— Чи ви глухий, до холери?! — розгнівано крикнув полковник. — Може, я повинен запросити оркестр, щоб ви зволили почути!
Хлопець почервонів, у дівчини на очах виступили сльози.
— Заспокойся, Казику, — Ошмянський поклав руку на плече Навроцькому, — не мороч собі голови через де щеня.
— Облиш! — сіпнувся полковник. — Треба провчити малюка. Прошу підійти ближче!
Поручик вибачився перед подругою і підступив до столу.
Виструнчився, зупинившись за два кроки від веселого товариства.
— Пане полковник… — і враз замовк, широко розплющеними очима вдивляючись в офіцера, що сидів поруч в полковником.
«Франек, кривавий капо з концтабору! Франек Грохаля тут, у мундирі майора?..»
— Ну, чого це ви так раптово замовкли? Коли ми співали «Бригаду», то ви були такий балакучий, а зараз ні бе, ні ме.
— Дай йому спокій! — Ошмянський шарпонув полковника за рукав. — Шкода часу, горілка випаровується!
— Може, ти й маєш рацію, — згодився полковник, — Ідіть!
Поручик поквапливо виконав наказ.
Тендітна розмальована секретарка з цікавістю глянула на гарного поручика.
— В якій справі?
— Особистій.
— Цього замало.
— Я думаю, вистачить.
— Прізвище?
— Марек Гіжицький.
— А може, ви мені скажете, в чому річ? Не знаю, чи захоче полковник вас прийняти в особистій справі.
— Прийме, прийме, ви можете сказати, що прийшов той, хто на вчорашньому банкеті в «Імперіалі» не хотів співати «Першу бригаду». — Він вклонився і сів на лаві під стіною.
Огрядний сержант, що сидів праворуч, запобігливо відсунувся на самісінький край.
Гіжицький глянув на нього з неприхованою зневагою.
— Підлиза, — процідив крізь зуби.
Капітан, що сидів ліворуч, навпаки, присунувся ближче.
— Що, з повинного? — запитав з фальшивим співчуттям. — Він вас викликав?
— Зовсім ні.
— Тоді чого ви припхалися з тією «Першою бригадою»?
— Чого? Для того, щоб туди впхатися, — поручик показав на оббиті клейонкою двері кабінету полковника.
— Не розумію!
— Вірю.
Капітан ображено скривився і демонстративно пересів у крісло під протилежною стіною.
На столі секретарки задеренчав дзвоник. Дівчина вихопила з сумочки люстерко, напудрила ніс, поправила зачіску і зникла за дверима кабінету. Через хвилину вона повернулася.
— Капітан Задзьора.
Сивий офіцер майже злетів з стільця і ще з порога кинув на поручика іронічний погляд. За кілька хвилин він вийшов — усміхнений, сяючий.
Цмокнув секретарку в рожеву ручку і, поправляючи пояс, промовив навмисне голосно, зиркнувши на Гіжицького:
— Старий сьогодні в жахливому настрої, скаржився мені, що багато здоров’я коштувала йому якась історія на вчорашньому банкеті.
— Не якась, не якась, пане капітан, — уточнив Марек. — Ви ж чули, що я мав честь відрекомендуватися панні секретарці як той, хто в «Імперіалі» не хотів співати «Першу бригаду». Я, власне, і є той авантюрист.
Огрядний сержант від несподіванки мало не впав з лавки.
Після сержанта прийом припинився майже на годину.
Очевидно, полковник споживав другий сніданок. Потім до кабінету поза чергою зайшов якийсь елегантний майор, і тільки після цього секретарка нарешті запросила Гіяжицького.
— У вас дуже мало часу, — мовила вона з погано прихованим задоволенням. — Пан полковник зараз їде.
— Так, тепер вам, мабуть, соромно за вчорашній вчинок. — Навроцький вказав поручикові на стілець. — Сідайте. Що ж, буває. Курите? — Полковник підсунув йому коробку з сигарами.
— Дякую. — Поручик обрізав сигарету ножиком і протяг руку за сірниками. — Насамперед, пане полковник, мушу сказати, що ви помиляєтесь, — мовив він, затягуючись сигарою. — Мій візит хоча й має безпосередній зв’язок з учорашнім банкетом в «Імперіалі», проте не викликаний бажанням давати пояснення. Навпаки.
— Ну знаєте! — обурився полковник. — То, може, я ще повинен давати вам пояснення?
— Може…
— Поручику! — Навроцький суворо глянув на Гіжицького. — Прошу не забувати про дистанцію, яка віддаляє підлеглого від начальника. Коротше кажучи, в чому справа? Секретарка вже попередила вас, що я зараз їду?
— Сказала. Вчора я бачив з вами людину, що. як мене поінформували, називає себе тепер Романом Ошмянським.
— Майор Роман Ошмянський, — підтвердив полковник. — І що означає оце «тепер»? Чи, може, ви припускаєте, що колись він мав інше ім’я?