— Спокійно, капітане! Спокійно…
Начальник радіостанції підійшов ближче до Бакланова:
— Товаришу гвардії полковник, я починаю підозрювати…
— А ну вас із вашими підозрами! — перервав його Бакланов і вийшов з машини.
Начальник радіостанції сторопіло глянув на капітана і здивовано знизав плечима.
До дванадцяти годин дня безперервно, а далі по десять хвилин кожної непарної години викликала армійська радіостанція Туманову.
Відповіді не було. Юля мовчала…
За столом гестапо сидів начальник гестапо гауптштурмфюрер СС Штауфер. Перед ним стояв молодий, з ніжним дівочим обличчям оберштурмфюрер СС Мрозек, що керував арештом Туманової.
Перший був розтіпаний, обличчя в нього покрилося червоними плямами, а другий, з блідим, як сніг, обличчям, стояв струнко, намагаючись приховати тремтіння колін.
— Ви… ви!.. Я не можу навіть підібрати слів для вас! — викрикував Штауфер верескливим голосом. — Ви класичний дурень, Мрозек! Ви божевільний! Ви небезпечна людина! Ви пам'ятаєте, що я вам наказав?
— Так точно, пане гауптштурмфюрер! — видавив із себе Мрозек.
Штауфер злорадно посміхнувся, і його продовгувате, гостре обличчя з дрібними, рухливими зморшками ще більше загострилося в гидливій посмішці.
— Повторіть, що я вам наказав! — вимагав він.
Мрозек постарався перебороти свій страх і, зібравшись з духом, уривчастим, тонким голосом відрапортував:
— Ви наказали не торкатись її пальцем, стежити за кожним її кроком і не видавати себе!
— А ви?! Ви що наробили?!
Мрозек мовчав.
— Я вас питаю! Вас!.. — заверещав Штауфер, підскочивши на стільці і вищиривши жовті дрібні зуби.
— Якби не солдат, — боязко подав голос Мрозек, — все було б інакше… Він випустив її з очей, кинувся вперед і видав себе. Вона вбила його і хотіла відняти автомат. Тоді вона могла б…
— Що вона могла б? — прошипів Штауфер.
— Убити ще.
— Боже мій! — вигукнув Штауфер. — До всіх своїх якостей ви ще й боягуз! Одна дівка проти чотирьох солдатів і офіцера! Ганьба! — Він схопив пачку сигарет, витяг одну, але, не донісши її до губів, зламав і кинув через плече. — Ви ж знали… Я ж вам розжував усе і впхнув у рот, у рот! Вам лишалося тільки ковтнути, а ви й цього не змогли. Я тисячу разів казав вам, що ця дівка не тутешня. Безсумнівно, вона довірена особа і йде в місто для зустрічі. Я бачу, що ви справжній дурень, вишкребок! Ви не розумієте найпростіших наказів. Ви дозволяєте собі думати, коли треба виконувати. Яке ви маєте право думати? Я за вас думаю!
— Я не боявся, що вона вб'є мене, — спробував пояснити Мрозек. — Але шкода людей…
— Людей! Та плювати я хотів нарешті на всіх людей! — знову скипів Штауфер. — Хай би вона вбила ще одного-двох ідіотів солдатів, та тільки пішла б. Ви це розумієте? Треба було дати їй повну волю дій, стежити за кожним її кроком, встановити, чого вона сюди прибула. — Сказавши це, Штауфер зробив руками жест, немов схопив когось кістлявими пальцями. — Потім узяти їх всіх, одного за одним по черзі! А ви, як пустоголовий поліцейський, схопили її і засадили в підвал. Що тепер накажете з нею робити?
Мрозек мовчав.
— Чому ви не доповіли мені, як повернулися?
— Бо ви ще зводили відпочивати. Я повернувся дуже рано.
Штауфер взяв у рот сигарету і з люттю знову виплюнув її.
— Хто її допитував?
— Я, потім Трейвіц.
— Ну?
— Вона відповіла, що нічого не скаже.
Запала мовчанка.
— Хто був перекладачем? — запитав Штауфер, приходячи потроху в себе, і, взявши третю сигарету, чиркнув нарешті запальничкою.
— Ніхто.
— Як ніхто?
— Вона добре володіє німецькою мовою, і перекладача не треба було.
Штауфер встав і театрально схопився рукою за лоб.
— Подумати тільки!.. Подумати, яке щастя давалося в руки! — несподівано тихо проказав він. — Де вона сидить?
— Тут! Дано наказ підготувати одиночну камеру в тюрмі.
— Сфотографували?
— Так точно!
— Відбитки зняли?
— Так точно!
Штауфер нарешті вмостився зручніше, якось обм'як і поринув у сумні роздуми, зовсім забувши про підлеглого.
Провал!.. Провал, якого ще світ не бачив! Дізналися про появу важливого агента з того боку, обміркували все, спланували, розставили сили і… провалилися! Сором! Сором і ганьба! Звичайно, вона нічого не скаже. Скоріше вмре, ніж скаже. О, росіяни знають, кому можна і кому не можна довіряти серйозні справи! Гм!.. Та хіба може повторитися такий випадок? Вистежити і накрити всю цю руську банду разом! Та ще одержати в руки велику птицю, може, із самої Москви! Ні, і думати нічого. Так може трапитися лише раз. І цей єдиний шанс він, Штауфер, втратив! Втратив через оцього вилупка! Тепер хоч пальці кусай, але нічого не вийде. І не варто марно тратити сили й нерви… А втім…
Якась іскорка надії майнула в мозку Штауфера. Він кинув неуважним поглядом на молодого гестапівця.
— Ви зрозуміли тепер, що накоїли? — запитав Штауфер.
— Так точно!