Краусс, який знав слабкість Валбіцина, попередив:
– Тільки прошу вас не більше чарки. Ясно? Валбіцин, не відповідаючи, витягнув пляшку коньяку, але налив лише третину склянки, може, трохи більше, й випив, з насолодою заплющивши очі.
«Оце маєш інструктора… – подумав Іполитов. – 3 таким намучишся»,
Краусс, який прочитав докір у його очах, визнав за можливе не церемонитися:
– Гер Валбіцин, – пояснив, – один з наших найкращим спеціалістів по документах. Має ваду: увечері напивається, але вранці після першої чарки рука в нього твердішає – стріляє, як бог, самі переконаєтесь.
Валбіцин не без жалю поставив коньяк до бару й наочно продемонстрував твердість руки: скинув піджак, закотиа рукав і запропонував Іполитову помірятися силою. Але той відмовився, холодно глянувши на інструктора. Нехай не думав про себе високо – кожен робить те, що йому належить, і цей лисий випивака мусить знати своє місце.
Другий інструктор був однолітком Іполитова і навіть схожим на нього. Він поводився скромно, сів у крісло під торшером, де вчора ввечері Сулова демонструвала свої принади, дивився на Іполитова зацікавлено і з симпатією.
– Оберштурмфюрер СС Телле, – представив його Краусс. – Разом з ним ви у деталях складете свою легенду. Точніше, свою і Сулової, бо від ваших легенд, сподіваюсь, ви розумієте це, багато в чому залежить успіх операції.
Іполитов ствердно кивнув. Вони з Крауссом у загальних рисах уже прикинули варіанти легенд. Передбачалось, що він матиме документи майора, який був важко поранений на фронті, потім лікувався в госпіталі й нарешті одержав відпустку для одужання.
Телле усміхнувся якось м'яко й вибачливо, попросив:
– Чи не могли б ви, гер Іполитов, роздягнутися 'до пояса?
– Навіщо? – аж сіпнувся той. – Ви ж не лікар, а мене обстежували найкращі професори, чи не так, Краусс?
Штурмбанфюрер також зиркнув на Телле здивовано, однак той повторив:
– Дуже прошу, роздягніться. До речі, де ваша дружина?
Іполитов тицьнув пальцем у стелю:
– Наводить красу.
Телле схвально кивнув, і Іполитов скинув сорочку та майку. Стояв перед оберштурмфюрером – мускулястий, сильний, не соромився себе, бо знав, що має добру статуру, про це йому казала не одна жінка.
Але Телле оглянув його скептично й примусив повернутися спиною. Похитав головою невдоволено.
– Ви провалилися б із своєю легендою через тиждень, а може, й раніше, – сказав тоном, що виключав заперечення.
– Це чому ж? – щиро здивувався Іполитов. – Ми із штурмбанфюрером Крауссом…
Однак Телле не дав йому доказати.
– В основному легенда мені подобається. Та ось ви, тяжкопоранений майор, ідете до лазпі. В Москві зараз важко з готелями й квартирами. Ванни є далеко не всюди, та й взагалі люди там ходять у лазні. Найфеїненебельніша лазня в Москві, якщо не помиляюсь, Сандуновська?
– Найпопулярніша, – уточнив Іполитов.
– Це не міняє суті справи. Ви йдете до лазні або з якогось іншого приводу роздягаєтесь при сторонній людині, і що ж вона бачить? Розкішне тіло спортсмена без жодної подряпини… у тяжкопораненого…
Краусс аж закрутився на стільці.
– Ну, Телле! – вигукнув. – Ну й голова! Телле подивився на нього холодно.
– Я, штурмбанфюрере, професіонал, – одповів, – розвідник, який мусить передбачити всі ситуації.
– Що ж робити? – розгубився Іполитов.
– Сьогодні ж ляжете до госпіталю. Вам зроблять пластичну операцію, і ваші рани ні в кого не викликатимуть сумніву.
– Але ж це затримає нас! – вихопилося в Краусса.
– Краще затримка на тиждень, ніж провал. Іполитов кивнув: справді, слід передбачити все, та й взагалі кожне відтягування початку операції імпонувало йому: туди, за лінію фронту, він завжди встигне.
– Дружині скажете, що мусите виїхати на віддалений полігон, – мовив Телле. – Для чого їй знати всі подробиці?
– Так, – погодився Іполитов. – А вона нехай поки що попрактикується в роботі на рації.
– Звичайно, – кивнув Краусс, – наші інструктори подбають, щоб мадам не сиділа без діла.
Іполитову не сподобався підтекст, який штурмбанфюрер уклав у слово «мадам» – одна справа, коли він з іронією ставиться до Ліди, але Краусс… Сулова все ж таки його дружина.Мовив твердо, не зводячи очей з штурмбанфюрера:
– Мадам Сулова потребує елементарної поштивості.
– Звичайно, – одразу погодився Краусс: для чого йому сперечатися з цим майбутнім щасливчиком. – Їй будуть створені всі умови.
– Поки ви лежатимете в госпіталі, – сказав Телле, – ми остаточно відшліфуємо всі деталі вашої легенди, а гер Валбіцин підготує належні документи.
– Скільки панові Іполитову доведеться лежати в госпіталі? – уточнив Валбіцин.
– Я ж казав: тиждень.
– За тиждень усе буде готове.
– От і добре.
– Ще кілька днів піде на відшліфування стрільби з «панцеркнакке».
– Тобто через десять днів розпочнемо операцію? – Обличчя Краусса розпливлося в задоволеному усміху. – Я можу доповісти в Берлін?
– Гадаю, не помилитесь.
– Чудово, за цей час і літак перероблять.
Іполитов почав одягатися. Застібав сорочку, а пальці погано слухалися його.
Десять днів! Ще десять днів розкішного життя, а потім…
Нараз намацав у кишені бронзовий брелок. Якийсь біс підштовхнув його, а може, просто захотілося похвалитися – дістав і мовив не без пихи: