— Краще б цей Ланвіц узяв хоча б одного російського радиста. Скільки він уже морочиться в Парижі із своїми «майбахами»?
— Так, — підтримав його Беккенбауер, — пеленгатори Ланвіца просуваються вперед повільніше за черепах. Я відзначу це в рапорті групенфюрерові. Та кожному своє.
«Так, коленому своє, — із злістю подумав Крейцберг, — і я хотів би знати, як ти ловитимеш російських шпигунів без мене…»
Він виструнчився й сказав офіційним тоном:
— Негайно треба заарештувати секретарку фірми «Поло» Жервезу Пейрот. Можливо, вона крутить нам голову, та й взагалі допит не завадить.
Штандартенфюрер теж так вважав, але завагався:
— Ви пропонуєте поставити на фірмі крапку? Чи не передчасно?
— Навіщо ж? Посадимо там нашу жінку. Нехай відповідає на дзвінки й приймає відвідувачів.
— Дійте, гауптштурмфюрер, я не заперечую.
Мадемуазель Пейрот зустріла Крейцберга однаковою для всіх відвідувачів усмішкою.
— Чим можу прислужитися? На жаль, директор фірми у від'їзді, та якщо треба щось переказати…
Гауптштурмфюрер обернувся до агентів, що стовбичили в нього за спиною. Підморгнув.
— Чули? Вона може переказати… А де мосьє Дюбюель?
— Уже мусив повернутися, але десь затримується.
— Так само, як і директор?
— Мосьє Кан виїхав у Гавр.
— Цю байку ми вже чули по телефону. — Крейцберг підійшов до вікна, переставив вазони на підвіконні. Тепер і вночі відрізнив би азалію від бегонії. Сів навпроти секретарки. Мовив, нахабно посміхаючись: — Моє гарне пташеня, колись ти відмовила мені в побаченні. Може, сьогодні знайдеш годинку?
Жервеза відповіла, не відводячи погляду:
— Ні.
— Навіщо так категорично? А я певен, що ти подаруєш мені сьогоднішній вечір.
Жервеза схопила трубку.
— Я дзвонитиму в поліцію!
— Нікуди ти не дзвонитимеш. — Крейцберг натиснув на телефонний важіль. Показав жетон. — Гестапо, моя пташко, ми змушені заарештувати тебе.
Мадемуазель Пейрот, не випускаючи трубки, злякано відсахнулась.
— Але які ви маєте підстави, панове?
Крейцберг вирвав у неї трубку, кинув на важіль. Нахилився, зазирнув зблизька у гарні голубі, стемнілі від жаху очі, відчув солодкий запах парфумів і вдарив Жервезу по щоці різко й сильно, самими пальцями. В очах у дівчини Крейцберг помітив ще й подив.
— Ви не маєте права! — підвелася рвучко. — Я скаржитимусь!
Гауптштурмфюрер присунувся до неї.
— Я тобі покажу — не маємо права! — ще раз ударив у півсили по щоці. Аромат парфумів і здорового молодого тіла лоскотав йому ніздрі, п'янив, і Крейцберг з насолодою почав ляскати дівчину по щоках, помалу розпалюючись і б'ючи все дужче. Жервеза затулилася долонями, та гауптштурмфюрер подав знак одному з агентів, і той викрутив дівчині руки назад, притиснувши її до спинки стільця. —
— Ось так, моє пташеня! — нарешті вгамувався Крейцберг. — Це — на перший раз. Невеличка розминка… То, може, повечеряємо з тобою сьогодні?
Гестапівець відпустив Жервезу, проте дівчина й далі сиділа з незручно закладеними за спину руками, сльози текли по її щоках чорними від туші струмочками.
Нараз задзеленчав телефон, і Крейцберг відступив од Жервези.
— Де Аста? — запитав.
Пиката жінка виступила з-за гестапівців. Зіпхнула з стільця Жервезу, зняла трубку.
— «Поло» слухає… — проспівала несподівано тонким голосом. — Мосьє Кана? Хто говорить? Кажете, дзвоните вже втретє і полковник Кьопф незадоволений? Перекажіть полковникові: мосьє Кан… так, і мосьє Дюбюель іще не повернулися. Обов'язково передам. — Вона поклала трубку й подивилася на Крейцберга, певно, чекаючи схвалення. Той кивнув.
— Правильно, Асто, — пробурмотів і наказав гестапівцям: — Обшукати!
Лише тепер Жервеза, нарешті, до кінця збагнула все, що сталося. Витерла щоки, сказала з гідністю:
— Не розумію, що тут відбувається… Але прошу врахувати — я ні в чому не винна.
— Помовч, пташеня, — ліниво кинув Крейцберг. Напад люті в нього вже минув. — Сідай, — показав на стілець у кутку, — з тобою вся розмова попереду.
Через годину Крейцберг упевнився, що вони нічого не знайдуть, однак спокійно дочекався кінця трусу. Наказав залишити в приміщенні фірми засідку й повіз Жервезу в гестапо.
Увечері Крейцберг наказав привести мадемуазель Пейрот до спеціальної кімнати для допитів. Гестапівці кинули дівчину на довгий дерев'яний тапчан, прикрутивши до нього руки й ноги.
Крейцберг сів поруч, мовив мало не співчутливо:
— Ти гарна, пташеня, і тобі протипоказані батоги, і все ж ти їх скуштуєш, коли не казатимеш правди.
Жервеза блиснула на нього потемнілими очима.
— Я не знаю, чого ви хочете від мене…
— Де Кан?
— Я вже казала: він повідомив мене, що їде до Гавра. Більше я нічого не знаю.
— А Дюбюель?
— Мосьє Дюбюель телефонував учора вдень із Марселя. Сказав, що виїздить.