Схiд почав свiтлiшати. Блiде свiтло мiсяця осяяло савани.
- Може, пiти послухати, що робиться на болотах? - запропонував Джонсон.
Ми зарядили карабiни i пiшли на край плато. Скоро нас наздогнав Квалi з довгим гострим списом. Я вiддав йому нести свiй карабiн. Вiн жадiбно схопив його, лагiдно погладив воронований метал. Ми зупинились на краю обриву.
Я прислухався до дихання болiт i думав про те, що природа повна загадок i що щасливий той, хто, опинившись на порозi загадки, зробить вирiшальний крок.
* * *
Дорога до озера зайняла цiлий день. Ми вийшли на свiтанку. Найбiльшу спеку пересидiли в тiнi обривiв, а потiм знову вирушили вздовж краю плато на захiд.
Внизу простягалась горбаста савана, поросла групами високих дерев. Горби доходили до самого краю болiт. Мiж крайнiми горбами блищало велике озеро. З пiвночi в нього впадала рiка, що витiкала з глибокоi розколини в обривi плато.
- Там, - сказав Квалi, вказуючи на озеро.
До озера залишалось ще майже три кiлометри. Ми зупинились перепочити.
- Будемо спускатись? - спитав я у Квалi.
- Нi… Табiр треба ставити на гора бiля рiки.
- А чому не бiля озера?
- Не можна. Погано буде…
- Боїшся "злих духiв"?
- Не можна, - наполегливо повторив Кввлi. - Моя знає…
Довелось погодитись. Ми повернули на пiвнiч вздовж краю обривiв. Носильники на ходу перекидались тривожними вигуками i з побоюванням поглядали вниз на озеро. Я наздогнав Джонсона.
- Як ви гадаєте, Джек, це тi ж болота, по краю яких ми лазили до настання перiоду дощiв?
- Хто їх знає. Може, й тi…
Старий мисливець помовчав, потiм спитав щось у Квалi. Негр довго пояснював, показуючи на пiвдень, на схiд i малюючи пальцями кола у повiтрi.
- Виходить, не зовсiм тi, - сказав Джонсон, коли Квалi замовк, - хоча вiн запевняє, що вони з'єднуються десь на пiвднi. Але дороги туди нема…
- Ми взяли теодолiт. Завтра визначимо координати озера i точно дiзнаємося, де знаходимось, - пообiцяв я.
- А яка користь? - зауважив Джонсон. - Карти все одно нема.
- Намалюємо на око. А наступного разу вiзьмемо з собою топографа.
- Ви гадаєте, що сюди доведеться ще приїздити?
- Безперечно.
Джонсон зiтхнув. Я зрозумiв, що, незважаючи на красу навколишньої природи i безлiч дичини, така перспектива його не радувала.
Мiсце для табору вибрали на високiй терасi поблизу водопаду. Рiка виривалася тут з вузької ущелини i падала пiнистими каскадами. Нижче водопаду рiка розтiкалась широкими протоками. Мiж ними виднiлась величезна кiлькiсть дрiбних острiвцiв, зарослих травою i кущами. За пiвтора-два кiлометри нижче поблискувала спокiйна гладь озера. Береги його заросли очеретом.
Поки розбивали табiр, звечорiло. Повечерявши м'ясом антилопи, ми лягли спати. За порадою Джонсона поставили варту.
Нiч минула спокiйно. Вранцi Квалi розповiв, що вартовi чули голоси рiзних тварин, але "злi духи" мовчали. Втiм, звуки з болiт навряд чи долiтали до табору. До того ж їх заглушував нестихаючий гуркiт водопаду.
Рано-вранцi ми вирушили до озера. Всi були трохи схвильованi: адже ми знаходились бiля мети подорожi. В таборi я залишив тiльки трьох негрiв, решту взяли з собою, розраховуючи прочiсувати кущi на островах i зарослi очерету.
Чорнi воїни були веселiшi, нiж учора. Вони йшли охоче, дехто посмiхався i жартував. Кожен був озброєний довгим списом з широким стальним лезом i великим ножем. У багатьох були луки i колчани iз стрiлами. Однi воїни були майже голi, iншi - в бiлих плащах.
Ми спустились до берега рiки. Тут на пiщанiй мiлинi побачили величезну кiлькiсть антилоп та буйволiв, якi вночi приходили на водопiй. Квалi знайшов слiд невеликого носорога.
Я звелiв розшукати брiд, але чорнi воїни, ледве ступивши у воду, iз зойками вискочили на берег. Рiки кишiли крокодилами.
Джонсон вказав менi на темнi колоди, якi непорушне лежать на протилежному березi рiки.
- Що це? - не зрозумiв я.
- Також крокодили, пане професоре, - не без єхидностi вiдповiв мисливець. Вiн пiдняв свого штуцера, прицiлився i вистрiлив.
Одна з колод пiдстрибнула i закрутилась на мiсцi, звиваючись у спiраль i знову розпрямляючись, решта зникла у водi. Рухи пораненого крокодила ставали все повiльнiшими, i, нарештi, вiн затих.
Чорнi воїни переможно закричали, а потiм почали танцювати навколо Джонсона, пiдстрибуючи на зiгнутих ногах i вдаряючи в землю ратищами своїх списiв.
- Чудовий пострiл, - похвалив я. - Цiкаво, куди ви цiлились?
- Туди ж, куди й влучив. В око.
Це було майже неймовiрним: влучити в око крокодилу з вiддалi добрих ста п'ятдесяти метрiв, Я поглянув на старого мисливця з захопленням.
- Це феноменальний пострiл. Нiякий тиранозавр нам не страшний.
- Дрiбницi, - сказав Джонсон.
Тiльки Персi Вуфф був незадоволений.
- Нащо було стрiляти, - бурчав вiн. - Так наполохаєте бiльшу дичину.
- Бiльша дичина не злякається, - спокiйно заперечив Джонсон. - Вона ще не знає, що таке пострiл. А сьогоднi треба шумiти, щоб дiзнатись, кого ховають прибережнi зарослi. Не за курiпками приїхали.
Персi пробурчав щось крiзь зуби. Останнiм часом вiн все частiше огризався пiвголосом, бурмочучи незрозумiлi слова.
Ми цiлий день лазили по прибережних зарослях. Багато разiв переходили вбрiд мiлкi протоки, "прочесали" очерети на березi озера, але не зустрiли нiчого, крiм крокодилiв i змiй.
Минуло ще кiлька днiв. Порадившись, ми вирiшили роздiлитись на групи, щоб охопити бiльшу площу. Я взяв собi за помiчникiв Квалi i ще двох чорних воїнiв - Н'Кора i Мулу. Це були стрункi, веселi хлопцi з приплюснутими носами i товстими губами, дуже схожi один на одного. Вони були прикрашенi хитромудрою татуїровкою, що нагадувала малюнки художникiв-абстракцiонiстiв.