— Можливо.
— Що саме?
— Вибачте, та я ще не впевнений…
— Добре, я чекатиму.
Потім Хаблак подзвонив Каштанову й попросив надіслати оперативну групу. З постановою прокурора на обшук у квартирі продавщиці комісійного магазину Лариси Самусь. Вислухавши майорові доводи, Каштанов погодився. Тепер лишалося тільки чекати, по приблизних розрахунках машина мусила прийти хвилин через двадцять — двадцять п’ять, і Хаблак, купивши у кіоску журнал, розташувався в скверику на лавочці.
Міліцейська машина загальмувала в умовленому місці, і Сагайдачний визирнув у вікно, шукаючи Хаблака. Майор швидко домовився з ним про план дій, і автомобіль поїхав до будинку Лариси Самусь — добре, що мешкала всього за кілька кварталів. Він повернувся за три хвилини, і Хаблак із Сагайдачним зайшли до директора магазину й попросили покликати Самусь. Лариса зазирнула до підсобки без найменших ознак хвилювання, та, побачивши Хаблакове посвідчення, пополотніла. Але мало не одразу оговталася й запитала виклично:
— Що потрібно?
— Маємо розмову, Ларисо Сидорівно, й хотіли б відвідати вас на квартирі.
— А якщо я не хочу вас запрошувати?
Хаблак показав постанову прокурора на обшук.
— Доведеться.
Самусь не збентежилась.
— Щось шукаєте?
— Поїхали, вдома поговоримо.
Лариса Самусь мешкала в окремій однокімнатній квартирі. Велика кімната з лоджією, гарні меблі, кольоровий телевізор, магнітофон, кришталева ваза з червоними трояндами на журнальному столику. Лариса незалежно зупинилася посеред кімнати, змахнула рукою:
— Шукайте, будь ласка, — мовила спокійно. — Тільки нічого чужого в мене нема.
— Так, — погодився Хаблак, — навряд чи ми знайдемо у вас на квартирі сховані крадені речі. Певно, Болт не припустився б такої помилки. Та й ви, громадянко Самусь, мабуть, жінка обережна й розважлива, і все ж кінь на чотирьох ногах, та й то спотикається. Запросіть понятих, — наказав Сагайдачному, — і покличте дружину професора Зими. — Кажучи це, пильно дивився на Ларису, але та ніяк не зреагувала на мовлене.
Поняті зупинилися в дверях, і Хаблак пропустив уперед Олександру Микитівну. Професорка з цікавістю оглянула кімнату, ковзнула поглядом по Ларисі й нараз ступила до неї. Витягла з рота сигарету й тицьнула нею в дівчину.
— Ти, ти насмілилася влізти в мої джинси!
Вдруге за останню годину Хаблак помітив, як зблідла Самусь. Пошукала рукою спинку стільця, сперлася, либонь, це допомогло їй, бо примружила очі й одповіла, дивлячись на професорку з ненавистю:
— Хіба тобі одній ходити у вельветі?
— Але ж на ній мої джинси! — обернулася професорка до Хаблака й понятих, шукаючи підтримки. — Попелясті вельветові джинси, бачите, і срібні заклепки на них…
— Таких джинсів у Києві навалом, — нахабно заперечила Лариса.
— Тільки не таких. Мені привезли їх з Японії, он, бачите, навіть наклейка!
— Ну й що? До нашого комісійного магазину також іноді здають американські чи японські…
Професорка розгубилася.
— Але ж це мої джинси, і я впізнаю їх.
— Подумайте, будь ласка, може, на них є якісь особливі прикмети? — попросив Хаблак.
Олександра Микитівна задумалась лише на мить.
— Є, — нарешті вигукнула з торжеством. — Зсередини на пасі два гудзики пришиті сірими нитками, а один — чорними. Відірвався, а сірих ниток, на щастя, я не знайшла. І пришила чорними.
Втретє Лариса зблідла.
— Це ще не доказ… — пробелькотіла розгублено.
— Не доказ? — верескнула професорка. — Негіднице, — ступила до Лариси, — знімай джинси! Я кому кажу: знімай!
Самусь зробила спробу відгородитися стільцем.
— Спокійно, — зупинив їх Хаблак. — Прошу вас, громадянко Самусь, вийти на кухню й переодягнутися в присутності понятих, — вказав на двох жінок, що тулилися до дверей.
Лариса подивилася на майора з кривою усмішкою. Ні слова не кажучи, повільно розстебнула пас, рвонула блискавку на стегні й, визивно посміхнувшись, скинула джинси на підлогу, переступила через попелястий вельвет, навіть пхнула його ногою.
— Подавись своїми джинсами! — люто видихнула просто в обличчя професорці.
Олександра Микитівна розгублено відступила, а Хаблак подав штани понятим.
— Справді, бачите, другий гудзик на пасу пришитий чорними нитками, — констатував. Обернувся до Лариси: — Одягніться, — наказав суворо.
Самусь, нарочито вихляючи стегнами, пройшла до шафи, витягнула халат і накинула на себе. Дивилася темними від люті очима на понятих, які обмацували джинси, й руки в неї тремтіли. Раптом підійшла, мовила знущально:
— Корова! Таким коровам не джинси, ватяні штани носити. Подавись своїм барахлом!
— Я закликаю вас до порядку, громадянко Самусь, — обірвав її Хаблак. — Які ще речі, котрі не належать вам, зберігаються на квартирі?
Лариса сіла на стілець, демонстративно відвернувшись од усіх.
— Шукайте… — тільки й мовила.
Конвоїр вийшов, залишивши Ларису Самусь у кабінеті Вона пошукала очима стілець, присунула його до себе ногою й сіла, витягнувши ноги. За добу, що минула після арешту, Лариса вся якось злиняла, обличчя пожовтіло й на чолі виступили зморшки, щоки обвисли — вона постаріла років на десять.
Подивилася на Хаблака з явною неприязню й запитала похмуро:
— Радієте?
— Підстав для негативних переживань не маю.
— Отже, радієте. Спіймали на гарячому.