ФРЕДЕРІК БРАУН — сучасний американський письменник-новеліст. Оповідання — із збірника «Міні-оповідання-22» (Чікаго, 1972).
Переклад: Вадим Хазін.
Перекладено за виданням: Fredrick Brown. The Hobbyisl. Playboy's Short — Shorts 2. Playboy Press, Chicago, Illinois, 1972.
— Мені сказали, — мовив Сенгстром, — нібито ви…
Він обернувся й поглянув навколо, аби пересвідчитися, що вони самі в цій крихітній аптеці. Аптекар — схожий на карлика викривлений чоловічок, якому на вигляд можна було дати скільки завгодно — від п'ятдесяти до ста років, — мовчав.
Сенгстром притишив голос.
— … нібито ви маєте отруту, яку неможливо виявити в мертвому тілі.
Аптекар кивнув головою. Він вийшов з-за прилавка й замкнув парадні дворі свого закладу, а тоді повернувся назад до входу у внутрішнє приміщення аптеки.
— Якраз я хотів зробити перерву, — сказав він. — Ходімте зі мною вип'ємо по чашечці кави.
Сенгстром пішов за ним, опинився в кімнатці, всі стіни якої від підлоги до стелі були заставлені полицями з різноманітними пляшечками та баночками. Аптекар увімкнув електричну кавоварку і поставив дві чашечки на стіл, обабіч якого стояло два стільці. Він жестом запросив Сенгстрома сісти, тоді сів сам.
— Тепер, — сказав він, — розповідайте: кого ви зібралися вбити й навіщо?
— Яке це має значення? — обурився Сенгстром. — Хіба не досить того, що я ладен заплатити…
— Уявіть собі, має значення. Я повинен переконатися, що ви гідні одержати те, що я можу вам дати. А ні — то… — Він знизав плечима.
— Гаразд, — буркнув Сенгстром. — «Кого» — свою дружину. «Навіщо»…
Він почав довгу оповідь. А коли вже закінчував її, зашуміла й кавоварка. Аптекар на хвилю урвав розповідь Сенгстрома й наповнив чашечки. Попиваючи каву, Сенгстром закінчив свою історію.
Маленький аптекар кивнув.
— Справді, я інколи готую отруту, яку неможливо виявити в трупі. Причому я даю її безплатно, коли вважаю випадок вартим того. Я вже допоміг багатьом убивцям.
— Чудово! — сказав Сенгстром. — Тоді, будь ласка, дайте її і мені.
Аптекар посміхнувся.
— А я вже дав. На той час, коли збирався налити вам кави, я вирішив, що ви заслуговуєте на це. Ви одержали отруту, як я вже казав, безплатно. А от за протиотруту нам доведеться заплатити.
Сенгстром зблід. Він, звичайно, передбачав можливість обману чи шантажу, але слова аптекаря приголомшили його. Він вихопив з кишені пістолет.
Маленький аптекар засміявся.
— Облиште це. Хіба ви знайдете протиотруту серед тисячі цих скляниць? — Він показав на полиці довкола. — Скоріше знайдете ще сильнішу отруту. Ну, а коли гадаєте, що я брешу й що насправді ви не отруєні, — тоді стріляйте! Відповідь ви дістанете за три години, коли отрута почне діяти.
— Скільки? — гарикнув Сенгстром.
— Цілком помірна ціна. Тисяча доларів. Зрештою, людині треба жити. І навіть коли її хобі — запобігати вбивствам, чому б їй не заробляти на цьому гроші, чи не так?
Сенгстром пробурмотів щось незрозуміле, поклав пістолет на стіл, але так, щоб у першу-ліпшу мить його схопити (хтозна, може, він ще скористається з нього, коли одержить протиотруту?) і дістав гаманець. Відрахував тисячу стодоларовими банкнотами й поклав їх перед аптекарем.
Той не став одразу ж рахувати їх, а сказав:
— І ще одна умова — задля безпеки вашої дружини і моєї. Ви напишете зізнання в своєму намірі — гадаю, минулому намірі — вбити дружину. Потім зачекаєте, доки я надійшлю його одному моєму другові — він із службового обов'язку якраз займається розслідуванням убивств. Друг зберігатиме це як доказ на той випадок, якщо ви колись усе-таки вирішите вбити свою дружину. Або мене, як на те пішло. А коли ваша сповідь лежатиме в поштовій скриньці, я повернуся, нічого вже не побоюючись, і дам вам протиотруту… Ось вам папір і перо. Стривайте, є ще одна річ, хоч я і не наполягаю на цьому. Допоможіть мені, будь ласка, поширити чутки про мою супер отруту, гаразд? Як знати, містере Сенгстром… коли маєш ворогів, життя, яке ти рятуєш, цілком може виявитись твоїм власним, чи не так?
РЕЙМОНД ЧАНДЛЕР (1888–1959) — відомий американський письменник, визнаний класик сучасного детективного жанру, один із засновників так знаного «жорстокого детективу». Перу Чандлера належать романи «Глибокий сон» (1939), «Прощавай, кохана» (1940), «Високе вікно» (1942), «Дама в озері» (1943), «Задовге прощання» (1953), «Що раз» (1959), багато оповідань і повістей. Повість «Золоті рибки» та «Постріли в ресторані Сірано» вперше надруковані в 30-х роках.