— Ого, а ти — недоторка!
«Дивні ці боші, — подумала Жервеза, — вважають, що з кожною француженкою можна розмовляти в такому тоні…» Відповіла з гідністю:
— Я попросила б мосьє добирати слів.
Крейцберг глянув на неї чортом. Клята паризька дівка, навчись відповідати німецькому офіцерові! Але стримавсь і примусив себе посміхнутися.
— Нічого, дитинко, може, ти колись передумаєш…
Полковник Кьопф одвіз їх до готелю.
— Ну, що скажете? — запитав Беккенбауер Крейцберга, коли вони залишилися наодинці.
Гауптштурмфюрер лише знизав плечима.
— Вночі зробіть там обшук, — наказав штандартенфюрер. — І поцікавтесь, де цей Дюбюель.
Через півгодини Крейцберг подзвонив у «Поло» і попросив мосьє Дюбюеля. Почув голос Жервези й зітхнув: вродлива дівчина.
— Але мосьє Дюбюель призначив мені побачення на сьогодні! — удав обурення, почувши, що помічника директора фірми нема. — Куди він поїхав?
— Мосьє Дюбюель у Марселі й повернеться через чотири дні.
Крейцберг поклав трубку. Марсель… Що робити представникові фірми в зоні Віші? Підозріле все це, і штандартенфюрер має рацію: несподіваний обшук у приміщенні «Поло» не зашкодить.
Вранці Анрі Кан висунув шухляду столу, взяв теку з паперами й відразу поклав її назад.
«Невже? — подумав. — Невже кінець?» Він клав теку завжди з лівого боку шухляди, а тепер вона лежала мало не посередині. Вчора він пішов із фірми разом з Жервезою. А може, переклала прибиральниця? Але ж вона приходить через день і була вчора вранці…
Кан вийшов до приймальні.
— Мадемуазель Пейрот, — запитав, — ви заходили сьогодні до мого кабінету?
— Ні.
— Я прошу вас пригадати, це дуже важливо.
— Що ви, мосьє Кан? Я ніколи не дозволю собі такого. Лише коли працює Марі, але вона була вчора. Щось сталося?
— Та ні… Просто мені здалося… Гляньте, ніхто не порпався у ваших паперах?
Жервеза висунула шухляду.
— Ні… Та й хто б міг?
— Певно, я помилився. — Кан щільно причинив двері, сів на своє місце. Він точно знав: тека лежала ліворуч.
Замислився. Здається, в приміщенні фірми нема нічого. Так, тут усе гаразд, гестапо спіймало облизня. Але ж неохайно працюють — наслідили, і, можливо, в нього є ще якийсь шанс.
Кан обережно визирнув з-за штори. Сто разів бачена вулиця, нічого підозрілого, і, здається, його тривоги безпідставні.
Але, ось воно… У бістро навпроти сидить тип у сірому пальті. Зайняв зручне місце біля вікна, читає газету.
Кан повільно вдягнувся.
— Я зараз прийду, Жервезо, — попередив секретарку. — Якщо дзвонитимуть, нехай передзвонять хвилин через п'ятнадцять.
Він перетнув вулицю, проминув бістро, ковзнувши поглядом по чоловікові в сірому пальті. Повертаючи за ріг, зиркнув скоса — ішов за ним…
Кан купив сигарет і повернувся в контору. Тип у сірому пальті знову зайняв позицію в бістро. Анрі дочекався, поки до шпига підійшов гарсон, і, коли той одвернувся од вітрини, швидко поміняв вазони на підвіконні — замість бегонії поставив азалію. Дюбюель здалеку побачить азалію. Що ж, Кан поки що зробив усе належне і мусив тепер подбати про себе. Витягнув із сейфа гроші, швидко переглянув папери. Вони умовилися з Дюбюелем тримати в приміщенні фірми тільки ділові папери і добре, що не порушували цього принципу. Навряд чи листування фірми «Поло» зацікавить гестапо.
— Я мушу виїхати на два дні в Гавр, мадемаузель Пейрот, — попередив Жервезу. — Треба пошукати місце для будівництва бараків.
Це звучало вірогідно й попервах могло задовольнити гестапо, якщо йому вдасться обманути шпига.
Кан ішов повільно, не озираючись, і це трохи розмагнітило шпига. Анрі скористався з цього. Повернувши за ріг, він прискорив ходу й відразу повернув іще раз, у двір, куди виходили двері ресторану «Павич». Вузьким коридором дістався до туалету, звідси сходи вели до вестибюля, який виходив на зовсім іншу вулицю. Навпроти — трамвайна зупинка. Кан дочекався, поки підійде трамвай, швидко перетяв вулицю й скочив на ходу.
Він користувався чорним ходом ресторану вже кілька разів, тікаючи від шпигів, якими кишів Париж. Агенти часто чіплялися до випадкових перехожих, сподіваючись рознюхати щось, і бували випадки, коли вони натрапляли на явки учасників руху Опору.
Кан вийшов з трамвая через кілька зупинок, завернув у двір, пошматував на дрібні клаптики документи і викинув у ящик для сміття. Анрі Кан, який прожив у Парижі мало не десять років, зник без вороття, і тепер йому треба було дістатися до явки, де зберігаються резервні документи. Він стане дрібним службовцем П'єром Дефоржем, і ніхто не вгадає, скільки проіснує цей Дефорж…
Шпиг, втративши Кана з поля зору, стривожився й подзвонив Крейцбергові.
— Ви — типовий бовдур! — вилаявся гауптштурмфюрер негнівливо. Був переконаний, що Кан не помітив шпига й уник переслідування випадково. — Зачекайте, він незабаром повернеться.
Але директор фірми не з'явився і ввечері, тож Крейцберг мусив доповісти про це Беккенбауерові.
— Ви знаєте, чим це загрожує вам, гауптштурмфюрер? — запитав той похмуро.
— Але ж Кан міг відлучитися у справах…
— Мені щойно доповіли: Дюбюель одержав швейцарську візу.
— Невже?! — одразу збагнув суть сказаного Крейцберг. — Це зовсім міняє справу!
— Треба обкласти цей барліг так, щоб і миша не проскочила. Замініть ту свиню, поставте найдосвідченіших агентів, контролюйте всі телефонні розмови. На вашу відповідальність, Крейцберг. Віщує моє серце, можемо одразу накрити всю цю червону компанію.
— Тут мало не кожен — червоний.
— Чхати я хотів на весь їхній рух Опору! — раптом вибухнув Беккенбауер. — Нехай ним клопочуться хлопчаки з Булонського лісу. Мене ж цікавлять російські радисти, гауптштурмфюрер, це важливіше, ніж ліквідація будь-якої іншої банди!
— Отже, нікого не брати, лише виявляти зв'язки?
— Так і тільки так!
— І все ж я боюсь, що початок гри вже зіпсовано. Це погано, дуже погано.