— Коли ж скінчиться цей проклятущий об'їзд? — сердито вигукнув водій, порушивши загальну мовчанку.
І тут забалакали всі разом.
— Шляховики на око прикидають, — усміхнувся кур'єр бадьорячись.
— Хай їх чорти візьмуть! — вилаявся водій.
— Мабуть, усі через міст шкварять, — висловив догадку один із солдатів, — а ми сюди поперлись. Гляньте, жодної зустрічної машини не трапилось, та й колія мало наїжджена.
— І то правда, — згодився другий. — Треба було оглянути міст і їхати помалу. Ті, що через село їхали, напевно так і зробили…
— Де ви раніш були, розумники? — огризнувся водій.
— А місце, місце ж бо яке прокляте! — промовив третій солдат. — У такій хащі, чого доброго…
Але його грубо обірвав лейтенант:
— Мовчати! Що за паніка! Чого прокляте? Чудове місце…
Всі знову примовкли. Машина вилізла на круту гірку і легко покотилася вниз. Поміж дорогою та річкою вузенькою смужкою потяглася ліщина.
— Так, — спроквола сказав з єхидством кур'єр, — чудова місцинка!.. Тільки я б…
Він не встиг доказати: під машиною щось тріснуло, вона з ходу пірнула вниз, ударилась передком об тверду земляну стіну і перекинулася набік.
— Огонь! — пролунала команда з-за найближчого куща.
І тієї ж миті з густої ліщини бризнула автоматна черга, ляснули пістолетні постріли, тріснув дробовик центрального бою, а під кінець бахнула саморобна граната.
І знову запанувала тиша.
Шість підпільників вибігли з гущавини до глибокої ями, намагаючись заглянути в неї. Ніхто з ворогів не подавав ознак життя.
— Першокласний похорон, Григорію Опанасовичу! — усміхнувся веснянкуватий парубок у солом'яному брилі.
— Ану лишень плигай туди, Тимошку, — наказав йому Чорноп'ятов. — Пощупай, як вони себе почувають. Та обережно, гляди! Петре! Федоре! — звернувся він до інших двох. — А ви пошукайте пошту і зберіть зброю. Живо!
Троє партизанів плигнули вниз.
— А їх не витягатимемо, — промовив Калюжний, маючи на увазі вбитих гітлерівців.
Чорноп'ятов посміхнувся.
— Нехай машиною так і їдуть у свій рай без пересадки.
Великий жовтий портфель неважко було помітити: його кінець стирчав з-під мертвого кур'єра.
Один з підпільників витяг портфель і кинув його Чорноп'ятову.
— Чи не оце воно?
Чорноп'ятов на льоту схопив портфель, одірвав кинджалом його кришку, й на землю висипались газети, листи і великий пакет із цупкого голубого паперу, прошитий, засургучений і опечатаний.
ЦІЛКОМ ТАЄМНО
ДЕРЖАВНОЇ ВАГИ
З ВЕРХОВНОЇ СТАВКИ.
В разі небезпеки — знищити.
Командуючому Н-ською бронетанковою армією
генерал-лейтенанту Отто-Фрідріху Шторху.
Тільки особисто в руки.
Чорноп'ятов до будь-якої бойової операції — малої чи великої, легкої чи важкої — ставився завжди однаково серйозно, вдумливо, розважливо. В цьому проявлялася його дисциплінована натура. Він заздалегідь намагався врахувати всі шанси за і проти, підбити плюси і мінуси, уявити розгортання подій.
І сьогоднішня операція не була винятком. Кожен підпільник, ідучи на неї, заздалегідь знав, що від нього вимагається.
Майже всі учасники нападу провели ніч без сну. Здавалося, куди простіше: вибратись у ліс, вирити «вовчу» яму, замаскувати її і чекати. Але так лише здавалося. Щоб це зробити, треба було насамперед вибрати найпридатніше місце для ями, твердо знати, що машина піде саме цією дорогою, винести з тайників, розкиданих у лісі, зброю, нарешті, вибратися з міста, не потрапивши на очі пильних патрулів.
Попереджені Скитальцем патріоти знали основне: звідки, куди, яким маршрутом проходить спеціальна машина, кількість варти. Та цього було ще не досить.
Поставало багато питань. Їх треба було вирішувати протягом півдоби, і підпільники їх вирішували.
Зараз потрібно було замести всі сліди катастрофи, що мало величезне значення. Цим і займалися підпільники.
Опівдні пройшов короткий, але сильний дощ, і зараз по вмитому ніжно-блакитному небу квапливо і врозбрід бігли запізнілі хмари. Яскраво світило сонце.
Начальник місцевого відділення гестапо стояв біля відчиненого вікна, що виходило на міський майдан, і спостерігав, як стікала вода з тротуару, як оживав майдан, мокрий від дощу.
Задзвонив настільний телефон. Гауптштурмфюрер відійшов од вікна, зняв трубку. Говорив військовий комендант міста майор Фаслер.
Комендант. — Сьогодні о шостій ранку до мене мала прибути машина із спеціальним кур'єром, що йшла до фронту. Зараз уже перша година, а її нема.
Начальник гестапо. — Чим я можу бути корисним, любий майоре?
Комендант. — Що вам сказати… Як ви думаєте, чи не могло з нею що-небудь трапитись у дорозі?
Начальник гестапо. — Поломка? Затримка?
Комендант. — Це дурниця.
Начальник гестапо (жартома). — А чого б ви хотіли?