Та навряд чи мосьє Гамель відмовиться від своїх франків. Такі гроші з неба не падають, хто не ризикне заради них? До того ж мосьє Гамель, як і кожний француз, у глибині душі не від того, щоб утерти носа гестапо. Один іде в макі, другий мусить сидіти в префектурі, c'est la vie, але ж і ми сприяли патріотам…
А про куртажні знають лише двоє, і це треба ще довести.
Із спекулянтом валютою розмова була простіша.
— Швейцарські франки? Будь ласка, мосьє, можна також італійські ліри, долари, фунти стерлінгів… Але мосьє знає, які нині часи? І що загрожує тому, хто міняє валюту?
— Слухайте мене уважно, мосьє, — відповів Кан, вислухавши весь словесний потік, — Тридцять процентів від угоди, і мені потрібні великі купюри.
— За великі купюри, — пожвавішав спекулянт, — не менше сорока відсотків. Великі дістати куди важче.
— Тридцять, — не піддавався Кан. Знав, що звичайний процент за обмін не перевищує двадцяти. — І гроші мають бути на цьому тижні.
Спекулянт одразу здався: не кожного дня трапляються такі клієнти.
Через три дні Жан Дюбюель сідав на поїзд, який ішов у Женеву. В тонкому, зате широкому пасі під білизною він віз десять тисяч швейцарських франків.
— Що у нас на сьогодні, Крейцберг?
— Фірма «Поло», штандартенфюрер.
— Підряди на будівництво бараків?
— В основному.
— Які попередні дані?
— Контора на бульварі Бертьє. Фірма солідна й не скупує на витрати. Підряди виконує швидко й недорого. Скарг на якість робіт поки що не було.
— Гестапо цікавилося працівниками?
— Їх усього троє. Директор фірми, старий французький комерсант… — Крейцберг зазирнув до записника, — Анрі Кан. У тридцять четвертому році переїхав до Парижа з Гренобля, весь час виконує підрядні роботи, нічого підозрілого за ним не помічено, лояльний. — Якого року приїхав із Гренобля?
— Тридцять четвертого. Гестапо робило запит у Гренобль. Відповідь позитивна.
— Не подобається мені той рік. У тридцять третьому й тридцять четвертому євреї почали розповзатися з Німеччини…
— Все може бути, — погодився Крейцберг.
— Хто там іще?
— Помічник Кана Жан Дюбюель. Працює недавно, посів місце людини, яка очолила філію фірми в Нанті. Документи справні, атестації непогані, раніше працював у Марселі. Секретарка Жервеза Пейрот. Парижанка, до війни вчилася, потім працювала манекенницею.
— Домовилися про відвідини?
— Полковник Кьопф супроводитиме нас. Об одинадцятій годині.
… Жервеза зустріла представників організації Тодта люб'язною посмішкою.
— Директор чекає на вас, панове, — відчинила двері кабінету.
Крейцберг зміряв дівчину хтивим поглядом. Гарна киця, непогано б запросити її на вечерю.
Анрі Кан гідно вклонився гостям.
— Прошу сідати, панове. Кави? Коньяку?
— Кави… — почав полковник, але Беккенбауер перепинив його.
— Спершу діло, гер оберст, — це мій принцип.
Кан подивився на Беккенбауера уважно. Полковник Кьопф не пішак в організації Тодта — Кан чув, що він незабаром стане генералом, — і отак обірвати його насмілиться не кожен. Правда, полковник попереджав його, йтиметься про будівництво тимчасових споруд для східних робітників. Отже, ці двоє у цивільному мають стосунок до СС, там свої звичаї, і все ж…
Беккенбауер безцеремонно розглядав Кана, наче прицінювався до нього. Цей француз не сподобався йому з першого погляду. Тримається з гідністю, не запобігає. Ну, добре, не знає, хто вони із Крейцбергом, але ж полковник Кьопф тут не вперше… Клята французька свиня, шкода, що їх усіх не можна запроторити до концтабору.
— Чи візьметься ваша фірма збудувати двадцять бараків у районі Гавра? — запитав. — Нас цікавлять умови… І, звичайно, строки.
— Наша фірма матиме за честь співробітничати з вами, — відповів Кан, — але, щоб гарантувати своєчасне введення об'єктів в експлуатацію, ми мусимо знати приблизний обсяг робіт.
— Двадцять бараків літнього типу, — буркнув Беккенбауер.
— На який строк ви розраховуєте?
— За два місяці мусять стояти.
— Строк малий. — Кан замислився на кілька секунд. — Та, гадаю, встигнемо.
— Мені не треба, щоб ви гадали. Так чи ні?
Кан поморщився.
— За чотири дні повернеться мій помічник мосьє Дюбюель. Він виїде на місце, тоді остаточно визначимо строк. Можливо, ми зуміємо скоротити його.
— Де цей Дюбюель? — вихопилося в Беккенбауера.
— Фірма веде будівництво в різних районах Франції, а також у Бельгії та на Балканах. Мосьє Дюбюелеві доводиться часто виїжджати…
— Звичайно, — позадкував Беккенбауер. — Ми подзвонимо вам у п'ятницю.
Кан провів їх до дверей кабінету. Крейцберг затримався у приймальній.
— Чи має мадемуазель час повечеряти зі мною? — запитав Жервезу.
— Ні.
— А завтра?