Усі троє зареготали.
— Жеребці! — вилаявся старий Ульман. — І як не соромно!
— А ви замолоду не грішили? — єхидно запитав Фріц.
— А тобі яке діло? — огризнувся сердито старий, та продовжувати суперечку не став. Вирішив ще зазирнути в бірхалле і попрямував до виходу. У дверях зустрівся з Петером Фогелем. Той поспішав так, що спіткнувся об поріг.
— Чули новину? — запитав і, не чекаючи відповіді, виклав: — Гестапо заарештувало Панкау.
Ульман стиснув пальцями капелюха. Невже взяли Панкау? Може, його вислідили в Празі?
— Якого Панкау? — запитав.
— Невже ти не знаєш Панкау? — здивувався Фогель. — Старого Панкау, аптекаря…
— А-а… — мало не зрадів Фрідріх. Натяг на чоло капелюха. — Котрий бавиться травами?
— За що його? — втрутився Вернер.
Ульман побачив на його обличчі гримасу невдоволення.
— Порушив зону біля підземного заводу, — охоче пояснив Фогель. — Збирав там трави.
— Якого заводу? — перепитав Вернер Зайберт.
Фогель осікся. І чорт його штрикнув вилізти з цим заводом. Правда, всі у селищі знають, що за старими шахтами збудовано підземний завод синтетичного бензину, але ж об’єкт засекречений, і за розмови про нього чекають неприємності.
— Який завод? — забелькотав розгублено. — Я нічого не казав… Адже так, Фрідріху?
— Чорт з ним, з цим аптекарем! — перервав його Фріц. — Заарештували, то й правильно. Нехай старий дурень не вештається, де заборонено.
— Але ж він міг просто заблудити, — заперечив Вернер Зайберт.
— Нікого це не обходить! — не здавався Фріц. — Зона є зона, і кожен повинен дотримуватись порядку. Зараз війна, і суворий порядок — конча потреба. Сьогодні — аптекар, а завтра чортзна-хто.
Ульманові було шкода аптекаря. Він завжди привітно зустрічав робітників і відпускав ліки в борг. Шкода, за порушення забороненої зони старого засудять на кілька років. Зрештою, все залежатиме від гестапо: можуть обмежитись штрафом, суворо попередивши.
Наче відповідаючи на Ульманові думки, Фріц Керер сказав:
— Якщо ця медична, шкапа справді випадково потрапила до зони, їй нічого не загрожує. Потримають для острашки кілька днів у тюрязі й випустять. Але одним аптекарем більше, одним менше — яке це має значення?
— Позавчора, коли тебе пронесло — аж за штани цілий день тримався, ти був іншої думки, — спокійно зауважив Вернер.
— Все одно, аптека не залишиться без якоїсь швабри. Як на мій смак, краще б там сиділо якесь гарненьке дівча. — Фріц скривився, поворушив тонкими безкровними губами і мовив по-блазенськи: “Мені, фройляйн, будь ласка, таблетки від поносу…” А вона: “Ось вам найкращі. Ковтайте на здоров’ячко…” — Зареготав. — Люблю культурне поводження…
Вернер спалахнув:
— Заткни пельку!
— А що?
— Гидко! — мовив Горст, який досі не втручався в розмову.
Фріц здивовано повів очима довкола і розвів руками:
— Ви жартів не розумієте, чи що?
— Гаразд, гаразд, — задріботів Фогель, — це прекрасний жарт, я його зрозумів відразу. Але скажіть, ви справді вважаєте, що провина Панкау не така вже й велика? Невже його відпустять?
— Я нічого не вважаю, — сухо обірвав його Керер. Дивився на Фогеля, і його ліве око сіпалося швидше, ніж звичайно. Ульманові чомусь здалося: злякався чи розізлився. — Звідки я можу щось знати? У вас я людина нова, та й взагалі мене не обходить вся ця історія…
У Фогеля зблід кінчик носа, він одсахнувся від Керера.
— Хочеш випити кухоль пива? — запитав у Фрідріха.
Ульман кивнув.
— Іди, я тебе наздожену. Горст, проведи мене.
— Звідки цей Керер? — запитав сина, коли вийшли на вулицю.
— З Ганновера. Його рідні загинули під час’ бомбардування. Лежав у Дрездені в одному шпиталі з Вернером, і той загітував його провести відпустку в нашому селищі.
— Будь з ним обережний. Не подобається він мені…
— Мені також.
— Постеж за ним. Тільки обережненько. Не дай боже, аби він щось помітив.
— Хо! Ми ж, як-не-як, друзі, — клацнув пальцями Горст, — по-дружньому й постежимо…
— Чому цей Вернер водиться з ним?
— Казав, уже хоче спекатися…
— Гляди, аби не бовкнув щось Вернерові, — насупився старий.
— Ти ще й досі вважаєш мене хлопчиськом!..
— Ні, ти вже жеребець… — нагрозився на сина пальцем Фрідріх. — Та про це ми ще поговоримо!
Горст спробував перевести розмову на інше:
— Тобі сподобався Вернер?
— Я бачив, як він обробив у пивній п’яного ротенфюрера. На таке не кожен відважиться, але ж, — знову насварився пальцем, — жодного слова… Придивляйся до нього.