Я був приголомшений. До останньої хвилини не міг примусити себе повірити у винуватість Жака Рено і сподівався у відповідь на запитання Пуаро почути слова протесту, твердження про непричетність до злочину. Та зараз, дивлячись на блідого, безвольного Жака і чуючи з його вуст визнання, я більше не сумнівався. Та Пуаро звернувся до Жіро:
— На якій підставі ви заарештували його?
— Невже сподіваєтесь, що я розкрию вам свої карти?
— Сподіваюсь, хоча б заради чемності.
Жіро подивився на нього непевно. Його душу, безперечно, краяли суперечливі почуття. З одного боку, хотілося грубо відмовити, а з другого — втішитися перемогою над суперником.
— Гадаю, ви вважаєте, що я припустився помилки? — глузливо всміхнулося паризьке світило.
— Мене б це не здивувало, — зло відпарирував Пуаро. Обличчя Жіро ще більш почервоніло.
— Ну що ж, — з погрозою мовив він. — Пройдемо сюди. Самі впевнитесь.
Він широко розчинив двері, і ми зайшли до вітальні, залишивши Жака Рено під доглядом двох поліцаїв.
— А тепер, пане Пуаро, — промовив Жіро вкрай саркастично, — я прочитаю вам невеличку лекцію про роботу детектива. Продемонструю, як працює наша молода генерація.
— Гаразд! — погодився Пуаро. — А я покажу вам, як чудово вміє слухати стара гвардія, — і, відкинувшись на спинку стільця, опустив повіки. Потім на мить розплющив очі і винувато посміхнувся: — Не бійтесь, я не засну. Навпаки, слухатиму з величезною увагою.
— Певна річ, — почав Жіро, — я швидко розгадав байку про чілійців. Злочинців дійсно було двоє, та були вони. не таємничими іноземцями! їх вигадали, щоб збити нас з вірного сліду!
— Поки що ваші висновки роблять вам честь, мій дорогий Жіро, — пробурмотів Пуаро, не розплющуючи очей. — Особливо, коли взяти до уваги, як вони намагалися обдурити вас за допомогою сірника і недокурка сигарети.
Жіро кинув на нього ненависний погляд, але вів далі:
— Оскільки треба було викопати могилу, то, безсумнівно, в цьому злочині брав участь чоловік. І той чоловік повинен був вважати, що від смерті пана Рено матиме велику користь. Я дізнався про сварку Жака Рено з батьком і про те, що син загрожував батькові. Так я встановив мотив. Тепер щодо засобів… Жак Рено був у Мерлінвілі тієї ночі. Він приховав цей факт і тим самим підсилив мої підозри, власне, перетворив їх на певність. Потому ми знайшли другу жертву, зарізану тим самим кинджалом. Нам відомо, коли було вкрадено кинджал. Капітан Гастінгс може точно визначити час. Жак Рено, котрий прибув із Шербура, був єдиною особою, яка могла взяти ніж. Я перевірив, де в той час були всі інші домочадці…
Пуаро перебив його:
— Ви помиляєтесь. Є ще одна особа, котра могла взяти кинджал.
— Ви маєте на думці пана Стоунера? Він під'їхав до парадного входу на автомобілі просто з Кале. Не піддавайте мої слова сумніву: все перевірено! Пан Жак Рено приїхав потягом. І між прибуттям потяга та миттю, коли він з'явився на віллі, минула ціла година. Побачивши, як каштан Гастінгс і його приятелька виходили з сарайчика, він, безсумнівно, прослизнув туди, взяв кинджал і зарізав свого спільника, котрий ховався в іншій споруді…
— І вже був мертвий!
Жіро знизав плечима.
— Цілком ймовірно, він не помітив, що його поплічник був уже неживий. Може, вирішив, що той спить. Вони, певне, раніше домовилися про побачення. В будь-якому випадку Жак Рено розумів, що це друге вбивство значною мірою заплутає справу і ускладнить розслідування. І не помилився.
— Та ошукати пана Жіро йому не вдалося, — пробурмотів Пуаро.
— Ви глузуєте! Добре! Я наведу останній свій незаперечний доказ. Розповідь пані Рено була брехнею, вигадкою з початку до кінця. Ми віримо, що пані Рено кохала свого чоловіка, але вона брехала, аби вигородити його вбивцю. Заради кого брехатиме жінка? Щонайперше заради самої себе, інколи заради чоловіка і завжди, коли це треба, для порятунку її дітей. Ось він — останній незаперечний доказ. Ви не можете знехтувати ним? Чи щось можете додати?
Жіро переможно замовк. Обличчя його палало.
— Лише те, що ви не врахували одну річ.
— Яку саме?
— Жаку Рено, мабуть, був відомий план поля для гри у гольф. Він знав, що тіло знайдуть, коли почнуть копати яму.
Жіро голосно зареготав:
— Те, що ви говорите, ідіотизм! Він дуже хотів, щоб тіло було знайдено. Без цього неможливо довести факт смерті, що необхідно для одержання спадщини.
Пуаро підвівся. В очах його спалахнули зелені вогники.
— Тоді навіщо було його взагалі ховати? — запитав він своїм лагідним голосом. — Поміркуйте над цим, пане Жіро. Коли Жаку Рено було вигідно, щоб тіло знайшли без зволікань, навіщо тоді було йому взагалі копати могилу?
Жіро не відповів, бо був не підготовлений до цього запитання. Лише знизав плечима, немов хотів сказати: ця деталь не має ніякого значення.
Пуаро попростував до дверей. Я рушив слідом за ним.
— Є ще одна річ, на яку ви не звернули уваги, — кинув він через плече. — Шматок свинцевої труби, — і вийшов з кімнати.
Жак Рено все ще стояв у передпокої. На його блідому обличчі нічого не можна було прочитати. Та, коли ми вийшли з вітальні, він кинув на нас пронизливий погляд. Саме в цю мить зверху долинули кроки — пані Рено спускалася східцями. Побачивши сина між двома охоронцями закону, вона немов скам'яніла.
— Жак!.. Жак, що це все означає?
Він глянув на неї.
— Мене заарештували, мамо.
— Що?! — Вона пронизливо скрикнула і, раніше, ніж її встигли підхопити, важко впала. Ми обоє підбігли і підняли її. По миті Пуаро випростався.
— Вона серйозно поранила собі голову об край сходинки. Боюся, що у неї струс мозку. Коли Жіро схоче отримати від неї свідчення, йому доведеться почекати. Вона прийде до тями, либонь, не раніше ніж за тиждень.
Деніз і Франсуаз підбігли до своєї господині, і Пуаро, залишивши пані Рено на них, вийшов з будинку. Деякий час я мовчки йшов слідом. Нарешті наважився спитати його:
— Скажіть відверто, Пуаро, ви вірите, що, хоча всі відомі факти свідчать проти Жака Рено, може виявитись, що він невинний?
Пуаро відповів не відразу.
— Не знаю, Гастінгсе. Можливо. Безперечно, Жіро помиляється. Помиляється від початку до кінця. Коли Жак Рено винний, то лише наперекір доказам Жіро, а не тому, що детектив правий. І найсерйозніше обвинувачення проти молодого Рено відоме мені одному.
— Що ж це? — спитав я, вражений його словами.
— Коли ви скористаєтеся зі своїх сірих клітинок і чітко відтворите в уяві картину всієї справи, як це зробив я, ви теж зрозумієте, що це, любий друже.
Він знову відбувся однією зі своїх туманних відповідей, що так дратують мене.
— Ходімо до моря цією дорогою, — запропонував зненацька він. — Посидимо на тому пагорбку, що височить над пляжем, і проаналізуємо всю справу. Ви знатимете всі факти, які відомі мені. Але тільки факти, бо мені хотілося б, аби істини ви дійшли власним розумом.
Ми сіли на вкритий травою горб, з якого відкривалася велична панорама моря.
— Подумайте, друже, — почав Пуаро. — Впорядкуйте свої думки. Додержуйтеся методики і не відхиляйтеся від фактів. Секрет успіху полягає саме в цьому.
Я спробував скористатися його порадами. Згадав усі деталі справи. І раптом здригнувся. Мені на думку спала така ясна й світла ідея, що я аж збентежився. І, відчуваючи внутрішнє тремтіння, почав будувати власну гіпотезу.
— Бачу, у вас з'явилась якась ідея, друже мій. Грандіозно!
Випроставшись, я запалив люльку.
— Пуаро, здасться, ми були на диво неуважні. Я сказав «ми», хоча «я», певна річ, більше відповідає істині. Але і ви повинні бути покарані за свою надмірну таємничість. Тому повторюю: ми були надто неуважні. Є особа, про яку ми зовсім забули.
— Хто вона? — В очах Пуаро знову спалахнули зеленкуваті вогники.
— Жорж Коно!