Ті, кому пощастило ознайомитися з історіями Джеймса Вілларда Шульца, напевно відчули неповторну атмосферу його прози: щиру й довірливу, просту й патетичну — при всьому драматизмі, що вирішує людську долю. Простота і велич, мабуть, ключові слова для розповіді Шульца, про що б він не писав. Про індіанців (і це незвично) він говорить так само, як про білих, — з тією лише різницею, що їм, через захоплення автора, приділено незрівнянно більше уваги.
Заглибленість автора у світ індіанців створює інколи враження, ніби Шульц поділяє індіанські вірування та звичаї. Невже він дійсно вірить у Того, Що Нагорі, який створив світ? Та вчитаймося краще в рядки книжок: насправді це не зовсім так. Авжеж, багато що Шульц запозичив у своїх індіанських друзів: мову жестів, способи виживання в суворих умовах, погляд на світ, індіанську етику, а певною мірою — і віру в їх винятковість. Проте устами персонажів він нагадує: «Апікуні не вірить у забобони, у віщі сни та духи», сперечається і навіть підсміюється з них. Але ніколи не дозволить собі образити, висміяти почуття індіанців — навпаки, скрізь, де трапиться нагода, неодмінно повчиться у них, розповість народну мудрість, індіанську легенду про створення світу, про древніх героїв або витоки племен. І одразу виявляється, як глибоко легенда пов’язана з життям — вона допомагає зрозуміти життя.
Можливо, саме ці секрети прози Апікуні визначили третє його життя: посмертну долю книжок, славу імені. Видання творів Шульца широко розійшлися по світу. Невидане за життя побачило світ (дві книжки вийшли в науковій серії «Цивілізація американських індіанців», що виходить в Оклахомі). Шанувальниками Апікуні було доопрацьовано за його записами навіть останній незакінчений роман «Військова сорочка Ведмежого Вождя» (1983). Через тридцять років після смерті письменника на його другій батьківщині, в містечку Браунінг, штат Монтана, виникло Товариство Джеймса Вілларда Шульца, зі своїм друкованим органом — «Пієган сторітеллер», яке відає збереженням його спадщини.
Початок російських перекладів Шульца припадає на 1940-ві роки. Тоді побачили світ повісті «Сінопа — маленький індіанець», «Заманювач бізонів», «Ловець орлів» та інші. Вони неодноразово перевидавалися і неодмінно користувалися у читачів найширшою популярністю. Однак, на відміну від раніше опублікованих скорочених текстів, в українському виданні твори Шульца вперше друкуються у повному вигляді.
Повість «Заманювач бізонів» (1916) примітна не тільки авантюрною інтригою. Це — поширений вид повісті в Шульца: немовби ненав’язлива розповідь про виховання, становлення людини, метою якої стало здійснення заповітної й високої мрії служіння одноплемінникам (як і в повісті «Ловець орлів»). Тут, мабуть, особливо цікавий драматичний шлях творення нового всередині старих традицій, адже зі смертю Малої Видри, старого заманювана бізонів, таємниця його мистецтва відходить безповоротно, й Апаук змушений сам розгадувати секрет, пройшовши через безліч випробувань. Відзначимо тут увагу автора до жіночих персонажів: наприклад, він виділяв мужність бабусі, яку зустрічає сім’я Апаука; адже така багато в чому й історія Жінки-Кроу в «Моєму житті» та в інших творах Шульца. Американські видавці навіть вимагали, щоб автор замінив героїнь на героїв, вважаючи, що постраждає читацький інтерес і книжок не розкуплять.
Безумовно, одна з найкращих в Апікуні — повість «Помилка Самотнього Бізона» (1918), рельєфно змальована історія гордуна. В ній передусім дано урок способові життя білих — адже саме з ними пов’язане винищення бізонів, розкрадання природи, схиляння перед індивідуалізмом на шкоду громадському. І знову паралельно з лінією Самотнього Бізона проходить тема виховання, змужніння підлітка, одержання ним життєвої школи, та ж тема, що і в Джека Лондона, тема, кажучи словами Горького, «творчої сили волі». Одне слово, тема боротьби й утвердження людського в людині — вона завжди вабитиме читача до Апікуні.
Повість «Син племені навахів» (1927) — результат перебування Шульца в Арізоні. Не вміючи сидіти склавши руки, він уважно стежив за життям та побутом індіанців пуебло — хопі й піма. Він навіть узяв участь у розкопках доісторичних поселень у Касас Грандес і знайшов там дивовижну глиняну змійку — на загальну думку, найцікавішу знахідку сезону.
І тут він також записував історії, які розповідали йому знайомі індіанці.
«Ця історія не вигадана. Я записав її з уст індіанця Старе Сонце». Так починається повість «Ловець орлів». Так, по суті, починається багато книжок Апікуні. Інколи письменникові дорікали в суперечливості, в розходженні з історією і навіть із самим собою — у трактуванні епізодів, дат, імен. Звичайно, кожен випадок слід розглядати окремо. Але важливо пам’ятати, що Апікуні був не так дослідником, як письменником і створював передусім збірний образ, а вже на його основі — образ достовірний. Художня правда — не те що правда документальна, хоча їх співвідношення переплітаються, часом майже непередбачено. Наведемо для завершення один приклад.
Герой «Сина племені навахів», велінням долі опинившись у полоні в індіанців тева, розповідав про чарівність таємничих пісень, які він підслухав біля святилища-ківи: «Раптом до мене долинув приглушений спів. Пісня видалася мені такою дивною, що я мимоволі затамував подих… Я побачив чоловіків, що сиділи на довгій лаві. Мене вразило зображення Пернатого Змія… Я відчув велику силу пісні, пісні-молитви, зверненої до богів тева, до богів їхніх батьків, до богів їхніх прабатьків, що колись вирощували кукурудзу в каньйоні Челлі. Ті боги були могутніші за богів навахів!»
Тут усе цікаво. Але і в навахів є навдивовижу чудові пісні, про які оповідач чи автор не знає або ж не хоче згадувати. Щоправда, багато які з них були в давнину запозичені в пуебло… Та найголовніше не в цьому. А в тому, що несподівано ми самі чуємо пісню разом з героєм! А почувши, багато хто з читачів Шульца на все життя «захворіє» індіанцями і їхньою дивовижною культурою. Так сталося колись і з автором цих рядків, вдячним Апікуні за художню правду, яку він так майстерно зумів вихопити й утримати навіки.
Олександр Ващенко
ЗМІСТ
СИН ПЛЕМЕНІ НАВАХІВ 5
ЛОВЕЦЬ ОРЛІВ 107
ПОМИЛКА САМОТНЬОГО БІЗОНА 207
ЗАМАНЮВАЧ БІЗОНІВ 319
О.Ващенко. ТРИ ЖИТТЯ АПІКУНІ 422
Шульц Дж. В.
Ш95 Ловець орлів: Повісті: Для серед. та ст. шк. віку / Пер. з англ. В.Т.Василюка; Післямова О.В.Ващенка; Мал. Г.В.Акулова. — К.: Веселка, 1990.— 428 с.: іл.
ISBN 5-301-00391-7 (укр.)
До книжки увійшли чотири гостросюжетні повісті про життя індіанців Північної Америки: «Син племені навахів», «Ловець орлів», «Помилка Самотнього Бізона» та «Заманювач бізонів». Усі вони пройняті незвичайною теплотою і симпатією до корінних жителів американського континенту, з якими автор пов’язав свою долю ще сімнадцятирічним юнаком.
Ш221.90 ББК 84(3)
Литературно-художественное издание
ШУЛЬЦ ДЖЕЙМС ВИЛЛАРД
Охотник на орлов
Повести
(На украинском языке)
Перевод с английского
Василюка Владимира Тихоновича
Послесловие Ващенко Александра Владимировича
Рисунки Акулова Георгия Валентиновича
Киев «Вэсэлка»
Завідуючий редакцією
Д.С.Андрухів
Художній редактор А.О.Ливень
Технічний редактор Т.В.Осталецька
Коректори Л.О.Юван,
В.В.Богаєвський
ИБ 5408
Здано на виробництво 25.09.89. Підписано до друку 11.01.90.
Формат 84 1081/32. Папір друкарський № 2. Гарнітура шкільна.
Друк високий. Умовн. друк. арк. 22,68. Умовн. фарб. — відб. 23,1.
Обл. — вид. арк. 24,09. Тираж 265 000 (1-й завод 1 — 100 000) пр.
Зам. 9—3251. Ціна 2 крб. 90 к.
Ордена Дружби народів видавництво «Веселка»,
252655, Київ, МСП, Мельникова, 63.
Головне підприємство республіканського виробничого
об’єднання «Поліграфкнига», 252057, Київ-57, Довженка, 3.