— Де це трапилося? Коли? Як ви довідались? — посипалися нервові запитання.
— Трапилося це, як я вже доповів, у власній квартирі Готовцева і, мабуть, уночі або вдосвіта. Вранці дружина Готовцева вернулася додому і застала його мертвим. Вона негайно ж заявила в поліцію.
— А де була в цей день дружина? — запитав Штауфер.
— Це також з'ясовано. Дружина його працює телефоністкою на міському комутаторі. До години ночі вона чергувала, а потім пішла в гості до свого рідного брата, в якого й залишилася ночувати.
— Хто такий її брат?
— Брат — перукар, чудовий майстер і ні в чому поганому не запідозрений. До того ж інвалід.
— Ви були на місці?
— Так точно!
— І чому вирішили, що тут самогубство?
Це питання не збентежило обершарфюрера. Він пояснив:
— По обстановці в кімнаті, по напрямку пострілу, по тому, як лежало тіло…
— А кулю, кулю знайшли?
— Так, чи то пак ця куля сидить під лівою лопаткою, і при розтині її, напевно, удасться витягти.
— Де труп?
— У моргу міської лікарні.
Штауфер голосно зітхнув і, підійшовши до вікна, втупився порожнім поглядом у майдан. Через хвилину він повернувся, сів на підвіконні й сказав:
— Гм… Дивно! Не вірю, щоб Готовцев сам заподіяв собі смерть. Ніхто мене в цьому не переконає. Він боягуз. Розумієте, боягуз! А боягузи, щоб ви знали, ніколи не розлучаються з життям з якихось вищих міркувань. Це істина.
— Мабуть, що так, — змушений був погодитись обершарфюрер, хоч у душі не згоджувався з теорією шефа і мав про це свою власну думку. Але йому хотілося скоріше закінчити цю неприємну розмову,
— Сусіди в Готовцева були? — поцікавився Штауфер.
— Так точно! Були і є! Будинок, у якому він живе, складається з двох окремих квартир, по дві кімнати в кожній, До квартири Готовцева вхід з вулиці, а до другої — з двору, його сусідка — літня жінка з двома дітьми. Чоловік її пивовар, добровільно виїхав до Дрездена і працює там на пивному заводі. Прізвище його Монаков. У картотечних списках його немає. Я допитав її. Вона була вдома. Каже, що прокинулась від якогось короткого стуку, але не впевнена, що це був саме постріл. Оце й усе.
— Так, саме все! — глузливо підкреслив Штауфер і відпустив підлеглого.
На денному допиті Штауфер чомусь не вдавався до побоїв. Гестапівець у цивільному, схилившись над паперами, сумлінно заносив до протоколу всі запитання Штауфера і терпляче ждав відповіді. Але даремно.
Арештована мовчала.
Скоро Штауфер ненадовго вийшов. Гестапівець у цивільному підвівся з-за столу і, наблизившись до Туманової, міцно, мовчки потис її руку вище кисті. Співчутливо глянувши на неї, він шепнув:
— Прошу вас, звіртеся на мене! Врятування можливе!..
Розвідниця промовчала. Страшенна спрага мучила її. Всередині пекло, паморочилося в голові, і все навколишнє сприймалося в якомусь тумані,
Штауфер вернувся. Допит тривав недовго. Через годину її одвезли назад у тюрму.
Знесилена, Туманова опустилась на койку й схилила голову на руки, їй хотілося заснути й не прокинутись, щоб не відчувати цієї нестерпної спраги. Та страх, що раптом вона засне і справді більш ніколи не прокинеться, примусив її підвестися. Вона почала ходити по камері, напружено міркуючи про гестапівця в цивільному. Болісні роздуми вкрай знесилили її, і вона знову впала на тверду, як граніт, койку.
Минулого ранку Туманова твердо вирішила «робити все, щоб скоріше вмерти; відмовитися від їжі і так поводитися з Штауфером, щоб він бив її до знепритомлення, лягти спати не на койці, а на крижаній кам'яній підлозі. Але тепер, вернувшись із допиту, вона думала про інше: жити, боротись! Мучитись, але жити до останньої надії.
Вона не відмовилась від обіду і поїла пересолену юшку з буряків і жменю консервованих бобів. Спрага з новою силою мучила її. Почалися кошмари. В голові верзлися безглузді думки, пливли безладні картини. Все це тривало якусь мить і знову зникало.
Лише годині об одинадцятій Юля заснула тривожним сном, А о другій годині ночі двері відчинились, і до камери зайшов тюремник Генріх, який щойно заступив на чергування.
Ув'язнена спала і щось бурмотіла уві сні.
Черговий з невластивою йому моторністю хутенько спустився східцями і прислухався.
— Мені потрібен Чорноп'ятов… Тільки Чорноп'ятов!.. Ні, вам я нічого не скажу! — бурмотіла вона,
Черговий рикнув і величезною долонею ляснув Туманову по обличчю. Вона перелякано схопилася, скочила з койки і, притиснувшись до сирої стіни, дивилась на Генріха, марно намагаючись вгамувати шалене дихання,
В цей час до камери зайшли троє: Штауфер, гестапівець у цивільному та обершарфюрер.
Черговий незграбно затупцював на місці, хотів було щось сказати, але Штауфер махнув рукою, і він зник.
— Буйствуєте? — з ущипливою посмішкою зауважив Штауфер, оглядаючи камеру.
Розвідниця мовчала, не зводячи з нього своїх змучених очей.
— Дайте відповідь на двоє запитань, і я не чіпатиму вас! — вів далі Штауфер. — Скільки вам платять, який ваш оклад?
Їй хотілося плюнути йому в обличчя, але навіть цієї можливості вона була позбавлена. В роті все пересохло, язик розпух і ледве повертався,
— Це запитання вас не влаштовує? Чудово! Я запропоную друге: скажіть будь ласка, ви дівчина чи заміжня? Вірте, що ні перше, ні друге запитання зовсім не стосуються вашої долі. В даному разі ви просто розв'яжете суперечку між двома чоловіками.
Юля мовчала.
— Що ж, прекрасно! — байдуже зауважив Штауфер. — 1 все-таки я хочу запевнити вас при свідках, що ви заговорите. Але… мовчання й упертість коштуватимуть вам дуже і дуже дорого. Більше я вас не битиму. Ви звикли, мабуть, до побоїв. Ми спробуємо інше. Так, так! Якщо до ранку ви не скажете через чергового, що хочете вести одверту розмову, вас переведуть до спільної камери. До чоловічої! — Він повернув голову до обершарфюрера: — Скільки їх там?
— У шостій? — уточнив той.
— Авжеж!..
— Двадцять сім чоловік.
— Чули? — лагідно посміхнувся Штауфер. — Двадцять сім молодчиків, давно позбавлених жіночого товариства! Дезертири, мародери, боягузи, симулянти й інша погань, що взяла під сумнів непереможність нашої зброї! Можливо, що з ними ви порозумієтесь.
Туманова у душі здригнулась.