Я подививсь на Персi.
- Менi захотiлось скупатись, - почав вiн, не дивлячись менi у вiчi, - i я звелiв неграм налякати крокодилiв. Негри зчинили диявольський галас, а потiм почали вiдгороджувати мiсце для купання. Я в цей час стояв на терасi i дивився в бiк озера. Раптом я помiтив щось чорне. Воно швидко пливло, нагадуючи велетенського крокодила. Паща в нього була метрiв три завдовжки, а зуби ось такi… - Персi показав рукою, якої довжини були зуби.
- Треба було попередити негрiв про небезпеку, а не розглядати зуби, - рiзко кинув Джонсон.
- А зуби ось такi, - повторив мiй заступник, не звертаючи уваги на слова мисливця. - Коли негри його помiтили, вони кинулися врозсип, але було пiзно. Ця тварюка вибралась на мiлке мiсце, пiдвелася на заднi лапи i вистрибнула на берег. Я догадався, що це та потвора, що на знiмку Рiчардса. Вмить вона наздогнала одного з негрiв, розiрвала його на шматки i зжерла на моїх очах. Потiм тварюка стрибнула до другого негра, який, втiкаючи пошкодив ногу об корiння дерева… Чули б ви, як вiн заревiв… Якийсь негр, здається Мулу, кинувся вперед i вдарив потвору списом. Спис зламався, мов сiрник, а тварюка вiдкинула негра ударом хвоста, схопила свою жертву i стрибнула в рiку. В цю мить прибiг Джонсон…
- Я всадив у цього диявола не менше десятка куль, - хрипко проказав мисливець. - Одна з них дуже не сподобалася йому, бо вiн пiрнув. Ми вже вирiшили, що йому капут. Але хижак виринув далеко попереду i на третiй швидкостi зник, так i не випустивши негра, перекушеного майже пополам…
- Що з Мулу? - запитав я.
- Безнадiйний.
До мене пiдiйшов Квалi.
- Мулу вмирай, - тихо сказав вiн.
По його чорнiй щоцi котилися сльози.
На свiтанку ми поховали Мулу i приступили до спорудження великого плоту. Мали намiр пливти на ньому за пораненим тиранозавром, що зник в очеретах на протилежному березi озера. Ми розраховували, що коли ящiр не здохне вiд ран, то зумiємо добити його. Захопити таку потвору живцем годi було й думати. На перший раз я хотiв добути шкуру, череп i деякi кiстки. Особливо цiкавила мене будова заднiх кiнцiвок, з допомогою яких такий велетень мiг стрибати, мов кенгуру.
Пливти за ящером повиннi були Джонсон, я, Квалi i дев'ятеро чорних воїнiв. Персi з рештою носильникiв я вирiшив послати в головний табiр за додатковим спорядженням. Мiй заступник не заперечував проти такого доручення.
Вранцi наступного дня плiт був готовий. Шiсть довгих, товстих стовбурiв мiцно зв'язали нейлоновими канатами. Три пари весел i косий парус на довгiй щоглi давали змогу розвивати значну швидкiсть. На плiт ми поставили ще один, невеличкий, бамбуковий, для плавання по вузеньких притоках в очеретi. Вантаж складався iз зброї, канатiв, мiцних нейлонових сiтей i продовольства.
Тепер треба було вiдiбрати чорних воїнiв. Але негри були так наляканi тиранозавром, що навiдрiз вiдмовлялися пливти з нами. Стиснувши зуби, мисливцi хитали головами. Жоден з них не хотiв ступити на плiт.
Врятував становище Квалi. Вiн вийшов наперед, владно пiдняв руку i швидко заговорив. Незабаром воїни засперечалися мiж собою. Однi вказували на озеро, iншi били себе в груди, втикали наконечники списiв у землю. Квалi знову заговорив. Але не встиг вiн закiнчити, як суперечка розгорiлася з новою силою.
Я вiдчував, що вирiшується доля походу, але боявся втручатись, щоб не зiпсувати справу. Та ось Квалi пiдiйшов до мене i спитав, скiлькох воїнiв я вiзьму з собою.
Я сказав.
- Вибирай, - мовив Квалi. - Тепер кожний хоче пливти з тобою…
- Як же ти добився цього?
- Пояснив великий закон мисливцiв джунглiв, - вiдповiв молодий негр. - Сказав, що великий хижак - гiрше бельгiйський чиновник… Обiцяв, що кожен одержить стальний нiж, десять доларiв i штани.
Я згодився.
Через годину - плiт виплив на широку гладь озера. Воно виявилось глибоким. Навiть поблизу берега довга жердина не дiставала дна.
Я гляну у бiнокль на наш табiр. Вiн уже спорожнiв. Очевидно, Персi й носильники теж вирушили в дорогу,
Почало припiкати сонце. Ми натягли тент i полягали пiд ним. Я продовжував оглядати поверхню озера i темну смугу берега.
В одному мiсцi ми попливли широким покрученим протоком вглиб очерету. Джонсон i я стояли з готовими до пострiлу карабiнами, Двадцять пар очей напружено вдивлялись у лiс тонких бурувато-зелених стебел i вузького загостреного листя.
Нестерпна спека пекла шкiру, ставало важко дихати, перед очима спалахували райдужнi кола. Протiк то звужувався, то розширявся. В зелених стiнах, що оточували його, не було видно жодного вилому.
Напруження, що охопило нас при вступi в очерет, почало слабнути, як раптом…
Квалi, що стояв на носi плоту, остерiгаючи, пiдняв руку. В цю мить ми вiдчули неймовiрно бридкий сморiд. Водночас в очеретi щось важко затрiщало. Гребцi вихопили весла з води i вiдступили до середини плоту. Далi все замигтiло, як у стрiмкому фантастичному снi…
В стiнi очерету з'явився широкий вилом, а в глибинi його, метрiв за десять вiд берега, важко пiдвелося щось величезне, схоже на гiгантського крокодила. Його блискуча луска вiдливала золотом i зеленню. Велетенська багрова паща широко розкрилась, оголивши два ряди зубiв-кинджалiв. Вiдштовхнувшись могутнiми перетинчастими лапами, потвора стрибнула до плоту, але промахнулась i важко гепнулась у зарослi. Залунали пострiли. Джонсон вистрiлив тiльки раз i випустив усю обойму туди, де трiщав очерет.
Не встиг я перезарядити карабiн, як очерет розсунувся, i величезне тiло тиранозавра стрибнуло у воду. Ранiше нiж ящiр встиг пiрнути, Джонсон двiчi вистрiлив. Плiт здригнувся, i на носi появилася величезна лапа з кривими кiгтями, а потiм голова хижака.
Трiснули нейлоновi канати, i наш корабель почав розпадатися. Але потвора була вже важко поранена, втрачала силу. Квалi сунув їй у пащу важке весло. Щелепи закрились, весло затрiщало. Ящiр на кiлька секунд завмер в єдиноборствi з людиною. Джонсон знову вистрiлив двiчi. Голова чудовиська зникла пiд плотом.
- Все,- сказав Джонсон i опустив карабiн.
Я не повiрив:
- Зараз появиться знову!
- Все,- повторив старий мисливець.- Кiнець… по однiй розривнiй кулi в кожне око…
- Ви зiпсували череп,- вирвалося в мене.
- Щоб вiн не зiпсував вашого,- посмiхнувся Джонсон. Ми почекали кiлька хвилин, але ящiр не появився. Поки негри лагодили плiт, ми з Джонсоном опустили на дно стальну кiшку. Глибокий протiк перевищував тут тридцять метрiв.
Я був у вiдчаї. Вбити сучасного тиранозавра i втратити його!..
- Може, випливе,- намагався втiшити мене Джонсон. Але на це годi було розраховувати.
- До чого ж не пощастило,- з досадою вимови; я.- Адже нiчого не зосталося, крiм подряпин на колодах плоту.
- Трошки зостався, - заперечив Квалi. - Вiзьми, начальник…
I вiн простягнув менi уламок весла. В мокрiй деревинi стирчав гострий конiчний зуб, завдовжки близько десяти сантиметрiв.
Ми вирушили назад. Коли плiт минав вилом в очеретi, в нiс знову вдарив незвичайний сморiд.
- Треба заглянути в його лiгво,- зауважив Джонсон, i перший вистрибнув на берег.
Я збирався стрибнути й собi, коли зненацька зарослi затрiщали.
- Стопi - крикнув Джонсон, пiднiмаючи штуцер. "Ще один тиранозавр" ,- промайнуло у мене в головi. Але мисливець уже опустив зброю.
- Скорiше сiтi! - вигукнув вiн. - Тут є маля. Вiзьмемо його живцем!
Чорнi воїни пiдхопили сiтi та зв'язки нейлонових шнурiв i кинулись в очерет.
Маля виявилось майже триметровою тварюкою, вкритою золотисто-коричневою лускою. Побачивши людей, ящiр пiдвiвся на заднi лапи, Але стрибнути вiн не встиг. У повiтрi свиснули гнучкi ласо, i потвора була повалена на спину. Втiм, молодий ящiр розiрвав частину Шнурiв. Проте тут пiшли в хiд сiтi, i ми вiдчули, що перемагаємо.