас не послухають: Лучицька над режисером панує, - вона тут сила… А нас, бiдних, затерли…
В с i. Ми за вас заступимось…
К в я т к о в с ь к а. Побачимо… I за слово спасибi! А Лучицька… бог з нею! (Зiтха). I мене заїда та й других…
Д р у г и й ю н а к. Ми i Лучицьку осадимо.
Ш и к а р н и й ю н а к. Мы и сегодня ей подчеркнем!
В сi. Ще й як!
К в я т к о в с ь к а. Побачимо, якi ви вiрнi раби! (Учувши легкий стук в боковi дверi, здригнула i встала). А тепер гайда! Анi пари з вуст!
В с i. Щасливо! Головами наложимо! (Вийшли).
Квятковська i Квiтка, згодом Маринка.
К в i т к а (входить i кладе на стiл бiнокль i рукавичку). Здрастуйте! Вона тут?
К в я т к о в с ь к а. Тут, тут… Як я рада вас бачити! Дайте надивитись на вас: так занудилась, так занудилась!
Квiтка мовчки тисне їй руку.
Та хiба друзi так вiтаються? Гай-гай! Ось як! (Обнiма i цiлує).
К в i т к а. Ой, ви не вкусите?
К в я т к о в с ь к а. Що ви?
К в i т к а. Тепер страшно… страшно… страшно! Тепер горлицi перевертаються в гадюк, тепер правда — мавпа, намазана мавпа з червоною покрасою… Ха-ха-ха! Бридота! Гидота! Ми її зараз побачимо! Ха-ха-ха! Весело! (Тре руки). Тiльки треба, знаєте… (Перемiняє тон). Тут стеля не впаде? Нi?
К в я т к о в с ь к а (збентежено). Нi, з якої б речi? Он якi мури!
К в i т к а. I мурам не вiрте!.. Славна у вас ця сукня… А що, як порветься i спаде? От будемо смiятись, а ви плакати… Правда, i я смiшний, правда?
К в я т к о в с ь к а. О нi, ви славнесенький, а не смiшний, — цяцяний!
К в i т к а. На афiшi нема одмiни? Я страшенно злякався…
К в я т к о в с ь к а. Чого? Що сталося?
К в i т к а. Могли спiзнитись… Ох, борони боже! Не спiзнились?
К в я т к о в с ь к а. Нi, нi… Як тiльки ви, друже мiй, змiнились! Голубчику, як я вам рада, як рада! Слабi були?
К в i т к а. Кажуть… голова болiла… я й постригся… I знаєте, для чого? (На вухо). Щоб не брехали, що у мене рiжки. Брехня, брехня! У мене тут чисто, а там (на серце) порожньо! (Оглядається). Вам можна хоч трiшечки вiрити?
К в я т к о в с ь к а. Можна, можна! Я вас так… З вашими листами i спала, їх до серця пригортала, колисала, як дитину, — замiсть вас, мого голуба…
К в i т к а. Не голуба, нi! Яструба, кондора, грифа! Я голубiв ненавиджу: дурна птиця, навiки дурна! Голубка по чужих кублах лiта, а вiн тiльки крутиться та гуде… Тпху, противний!
К в я т к о в с ь к а. Не всi голубки похожi на вашу: єсть такi, мiй соколе, що за милого самi себе вбивають… Тiльки на таких не вважа сокiл… Ох, я б моє серце покраяла для пана!
К в i т к а. Для мене? Для мене тiльки самого? Не вiрю!
К в я т к о в с ь к а. Присягаюсь, мiй рiднесенький!
К в i т к а. Не вiрю, не вiрю! Знов ошукання, знов зрада! А першi де? їх багато, багато?
К в я т к о в с ь к а. Нiкого не було; я ще… манесенька…
К в i т к а. Одна тiльки вiрна була… на цiлiм свiтi… та й та… Ми її побачимо?
К в я т к о в с ь к а. Побачимо… Та цур її й згадувати: таке золоте серце занехаяла! Я б iз пам'ятi її викинула, коли втекла i промiняла на не знать кого…
К в i т к а (хапа її за руку). Промiняла? Таки промiняла, то правда? Ух, як весело, як весело! Слухайте, як серце б'ється. А знаєте чого?
К в я т к о в с ь к а. Не знаю, мiй друже!
К в i т к а. Помсти жде; радiє помстi! О, нема нiчого солодшого в свiтi за помсту… Такої втiхи нiхто й ворогу не придумає…
К в я т к о в с ь к а. А я б залишила… погребала б i помстою!.. Чи ви її, може, ще кохаєте?
К в i т к а (спалахнув). Ненавиджу, ненавиджу! От би як її пошматував на кавалки! (Рве рукавичку). Тiльки в мене од того голова ще болить i серце… Серце — воно теж дурне: все болить i ниє по тiй. А, коли б її побачити! (Дико). З ним побачити! (Б'є кулаком об стiл).
К в я т к о в с ь к а (злякано). Що ви? Заспокойтесь! Почують!.. Ходiм краще у ложу зi мною; ходiм, будемо дивитись…
К в i т к а. Ходiм, ходiм! А, моя єдина! Друже мiй, який я нещасний! (Стоїть нерухомо, болiсно).
К в я т к о в с ь к а. Ходiм, ходiм, серце! Ви й шляпу забули… (Подає йому). Ходiм, там хоч трохи розважитесь! (Уводить).
Маринка i Жалiвницький.
М а р и н к а (веде за руку Жалiвницького). Серденько, я зараз пiдслухала, що клакери змовлялись шикать Марусi.
Ж а л i в н и ц ь к и й. Невже? Така пiдлiсть? I це Квятковська! I знайшлись такi гаспиди, щоб їй пiдслужитись!
М а р и н к а. Що тут робить? Борони боже, як Маруся почує: це ж уб'є її, - вона й без того слаба!
Ж а л i в н и ц ь к и й. Уб'є, уб'є!.. Сказать зараз Безродному: у його є багато прихильникiв з чесної молодi, вони спинять… Послать деяких наших… Я бiжу!.. (Побiг).
М а р и н к а. У мене душi нема… Одведи, мати божа!
Маринка i Лучицька.
Л у ч и ц ь к а (входить). Тут Котенка нема?
М а р и н к а. Нi, тiльки я! Сiдайте тут, одпочиньте: ви сьогоднi надто блiдi…
Л у ч и ц ь к а (сiдає тяжко коло столу). Неможеться щось, моя квiточко; сили щодня никнуть та никнуть… Чую, що берега вже пустилась…
М а р и н к а. Рiднесенька! Голубонька! Полiчiться, одпочиньте! Ви ж не шануєте здоров'я свого: так грати, як ви, рвучи серце, точачи кров, надриваючи жили, i без вiдпочинку… Для чого ж то? Так же вас ненадовго стане!
Л у ч и ц ь к а. Просять, молять. Так лучше ж останнi сили оддати другим на користь, нiж не знать нащо їх берегти. Менi ж самiй, чим швидше їх витрачу, тим бiльше утiхи.
М а р и н к а. А для нас бiдних, що готовi життя своє за вас положити, невже i для нас не захочете поберегти свої сили?
Л у ч и ц ь к а. Ви — мої друзi. А хiба друг захоче нав'язать другу життя, коли воно дає йому однi муки? А я, Маринко, несу такi катування, такi… ах! I нема їм просвiтку, нема забуття од них на хвилину… I така нудьга, така туга, надто сьогоднi, що валить мене з нiг i хита, мов билину…
М а р и н к а. Чим же ви тужите, моя зiронько? По чiм? Чи по кiм?
Л у ч и ц ь к а (пригортається). Ох, дитино моя, кохана моя, тобi тiльки правду скажу: по ньому, все по ньому! Люблю я його, кохаю… I те кохання отрутою ввiйшло в мою кров, i палить серце, i точить силу… I нема способу збутись тiєї отрути! I знаєш, я й не хотiла б навiть її збутись: така мука i болiч — єдина менi на свiтi втiха й розвага… Не знаю, чи я вже такою рабою вродилась, чи я, як собака та, звикла до бiйки, а й за батогом менi скучно… I чим бiльше отут наболить, тим бiльше дарую i готова сама у його опрощення просити! Ах, яка я сама собi низька i яка я нещасна!
М а р и н к а. Господи! Та як же жалiти, кохати того, хто вигнав, хто таку публiку зробив?
Л у ч и ц ь к а. Бачиш, що можна: сили нема розлюбити! Вiн мене страшенно образив, приревнував, але хто ревнує, той кохає… Я нiчого не вiдаю, що з ним сталося, де вiн? Мучусь, катуюсь i чую, що й в моїм серцi росте та сама рвiя, за яку я його осудила… Це вкiнець мене сушить… Я навiть хотiла сьогоднi одпроситись: у мене передчуття якесь… Цiлий день отут болить… (Показує на груди).
М а р и н к а. Так не надривайте себе, — хай Квятковська гра. Я покличу Юрiя Савича чи Степана Iвановича…
Л у ч и ц ь к а. Нi, нi не можна: перший спектакль. (Налива стакан води i бачить на столi бiнокль. Бере, розгляда). Чий це? Стiй! Це знайомий бiнокль!
М а р и н к а. Може, Квятковської: вона тут була…
Л у ч и ц ь к а. Вона? А ще хто був?
М а р и н к а. Не бачила; її бачила, та й годi!
Л у ч и ц ь к а. Це не її бiнокль, це мужеський… Стiй, стiй! Це бiнокль мого Антося… його, його! Ось i ямочка… Я раз упустила… А! (Хапається за голову). Яким робом?! Се щось страшне!.. Ох, як мене кольнуло! (Хапається за груди).
М а р и н к а. Заспокойтесь, рiднесенька! Боже мiй! Що з вами? Випийте води! (Подає), Бога ради! Не тривожтесь… Як зблiдли!
Л у ч и ц ь к а. Вiн тут, тут! Ой!.. (Ламає руки). Маринко, рятуй мене! Вiн її коха! (Iстерично рида).
М а р и н к а. Марусю! Господи! Що ж менi робити? Хто там?
Л у ч и ц ь к а. Не треба!.. Не клич!.. Нащо їм? Все їдно… Хоч би разом… Вiн тут!
Тi ж i Безродний.
Б е з р о д н и й (вбiга). Що з Марiєю Iванiвною? Iстерика? (Маринцi). Сказали? Довiдалась?
М а р и н к а. Нi, тут друге: вона зовсiм слаба…
Б е з р о д н и й. Так доктора зараз… Я Котенку скажу… Вам грать не можна. (В дверях). Господи, зглянься!
М а р и н к а. Нема, нема його! То здалося, прибачилось…
Л у ч и ц ь к а. Ах, яка мука! (Витира очi). Коли б кiнець…
Тi ж i Безродний, доктор, Котенко.
Д о к т о р (з пузирком). Що таке? Що з вами, моя панiйко? Нерви, знов розходилися нерви? (До Маринки). Потривожив хто? Збентежив?
М а р и н к а. Потривожились. (Метушиться, розтира, голову мочить i т. д.).
Д о к т о р. Ай, нещастя! (Дає краплi). Випийте! Я ж просив, я ж благав нiчого не приймати до серця: спокiй i сон, сон i спокiй вам тiльки потрiбнi… А тут мало тiї сцени, яка вам в теперiшнiм станi — кат, а ви ще додаєте й свого! Ех, панове, не бережете ви її!
К о т е н к о (до Безродного). Що таке? Що скоїлось? Марусю, невже не будете грати? Погинув же я, погинув! Перший спектакль… все шкереберть пiде… Марусю, рятуйте!
Л у ч и ц ь к а. Я сама розумiю… Не вiльна тiльки в собi, Савичу… Я не жалiла нiколи для вас сил, ви знаєте…
К о т е н к о. Знаю, знаю, ви добра… у вас таке серце… Пожалiйте… перший спектакль… Все вiд його… Повний збiр… i одмiнить!
Б е з р о д н и й. Може, Квятковська?
К о т е н к о (сердито). Що Квятковська? Ще мiшається, торочить! Щоб скандал був! Публiка прийшла слухать Лучицьку… Ох, господи! Що ж менi чинити? Розор, розор! Нiчим буде нещасним хористам платити… А дiти мої, нещаснi дiти! (Утира очi).
Л у ч и ц ь к а. Заспокойтесь! Може ще… я зберу… останнi сили…
Д о к т о р. По-моєму, нi! Смертельна ризика… (Дає ще краплi).
М а р и н к а. Бога ради!
Б е з р о д н и й (лама руки). Доб'ють, доб'ють!
К о т е н к о. Може б, хоч так: у двох дiях з Богдана, а там — Квятковська… Щоб хоч побачила публiка… Я б водевiль перший дав… Одпочили б… Га? Марусю? Докторе! Рятуйте мене, рятуйте!
Л у ч и ц ь к а. Та менi трохи вже лучче… (Усмiхнулась).
Д о к т о р. Слабе ще серце! (Держить за пульс).
К о т е н к о. Слухайте, — даю третину збору на хор.
Л у ч и ц ь к а. А! Ви знаєте, чим мене закупити! Вони справдi страх як нуждаються… Надто при переїздi… Це їм велика пiдпомога! (Встає). Я граю. Менi легше… Тiльки не давайте водевiля, а зразу: зразу лiпше.
К о т е н к о (цiлує їй руки). Благодiйко моя! Зараз лечу! Безродний, дзвiнки! (Кричить у дверi). На сцену всi! Починаємо!
Дзвiнок.
Л у ч и ц ь к а (встає, хитається, спирається на доктора i на Маринку; доктор пожима плечима). Тут (на серце) цiле пекло, а я смiятись i жартувати йду!.. (Ледве руша).
Завiса хутко спада
Картина 2
Середина багатого намету. В убранствi сила дорогої зброї. Прямо — вхiдна припола.
Котенко (в ролi Богдана). Джура — на кону; Квiтка i Квятковська — в лiтери, [ложi] бельетажа, Юркович — в 4-му рядi крiсел. Голоси в амфiтеатрi i галереї.
К о т е н к о (сидить)
К о т е н к о (випив вино, приграє на бандурi й спiва).
К в i т к а (не дуже, але вголос). Це не Жалiвницький?
К в я т к о в с ь к а. Нi, нi! Тихше, а то чути.
На кону з'являється Жалiвницький в ролi Тимка.
Ж а л i в н и ц ь к и й
Знов зрадниця вертається сюди?
К в i т к а. Це Жалiвницький!
К в я т к о в с ь к а. Цс-с!!
К в i т к а (дужче). А! Вiн падлюка!
К о т е н к о (на кону)
Так, правлю я украдене, моє!
Ж а л i в н и ц ь к и й
Вона сама втекла, по своїй волi…
К в i т к а. Ага! Сама, сама втекла!
К в я т к о в с ь к а (зупиня й одтяга в глибiнь ложi). Мовчiть.
Г о л о с и з а м ф i т е а т р у. Там п'янi!
Г а л ь о р к а. Тихо, тихо!
Ю р к о в и ч. Скандалiсти!
На кону збентеженi.
К о т е н к о (дужче, щоб зам'яти)
Не може буть!
Ж а л i в н и ц ь к и й
Я знаю, батьку, це:
Умовилась з Чаплiнським…
К о т е н к о
А! Гадюка!!
Менi цього ти перше не казав!..
Ж а л i в н и ц ь к и й
Не хтiв вразить… Вона мене умисне…
Нi в чiм не слiд дiймати вiри їй…
Дурманить все…
К о т е н к о
Але почiм ти знаєш?
Ж а л i в н и ц ь к и й
К в i т к а (вирвавшись вперед).
Як та нiч!
Квятковська бере його за руку i уводить вглибину.
К о т е н к о (скажено)
Ти щось таїш?
Ж а л i в н и ц ь к и й (побачивши, що ложа порожня, певнiше).
К о т е н к о (хапа його за руку)
А-а! Тварюко!
Невже, невже?
Ж а л i в н и ц ь к и й
Одвiв мене господь…
К о т е н к о
Уб'ю, як пса!
Ж а л i в н и ц ь к и й
Я не боюся смертi -
Грiха не мав…
К о т е н к о
Але на батька йшов!
Ж а л i в н и ц ь к и й
Не вiдав я…
К о т е н к о
I гадина не знала?
Ж а л i в н и ц ь к и й
Вона, либонь, щоб очi одвести.
К о т е н к о
О, каторжнi!
Ж а л i в н и ц ь к и й
Я не виновен, батьку!
К о т е н к о
Клянись менi!
Ж а л i в н и ц ь к и й
Усiм, що є святе,
I матерi могилою сирою!
К о т е н к о
Готуйсь в похiд!
Ж а л i в н и ц ь к и й
Воля твоя.
К о т е н к о
Iди!
Жалiвницький виходить.
Тимко поклявсь… Його язик ще зроду
Не знав брехнi… Але вона, вона!
З отцем жила, iз сином залицялась,
А ворогу запродалась цiлком…
Ну, допадусь до вас обох i я!
Ох, проводи у пекло бучнi справлю!
На вугiллях пектиму день у день,
Мотатиму на мотовилах жили,
Собаками…
Д ж у р а
Жде панi й посланцi!
К о т е н к о
Впусти її, а посланцiв потому…
Джура виходить.
Через хвилину… через мить одну…
Побачу знов… зiрвату в мене квiтку…
О, як отут, в цих грудях, запекло!
Але здавись i здержся в гнiвi, серце,
Пометись гаразд, не похопись судом!
На кону з'являється Лучицька в ролi Єлени; на нiй французька сукня, накрита флером. В ложi Квiтка i Квятковська.
Л у ч и ц ь к а (входить хитаючись, скида флер i говорить утомно).
Мiй таточку, сподiваний, коханий!
Г о л о с и з гальорки, амфiтеатру, крiсел.
Браво, браво, Лучицька!
Г а л ь о р к а. Ш-ш!! Тихо!
А м ф i т е а т р. Тихо! Ш-ш!! Ш-шI!
К р i с л а. Браво! Браво!
К в i т к а (вибiга на галас в ложу). Вона, вона! Як схудла!
К в я т к о в с ь к а (блага перелякано). Друже, ай, не гомонiть… я вийду!
К в i т к а (не при собi). Нi, не буду!
К о т е н к о
Подалi, геть! Вiд панi ляхом тхне
I щоки ще палають од цiлункiв.
Л у ч и ц ь к а
Я не виновна…
К о т е н к о
Силою б то взяв?
Л у ч и ц ь к а
О, гвалтом… Я… боролась до загину…
К в i т к а. Неправда!
К в я т к о в с ь к а. Цс-с! (Удержує його).
К о т е н к о
I обняла ляха
Зрадливою, продажною рукою?
Л у ч и ц ь к а
О боже! Нi! Яка страдниця я!
(Бiльше запалюючись).
Мене взяли як бранку до свiтлицi,
Сторожею обставили мене,
Щоб не могла на себе зняти руки…
О, скiльки слiз я нишком пролила
I скiльки мук пережила, мiй орле!
К о т е н к о
Подумаєш, як настраждалась, — страх!
На ласощах…
К в i т к а (голосно). Ха-ха-ха-ха! То мавпа з червоною покрасою! Ха-ха!
2-е к р i с л о. Тихше!
Ю р к о в и ч. Скандал!
Г а л ь о р к а й а м ф i т е а т р. Отыщите пьяных! Ша!
В ложу входять капельдинер i полiцейський чиновник. Квятковська одводить i щось шепче йому.
Л у ч и ц ь к а (оглядається). Смiється хтось… знайомий голос… Боже!
С у ф л е р (вголос).
Аж десять днiв, аж десять…
Л у ч и ц ь к а (страшенно збентежена, але бажа ще побороти себе)
Днiв… невже?!
Аж десять днiв i рiски в рот не брала…
К о т е н к о
Не видко щось по панiї поста!
Л у ч и ц ь к а
Мене, слабу, без пам'ятi звiнчали…
К о т е н к о
Ну й розговiлись, значить, зараз…
Л у ч и ц ь к а
Ох!..
Хоч пошануй мене, вельможний пане!
Нiхто менi там не подав руки…
Я день i нiч Богдана виглядала,
Щоб визволив нещасну iз тюрми…
К в i т к а (виривається, кричить). Брехня, брехня!
К в я т к о в с ь к а. На бога!
А м ф i т е а т р i к р i с л а. Тихо, тихо!
Л у ч и ц ь к а. Де? де? Вiн тут! (Озирається тривожно).
К о т е н к о (в кулiси). Спинить скандал.
Г а л ь о р к а. Ша, ша!
С у ф л е р (голосно).
Я думками тебе шукала!..
Л у ч и ц ь к а. Боже! То вiн… шукала… ним жила… (В ложу, з сльозами).
Я думками тебе шукала всюди,
Я серденьком з тобою лиш жила!
К о т е н к о
Може, з Тимком?
К в i т к а (скажено, не звертаючи на Квятковську уваги). Нi, нi! А з Жалiвницьким!.. Не вiр змiї!
Л у ч и ц ь к а. Ай, що се?
К в я т к о в с ь к а (показавшись Лучицькiй). Ха-ха-ха! (Вибiга).
Л у ч и ц ь к а (непритомно). Вона, вона там! З ним! Надi мною смiються, глузують… Ай, рятуйте!!
Разом
К о т е н к о (в кулiсу). Завiсу! (Потiм тiка).
Г о л о с и (за кулiси). Робочi! Де вони?!
Г а л ь о р к а. Лучицька! Ш-ш, ш-ш!!
А м ф i т е а т р. Лучицька, браво, браво!!
К р i с л а. Тише! Продолжайте!
К в i т к а. Вона мене дурила, дурила!!
В ложi показується полiцейський, начина тихо умовлять Квiтку.
Л у ч и ц ь к а (нервово, iстерично, а потiм несамовито). З нею! Укупi з нею?! Мало назнущались, так iще тут привселюдно зняти на посмiх, на публiку поставить? Це панський вчинок!.. Я довiрила вам свою душу, свою честь… А ви все потоптали ногами i вигнали мене з хати, як негiдь, як покидьку… Це панський вчинок! Ще з полюбовницею мене банiтувать прийшли! Ай, пане, та чи є ж що нижче, що пiдлiше на свiтi?! (Рве навiжено собi волосся, хапається рукою за горло, за серце).
В ложу знову приходять два служителi i разом з полiцейським беруть Квiтку.
К в i т к а (борючись, кричить). Сюди! Берiть її! Вона втекла до полюбовника! Зрадила, гадина! Вона висушила мiй мозок!
Його виводять.
Жалiвницький вибiга на сцену i пiддержує Лучицьку; вона б'ється на руках.
К р i с л а. Занавес, занавес!
Г о л о с и. Ш-ш, ш-ш, вон Лучицьку!
А м ф i т е а т р. Браво, браво!.. Вон ложу!
Ж а л i в н и ц ь к и й (з кону). Доктора!
Г о л о с и. Ш-ш, ш-ш! Вон Лучицьку! Продолжать! Квятковську!
Л у ч и ц ь к а (вирвавшись з рук Жалiвницького, на переднiй). Женiть!.. Сльози лила… Кров точила… для вашої втiхи!.. А тепер… плюйте на мене — для втiхи! Бийте — для смiху!.. Топчiть на регiт!.. Хiба в актриси є серце, є честь?? Нема, нема!! Вона бездушна забавка, вона запроданка ваша! (Пада на руки Жалiвницького).
Завiса