— Коли повернулися в неділю з риболовлі? — Шугалій навмисно міняв запитання, щоб не дати Чепакові можливості зосередитися.
— Увечері. Вітер погнав хвилю, яка ж риболовля в бурю?
— З ким рибалили?
Краєчком ока капітан побачив, як стріпнулися пальці Чепака. Стріпнулися й знову завмерли.
— Сам. На човні ходив до острова.
— Спіймали щось?
— Та клювало. Кілька щук, лящі, окунці. Ну, краснопери.
— Юшку варили?
— Кого тут юшкою здивуєш?
— Ваша правда, — погодився Шугалій. — А хто біля острова ще ловив?
— Не бачив я нікого. Очерети там, в очеретах стояв, а поруч — нікого.
— Коли карателі громили ваш партизанський загін, — без усякого переходу запитав Шугалій, — ви, здається, були в Любені? Чому так сталося?
— Ось воно що! — губи в Чепака ображено затремтіли. — Ось воно що, я починаю розуміти, чому держбезпека займається цією справою. По війні мене вже запитували про це, але мав свідків, що командир загону послав на зв'язок до Любеня.
— А я і не сумнівався в цьому. Але якийсь дивний збіг обставин: курінний Стецишин з карателями знищують партизанський загін, у цей час ви в Любені…
Чепак застережливо підвів руку.
— Я зрозумів, — перебив. — Тепер ви про Романа Стецишина запитуватимете. Справді, через тридцять років приїздить син бандерівського курінного — щось тут не гаразд… Чому знаю про приїзд Ромка, хочете довідатись? А хто в нас не знає про це? Озерськ — не область, це у вас інтуристи готелі заполонили, а в нас усе на видноті. Андрій Михайлович казав, що Ромко приїде, ось звідки знаю. І про загін розпитуєте!.. Не раз уже питали, але ось що… Свідки в мене лишилися. Я до Любеня болотами подався, а карателі через дві години пішли на загін. Розумієте, дві години… Документ є, заступник командира загону живий лишився, у Заліщиках зараз живе, він вам підтвердить. Макар Войновський, у райвиконкомі працює.
Шугалій відчув: Чепак каже правду, і зв'язаний ним ланцюг уже порвався. Але ж Олена Михайлівна твердить, що чула голос Чепака о п'ятій ранку в неділю. І взагалі в неділю до полудня ніхто не бачив Чепака.
Підвівся.
— Я прошу вас протягом дня не відлучатися з ветлікарні.
Фельдшер обсмикнув поли білого халата, нічого не відповів, і Шугалій, ідучи до хвіртки, відчував на потилиці його важкий погляд.
Малиновський уже чекав на капітана і, видно, про щось дізнався, бо в очах його Шугалій помітив нетерпіння. Сказав, посміхаючись:
— У вас такий вигляд, Богдане, наче вже вистежили вбивцю, і нам залишається тільки заарештувати його. Ну, що там у вас?
Малиновський підвівся з-за столу. Сьогодні на ньому був уже не святковий костюм, і краватка в горошок теж залишилася в шафі.
— Кузь у неділю на світанку йшов з каністрою, — мовив. — З каністрою до озера.
— Ну й що?
— Як що? Ніс бензин, отже, виходив в озеро.
— Міг кинути каністру в човні й повернутися додому.
— Ні. Я бачив його човен. На носі багажник, але маленький. Каністра не влізе.
— А де він зберігає мотор?
— Сарайчик мають утрьох на березі. Він і ще двоє.
— Ось там і залишив каністру.
— Ні, я розмовляв з ними. Зенон Каленик прийшов на берег о пів на сьому. Кузевого човна не було. Потім Кузя бачили в селі вже після дев'ятої.
— А цей Каленик?..
— Хотів човна смолити, але вітер піднявся. Повернувся додому о сьомій.
Шугалій зробив якісь помітки в блокноті з темно-червоною шкіряною обкладинкою. Полюбляв гарні блокноти й ручки. Мав при собі завжди дві чи три кулькових з різнокольоровими стержнями. Капітанові співробітники знали: якщо Шугалій занотовує щось червоним чорнилом — варте уваги. Але Малиновський не знав цього і байдуже спостерігав, як капітан малює на чистій сторінці кілька червоних цифр. Справді намалював, ще й поставив між ними риску.
— А ви самі Кузя бачили? — запитав.
— У них там забігайлівка, — пояснив Малиновський, — чайною називається. Кузь у компанії сидів.
— Про що розмовляли?
— Та ні про що. П'яне базікання.
— Голос? — запитав Шугалій зацікавлено. — Який у Кузя голос?
— Звичайний голос.
Капітан нетерпляче клацнув пальцями.
— Бас, тенор, дискант? Хрипкий?
— Тонкий голос, і сам він довгошиїй. Говорить, наче булькає. З хрипом булькає.
— З хрипом?
— Либонь, простуджений.
— Міг і простудитися, — погодився Шугалій, — у вас над озером як задме…
— Ще казали — криється Кузь…
— Як криється?