«Стасик! — майнула думка. — Авжеж, Стасик. Як я одразу не згадала про нього».
Стасик служив у міліції і часто заходив до них випити пива, а може й не тільки випити пива…
Задеренчав дзвоник. Гості хотіли розрахуватися.
Тільки-но вони вийшли, дівчина зняла фартух, крикнула старому, що йде до аптеки купити порошки, і вибігла на вулицю.
До комісаріату міліції було кілька кроків.
Стасик саме чергував.
— Магда! От несподіванка! — зрадів він, побачивши дівчину. — Може, скучила за мною?
— Не плети дурниць, — зашарілася вона. — Я прийшла до тебе в службовій справі…
— В службовій? Хо, хо, ну то сідай. Хтось отруївся, чи, може, старого гості потурбували?
— Не жартуй. — зморщилась Магда, — Ти знаєш, що я почула крізь двері?
— Звідки ж я знаю. Такий гречний, вихований хлопець, як я, не має звички підслуховувати. Не гаразд. Розкажу батькові.
— Розкажи, розкажи. І вже коли розповідатимеш, то скажи, що завтра буде напад на кооператив.
— Що? — Стасик підскочив на кріслі.— Напад на кооператив?
— Так, так. Банда Валігури.
— Так точно, громадянине поручик, — Стасик закінчив рапортувати. — Банда Валігури.
— А чи цілком певні ці відомості? Дівчина могла не дочути, помилитися,
— О, що ні, то ні, громадянине поручик. Я Магду знаю. Коли щось каже, то це вже точно.
— Ну що ж, треба їх прийняти гостинно. — Поручик перейшов до другої кімнати, зв’язався з поштою. — Прошу Краків. Міліція. Так, поза чергою.
..Перед костьолом у Порошно стояло кільканадцять чоловіків у військових мундирах, плащах та шапках з орлами. Озброєні автоматами і револьверами, вони на перший погляд здавалися звичайними солдатами.
— Холера, як на злість, жодного немає.— Кривий щохвилини виходив на шосе, — А може, краще возом під’їхати?
— Ну й гаряча ж ти людина, — скривився Грохаля.
В шикарному мундирі, в лакованих чоботях, з пістолетом у жовтій кобурі при боці, він скидався на ад'ютанта командира полку. Щоправда, ад’ютанти не обвішуються гранатами і тим більше по носять нагая з свинцевим набалдашником.
— Ну то як? — не здавався Кривий. — Може й справді б поїхали кіньми? Он бачиш, якраз три штуки — вказав він дулом автомата на підводи, що саме виїжджали з-за повороту. — Помістимось. Затримати? — і він вийшов на шосе.
— Чекай, маємо час, — Грохаля глянув на годинник. — Чверть на десяту. Без машин я не поїду, — заявив він категорично. — А що як буде засада… тьху-тьху… тоді на чому тікатимеш? На конику?
Селяни проїжджали мимо, похмуро поглядаючи на бандитів.
— Ну що, хлопці,— Кривий збив шапку на вухо, — як ся маєте? У вас такі обличчя, ніби ви не на ярмарок їдете, а на власні похорони! — Він зареготав.
Селяни похнюпились.
— Не хочете розмовляти? Не треба! Може, ще зустрінемось, як будете повертатися. Добре продайте товар, то поділимося виручкою!
Банда вибухнула гучним реготом.
Старий верховинець з першого воза стиснув кулаки і нишком сплюнув:
— Чортяки, псякрев!
— Тихо! — Грохаля прислухався.
З боку Закопаного долинув далекий шум мотора.
— Нарешті. Що я казав? — штовхнув він Кривого. — Ось тобі і віз. Хлопці!..
Бандити зірвали з плечей автомати. Частіша банди перебігла на другий бік. Франек з Кривим вийшли на шосе.
Велика вантажна машина, крита брезентом, виїхала з-за рогу.
— Стій! — Валігура підніс руку.
Машина зупинилася.
— У чому справа? — визирнув з кабіни поблідлий шофер.
— Виходь! — скомандував Грохаля.
— Але ж, панове, що ви робите? Це не моя машина, — заїкаючись промовив шофер.
— Байдуже. Твоя чи не твоя — вона нам потрібна, і кінець. Ну?! — Грохаля замахнувся нагаєм. — Раз, два! Нема часу.
— Це автомашина Об’єднання. Мене виженуть з роботи.
— Кокнути його? — Кривий обернувся до Валігури.
Шофер вирішив не гратися з вогнем. Одним стрибком вискочив з машини і, не оглядаючись, пішов до Закопаного.
— Їдьмо! — Валігура сів за кермо, — Ти сядеш біля мене, — кинув він Кривому. — Швидше, швидше.
За півгодини машина вже під’їжджала до будинку кооперативу.
Частина банди лишилася в машині, кілька стало на тротуарі, а Валігура з Кривим і ще з двома хлопцями зайшли в приміщення.
— Ми хотіли б побачити завідуючого, — звернувся він до продавщиці.— Прошу передати, що прибув поручик Валігура.