154111.fb2 Голубий пакет - читать онлайн бесплатно полную версию книги . Страница 34

Голубий пакет - читать онлайн бесплатно полную версию книги . Страница 34

Біля самого ґанку, тримаючи напоготові ключ від дверей, Готовцев побачив третього. Він одійшов від темної стіни і приєднався до них.

Готовцев довго не міг попасти ключем у замкову щілину, так тремтіли в нього руки та нарешті відімкнув.

Першим до хати зайшов Заболотний.

37

На початку третьої непритомну Туманову привезли в тюрму. Двоє конвоїрів витягли її з арештантської машини і, підхопивши на руки, внесли в коридор.

— Хух! — видихнув один з конвоїрів. — Начебто й невелика пташка, а важка.

— Надворі дощ? — запитав черговий.

— Такий періщить… — відповів конвоїр і, глянувши на нерухому Туманову, зауважив: — Чого доброго, богові душу віддасть. Чудасія, та й годі! Як туди везли, все води просила, а зараз…

Черговий глянув на арештовану. Вона лежала на боку, витягши одну руку, і ніби спала. Спраглі уста її були трохи розтулені. Попід очима лежали густі сині смуги. Сукня, просякнута кров'ю, прилипла до спини.

Черговий попрямував до пожежного крана, зняв брезентовий рукав, витяг його, задер кінець догори і відкрутив вентиль. Вода ринула під стелю. Черговий спрямував сильний струмінь прямо в обличчя арештованої, і вона вмить очуняла. Вода заливала рот, ніс, очі. Дівчина намагалася змінити позу, звелася на руку, але безжальний черговий зайшов з другого боку і робив далі свою справу. Струмінь знову звалив її.

Конвоїри скакали, як діти, і реготали.

— Встати! — лютим голосом гримнув черговий і одвів струмінь убік.

Хапаючись за стіну, Юля встала і зайшлася кашлем. Черговий закрутив кран і, не зібравши шланга, підійшов до дверей камери.

— На місце! — скомандував він.

Але Туманова кашляла до конвульсій, випльовувала воду, що добралася до легенів, і почувала, що ось-ось упаде. Ноги майже не тримали її, і в голові паморочилося.

— На місце! — повторив вартовий.

Відштовхнувшись од стіни, розвідниця ступила раз, вдруге і повільно зійшла східцями вниз, боячись глянути в лице страшному тюремникові. Ледве добравшись до койки, впала на неї і, забувши про біль у спині після побоїв, у ту ж мить заснула мертвим сном.

38

За невеличким квадратним столом, застеленим старенькою клейонкою, один проти одного сиділи Чорноп'ятов і Готовцев. Заболотний стояв за спиною у Готовцева, Калюжний вартував у кутку.

Посеред столу блимав стеариновий каганець. На стінах ворушилися великі волохаті тіні.

Чорноп'ятов писав. Дивно було бачити, як мускуляста, незграбна на перший погляд рука Чорноп'ятова тримала тоненький хімічний олівець і старанно виводила дрібні букви.

Історія падіння Данила Готовцева була така. Якось уночі взимку сорок першого року Заболотний брав воду з колонки, що стоїть навскіс від його будинку. В цей час десь недалеко пролунав постріл. Час був тривожний, неспокійний. Окупанти вдень і вночі робили обшуки, арешти, облави. Виходити вночі на вулицю без спеціальної перепустки категорично заборонялося. Щоб не вскочити в халепу, Заболотний, не встигши набрати води, побіг додому. Але напівдорозі почув свистки патрулів, якісь крики і побачив чоловіка, що тікав.

Заболотний швидко, наскільки можна було з відрами, шмигнув у подвір'я і хотів замкнути хвіртку, але захеканий чоловік гукнув його:

— Степане!

— Данило!

Лише тепер вони розгледіли один одного. Це був Готовцев.

— Я до тебе… Степане… сховай… швидше… — промовив він задихаючись.

— А що з тобою? — з тривогою запитав Заболотний.

— Убив німця! Тільки що… Скоріше, вони шукатимуть!..

— Біжи в хату, там відчинено, — квапливо сказав Заболотний, — а я замкну хвіртку!

Передихнувши і оговтавшись, Готовцев розповів, що трапилося. Він ішов із станції, де працював на нічній зміні, і наздогнав двох людей, що йшли попереду. Один був німець — унтер-офіцер, — а другий наш, молодий хлопець. Унтер-офіцер, тримаючи в одній руці пістолет, другою штурхав хлопця вперед. Він бив його по потилиці, і той плакав, як дитя.

Готовцев не міг витерпіти такого видовища, і рішення визріло в нього тієї ж миті. Налетівши на унтер-офіцера ззаду, він вихопив у нього з рук пістолет і вистрілив йому прямо в обличчя. Той упав. Хлопцеві Готовцев наказав тікати і в цей час почув свистки патруля, що звернув увагу на постріл. Оце й усе.

Чутка про розправу над німецьким унтер-офіцером облетіла півміста. Всі дивувалися сміливості невідомого, що рискнув відкрито напасти на представника окупантів.

Природно, що Готовцевим зацікавився і Чорноп'ятов. Заболотний розповів усе, що знав про Готовцева. Батько його багато років працював кухарем і помер за два роки до війни. Сестра Готовцева, вчителька, жила в Мінську. Місяців через чотири після вбивства німецького унтер-офіцера Чорноп'ятову через Бакланова вдалося вияснити, що сестра Готовцева за дорученням білоруських партизанів влаштувалася працювати в мінській військовій комендатурі перекладачкою.

Ця маленька деталь прискорила рішення: Чорноп'ятов доручив Заболотному залучити Готовцева до підпільної роботи, на що той не вагаючись погодився. Заболотний говорив з Готовцевим як довірена особа партизанського загону, приховавши своє відношення до підпілля.

За домовленістю з Чорноп'ятовим було вирішено використати Готовцева як господаря явки. Він міг приймати людей не лише вдома, а й на роботі: у вокзальному ресторані і в офіцерському кафе. Додатково його вирішили використати для збирання розвідувальних відомостей: він крутився серед гітлерівських солдатів і офіцерів.

До приходу Туманової явочний пункт Готовцева ні разу не використовувався, зате Готовцев регулярно повідомляв Заболотному відомості про пересування містом військових частин, їх нумерацію, маршрути і озброєння.

Але підпільники не знали головного: Готовцев із грудня сорок першого року вже був агентом гестапо під кличкою «Філін».

Це з'ясувалося аж тепер.

Виявляється, унтер-офіцер, у якого стріляв Готовцев, не помер. Він вижив і назвав Готовцева. Обставини справи були зовсім не такі, як про це раніше розповідав Готовцев. Унтер-офіцер завідував складами на вокзалі, і через Готовцева йому вдалося успішно збути на ринок велику партію вкрадених продуктів. Коли настав час ділити прибуток, унтер-офіцер поскупився і хотів дати своєму помічникові якусь мізерну частку.

Готовцев обурився і нахвалявся виказати унтера. Той вирішив спекатися свідка. Він дав зрозуміти Готовцеву, що просто пожартував, затягнув його до себе в конторку, і вони випили. Потім пішли додому до Готовцева, щоб домовитись про все.

На вулиці унтер-офіцер навмисно затіяв сварку і витяг пістолет. Вони зчепилися. Готовцеву вдалося повернути руку противника, і куля, призначена йому, поцілила в господаря пістолета.

Німець на допиті покаявся у всьому і був посланий у штрафну роту, а Готовцев на шостий день після замаху погодився на пропозицію гестапо і став інформатором.

Усе це, розказане ним самим і доповнене Заболотним, Чорноп'ятов записав до протоколу допиту. Лишалося ще з'ясувати деякі подробиці.

— А чому ти його не виказав? — Чорноп'ятов кивнув у бік Заболотного.

— Клавку пожалів, — сказав Готовцев. — Любить вона Степана. Та і я від нього нічого поганого не бачив. Того разу, як трапилася історія з унтером, він все-таки сховав мене…

— Та-ак!.. — посміхнувся Чорноп'ятов. — Ти, виявляється, ще не втратив благородства!..

Готовцев з досадою знизав плечима, його дратувало, що ці люди не можуть збагнути найпростішої речі.

— Коли б я сказав про Степана, — пояснив він, — довелося б розказати й про себе. А тоді б вони сіли на мене верхи і заїздили б. Штауфер і так дорікає мені, що я погано працюю!

— Так, допустимо, — промовив Чорноп'ятов. — Тепер поясни нам, як же ти викрутився перед своїм Штауфером, коли видавав йому дівчину, названу твоєю сестрою? Що ти йому сказав?

— Я знав, що ви про це запитаєте, — посміхнувся Готовцев, витягаючи з кишені пожмаканого конверта. — Я теж дещо розумію. — Він розгорнув аркуш паперу, заповнений друкованим шрифтом від руки, і простяг його Чорноп'ятову.

«Дорогий Даниле Семеновичу! — прочитав уголос Чорноп'ятов. — Допоможи в ім'я старої дружби. Прибуде до тебе моя донька, влаштуй її де-небудь біля себе. Вона дівчина здібна, майстер на всі руки і давно проситься до міста. А крім того, вона й по-німецьки непогано вміє. А щоб не було зайвої мороки перед начальством, вона казатиме, що твоя сестра. Постарайся, друже! Я тобі віддячу. Справи в мене йдуть непогано. Бургомістр і комендант задоволені моєю роботою. Перебрався в нову квартиру, де раніше жив військком. Приїжджай, будеш дорогим гостем.