— Зібрав речі й подався.
— Казав куди?
— Але ж він просив не розповідати.
— Не чужий я і, може, допоможу Грицеві. — Андрій опустив очі — все ж обманював цю довірливу жінку, проте не мав іншого виходу: Гриць Жмудь міг накоїти багато лиха.
— Ой хлопче, допоможи, прошу тебе красно. Щось із ним робиться, непутить його хтось, підструнчує…
— Як знайти Гриця?
— Він і мені не казав, та знаю. Дівчина тут у нього. В селі Ставному. Недалеко, сім кілометрів. Файна дівчина, і я не перечу. Ганна Клімашкова, медсестрою працює.
— До неї подався?
— Куди ж іще? Ввечері й пішов.
— Він так і казав, що до Ганни?
— Якби до Львова, пішов би ліворуч до автобуса. А він через завулок, там далі дорога на Ставне.
— Що взяв із собою?
— Грошей попросив. У мене дев'ятсот карбованців було, все віддала. Сала, хліба та речі зимові.
— Зимові? — перепитав Андрій. — Навіщо зараз?
— Я теж питала. Каже, треба. Прицюцькуватий був якийсь.
Андрій зазирнув у кімнати, що мали окремі виходи до передпокою. У кожній по ліжку й дивану, справді Марія Петрівна могла здавати їх пожильцям. Подумав: бідна жінка, певно, гатила все Грицеві, а він…
— То я пішов, тітко Маріє, дякую за вечерю, — мовив.
Марія Петрівна схопила його за руку.
— Ти ж не кажи нікому про Гриця, — гаряче дихнула йому в обличчя, ставши напереп'ят. — Він вартіший кращого, правду кажу тобі.
Андрій промовчав. Згодом вона дізнається, що вчинив Гриць, і прозріння буде не з легких. Крім того, їй доведеться відповідати за те, що видала Гриця за свого сина, а зробила вона це з добрих почуттів — Андрій був переконаний у цьому. Вийшов не озираючись. Надворі було вже темно, й зірки блищали на небі.
— Будеш у Бібрці, заходь, — почув з ґанку.
Пробуркотів у відповідь щось невиразне й попрямував до хвіртки.
Бутурлак вийшов з-за дерева, запитав пошепки:
— Ну що? Я вже почав хвилюватися.
— Гриця нема. Він за сім кілометрів у селі Ставному.
— Це точно?
Андрій переповів розмову з Іванцівою, намагаючись не пропустити жодної деталі.
Бутурлак слухав уважно, не перепитуючи.
— Певно, він у Ставному, — ствердив. — Але тут усе ж треба зробити обшук.
— Згаємо час.
— І то правда. Тоді зробимо так: тут залишаться місцеві хлопці. Якщо Іванціва збрехала й Гриць переховується в неї, йому не вислизнути. А самі до Ставного.
Хата Клімашків, одна з найкращих у Ставному, стояла одразу за церквою. До левади тягнувся город, засаджений картоплею, за річкою починався ліс.
Двоє автоматників зайняли позиції за городом, ще двоє контролювали садибу з боків. Бутурлак у супроводі голови сільської Ради й моложавого старшого лейтенанта, заступника начальника районного відділу держбезпеки, пройшли подвір'ям. Трохи позаду тримався Андрій. Спочатку Бутурлак наказав йому залишитися в машині, але хлопець подивився так, що капітан розм'як. Справді, після всього, зробленого Андрієм, усунути його від участі в операції було б несправедливо.
Голова сільради вимогливо постукав у вікно. Зсередини відсунули фіранку, визирнув чоловік, роздивляючись.
— Ти, Гнате? — запитав. — Що скоїлося?
— Відчиняй, уповноважений ночуватиме.
Це не могло викликати жодної підозри — хата Клімашків була простора, до того ж у центрі села, і районні уповноважені часто ночували тут.
— Зараз, тільки засвічу, — почулося з-за вікна. Фіранки зсунулися, минуло півхвилини, і за вікном засвітилося. Мало не одразу загуркотів засув, і господар відчинив двері. Стояв на порозі, тримаючи в руці свічку.
Бутурлак прослизнув повз нього в будинок. Старший лейтенант підштовхнув Клімашка до сіней.
— Де Олекса Іванців? — запитав погрозливо. — Тут?
Господар стояв у самій білизні, босий, і свічка тремтіла в його руці.
Мовчав і дивився злякано.
— Як-кий Іванців? — почав затинаючись. — Н-нікого и-нема!
— Олекса Іванців! Той, що ходить з вашою дочкою…
— Та вони пішли… — Клімашко трохи оговтався. Підвів свічку над головою, щоб краще було видно. — Дивіться, нема нікого.
— Хто вдома?
— Я з дружиною.
— Проходьте, — вказав старший лейтенант на освітлений зсередини прямокутник дверей. Увімкнув кишенькового ліхтарика, обмацав променем сіни.
На лавці відро з водою, трохи далі дві невеличкі порожні діжки. З вірьовки звисає якесь лахміття. До стіни приставлено драбину, над нею ляда на горище.