Тут були зображенi буйволи, жирафи, слони та iншi дикi тварини i сцени полювання. Рiзний стан малюнкiв свiдчив, що вони були виконанi в рiзний час.
- Цi малюнки, мабуть, зробленi дуже давно, - сказав я. - Вони могли бути створенi двадцять п'ять - тридцять тисяч рокiв тому.
- Цi малюнки зробленi недавно, - заперечив Квалi, - Це зробили воїни нашого племенi. Ось малюнок мiй батько. - Вiн вказав на якiсь зображення в кутку печери.
Я пiдiйшов ближче. На вапняковiй стiнi червоною фарбою були намальованi незвичайнi тварини, їх було три: двi бiльших, одна менша. На малюнку вони бiгли. У них були тiла слонiв, хвости крокодилiв i довгi тонкi шиї з маленькими головами. Вздовж спин стирчали великi гострi зубцi. Сумнiвiв бути не могло - художник зобразив динозаврiв.
- Ну, як? - запитав я Джонсона.
- Хитре дiло, - пробурчав мисливець, уважно розглядаючи малюнок. - А звiдки ти знаєш, що це малював твiй батько?
Квалi щось вiдповiв мiсцевою говiркою.
- Каже, що батько сам показав йому цей малюнок, коли його посвячували у воїни, - пояснив Джонсон.
- Як би не було, - сказав я, - малюнок доводить iснування динозаврiв у центрi Африки в недалекому минулому. Навiть якщо…
Я не доказав. Дивний звук почувся з боку болiт. Тiєї ж митi чорнi воїни з зойками кинулись у печеру.
- Злi духи болiт, - крикнув Квалi.
- Тихо! - наказав я.
Настала тиша. I ось знову звiдкись долинув той же звук. Вiрнiше, це були звуки, якiсь незвичайнi, загадковi звуки. Вони нагадували водночас шипiння i свист, якi, поступово затихаючи, раптово змiнювалися чи то кваканням, чи то нявчанням. В них чулись загроза i ненаситна слiпа лють. Зненацька звуки обiрвалися, i над болотами запанувала тиша. Я подивився на негрiв. їхнi губи тремтiли, очi злякано округлились.
- Що це могло бути? - спитав я Джонсона,
Вiн здвигнув плечима:
- Нiколи не чув нiчого подiбного.
- Це злi духи болiт, - хрипко проказав Квалi. - Тiльки навiщо вони розмовляй вранцi? Може сердяться, що ми прийшов…
- Бачив хто-небудь цих злих духiв? - поцiкавився я,
- Злий дух бачити не можна. Хто бачив - зразу вмирай…
- А може, так кричать цi звiрi? - запитав я, вказуючи на динозаврiв, намальованих на стiнi.
- Нi… Вони так робить, - Квалi розтягнув губи i зашипiв.
- Як змiя?
- Нi. Змiя тихо… Цi дуже голосно.
- Може, то був голос iншого динозавра - хижака, - зауважив я, звертаючись до Джонсона.
- На зразок вашого тиранозавра? Можливо, й так. Я вийняв з ранця фотографiю тиранозавра i простягнув Квалi.
- Ти не чув про такого звiра?
Негр обережно взяв знiмок, довго роздивлявся, потiм повернув:
- Квалi не бачив такий… не чув.
Ми пробули бiля священного камiння до вечора. -Жодного звуку не долинало бiльше з боку болiт. Ми з Квалi лазили по печерах, полохаючи змiй, що ховалися там вiд спеки. Стiни бiльшостi печер були помережанi малюнками. Однак художники зобразили на них звичайних тварин Африки. Малюнок батька Квалi був єдиним,
- А твiй батько, Квалi, бачив великих звiрiв не тут?
- Нi, начальник. Вiн бачив бiля озера один день дороги звiдси. Завтра пiдем… .
- Скажи, Квалi, а за що бельгiйцi вбили твого батька?
Обличчя молодого негра зробилось похмурим, в очах спалахнули недобрi вогники.
- Ти якої земля, начальник? Англiєць?
- Нi, я поляк. Польща там, далеко, - я показав на пiвнiч.
- Про Радянську Росiю чув?
Квалi кивнув.
- Це поряд. Тiльки Радянська Росiя - велика країна, а моя - маленька…
- Знаю, - сказав Квалi, - вчитель говорив. Квалi вчився… Один рiк, - пояснив вiн i раптом посмiхнувся. - Школа дуже добре. Радянський Росiя - дуже добре.
Вiн глибоко зiтхнув, його обличчя знову стало похмурим.
- Батько заступився моя мати. Ударив бельгiйський солдат. Батька розстрiляли, п'ятнадцять iнший воїн. Нгоа теж… За вiщо?..
Що я мiг вiдповiсти? Я простягнув йому руку, i вiн мiцно потис її.
- Квалi твiй друг, - сказав вiн. - Ти добра чоловiк. Джонсон - добра чоловiк. Квалi тобi помагай, начальник.
Вiн узяв мене за великого пальця правої руки i сильно потягнув, а потiм простягнув менi свiй великий палець, i я також посмикав за нього.
Ми уклали дружнiй союз…
Увечерi з допомогою Джонсона вдалося дiзнатись у Квалi, що означають малюнки в печерах. На плато ранiше вiдбувались обряди посвячення у воїни. Кидали жереб, i кожний молодий мисливець повинен був убити того звiра, який ви'iав йому на долю. Щоб полювання пройшло вдало, мисливцi малювали на стiнi печери зображення тварин. Якщо вiд сходу до заходу сонця мисливець не змiг пiдстрелити звiра, обряд посвячення вiдкладали на рiк.
Квалi теж пройшов тут посвячення. Вiн повинен був убити лева. I вiн намалював його на стiнi печери бiля великих звiрiв, зображених батьком. Лева йому вдалося вбити, i шрам - пам'ять про те полювання… Рiк посвячення Квалi був останнiм роком виконання обряду на плато. Потiм бельгiйцi заборонили неграм виходити за межi територiй, розмiщених поблизу селищ. А незабаром у селi, де жив Квалi, бiльшiсть чоловiкiв було розстрiляно бельгiйськими солдатами… Квалi вiдбився i втiк…
Ми сидiли бiля вогнища. Легкий вiтерець приносив iз джунглiв аромат якихось квiтiв. Вдалинi реготали гiєни.
- Смiйтесь, смiйтесь, - пробурчав Персi Вуфф, - смiється. той, хто смiється останнiм…