— Нічого ви не розумієте! — спалахнув раптом Руді.
— Будьте обережні, гер Рехан! — застережливо гойднула головою дівчина, — і її брильянтові сережки заграли веселкою.
— Чи не хочете ви сказати?.. — гнівно обернулася до неї Хільда.
— Ні, не хочу… — обірвала дівчина, підводячись.
— До речі, — прошепотів хтось на вухо Карлові, — дочка Краузе.
— Якого Краузе? — Кремер обернувся й побачив Шрікеля.
— Того, що володіє третиною саксонської текстильної промисловості. За цією пташкою дадуть не менше двох мільйонів!
— Невже? — удав здивування Карл.
— Ернестіна Краузе — найбагатша відданиця в Дрездені. Вона може купити десяток таких, як оберштурмфюрер Рехан, — зневажливо мовив Шрікель.
— І така невродлива… — зітхнув Кремер.
— Врода для мільйонерші — зайва розкіш.
— Але ж… — Карл з жалем провів поглядом дівчину.
— Що — але ж?.. — Шрікель фамільярно обійняв Карла. — Коли б вона була вродливою, то ого-го! — покрутив пальцем. — А за нинішнього стану справ, — легенько підштовхнув Кремера, — і ви можете…
— Гадаєте? — запитально глянув на нього Карл. “А цей гауптштурмфюрер справді горішок, — подумав. — Відразу не розкусиш!”
— Спробуйте…
“А що, коли справді спробувати?” — ця думка не здалася Карлові зовсім безглуздою. Не пошкодить, коли він зуміє увійти в дім Краузе. Таке знайомство лише піднесе його в очах місцевого бомонду. Звичайно, те, на що натякає гауптштурмфюрер, справжнє божевілля — Карл уявив себе на мить щасливим володарем мільйонів Краузе і ледь не розреготався. “Стривай, — зупинив раптом себе, — це зовсім не так уже й смішно. Принаймні кожний з присутніх…” Так, він дозволить собі трохи позалицятись до фройляйн Краузе. Це розв’яже йому руки і виправдовуватиме від’їзди з дому групенфюрера.
Карл вибрав зручний момент і попросив фрау Ірму:
— Познайомте мене з фройляйн Краузе.
Жінка з цікавістю подивилася на нього:
— І ви туди?
Кремер удав, що знітився.
— Нічого, нічого, — підбадьорила його фрау Ірма, — Ернестіна — дівчина розумна і з характером. Але врахуйте, відмовила вже кільком претендентам на руку й серце.
“Вірніше, на мільйони”, — подумав Карл, та сказав цілком серйозно:
— Тоді я складаю зброю. Мені не хотілося б бути смішним в очах товариства.
Фрау Ірма також посерйознішала.
— Спробуйте, — мовила, — Ернестіна розпитувала про вас, а це — непогана ознака…
Вона підвела Кремера до дівчини.
— Сподіваюсь, — сказала манірно, — ви не нудьгуватимете в компанії мого хлопчика… — Фрау Ірмі подобалось грати роль покровительки Карла. — Він нікого не знає в Дрездені і відсутність товариства…
— О-о! — неввічливо перебила фрау Ірму дівчина. — Не може бути! Я починаю заздрити геру Кремеру!
— Ви перебільшуєте, Ерні! У вас збирається така приємна компанія… — зауважила фрау Ірма.
— Можливо… — блиснула дівчина своїми вирлатими очима. — А мене вона втомлює.
— Але ж ви зовсім не схожі на самітницю, — докинув Карл.
Дівчина подивилась на нього запитально. Кремер опустив очі.
— Я маю на увазі, — знайшов за потрібне пояснити, — що ця сукня й сережки більше пасують вам, ніж пелерина черниці.
— Хто знає?.. — задумливо протягнула Ернестіна, та Карл помітив, як мимоволі провела долонею по блискучому шовку сукні.
“А вона, певно, не вважає себе невродливою, — подумав. Зрештою, це було б антиприродно”. Від цієї думки стало чомусь весело, якесь бісеня вселилося у нього. Уважно дивлячись на дівчину, Карл промовив:
— Крім того, церква у вашій особі одержала б надто коштовний подарунок.
Ернестіна закліпала очима:
— Ви маєте на увазі, що з мене вийшла б сумлінна служниця богу? Але…
— Я маю на увазі, — заперечив Карл, — ваш посаг, який би прибрали до рук святі отці.
Дівчина спалахнула, гнівно підвела голову, та раптом голосно зареготала:
— Ви перший, хто сказав мені правду в вічі! — з цікавістю зиркнула на Карла і додала: — Мені подобається ваша відвертість.
— А мені не подобається ваш посаг, — засміявся Карл, — він обтяжує вас. Можете вважати мене найостаннішим нахабою, але в кожному, хто робить вам компліменти, ви, напевно, бачите охочих до посагу…
— Ви жартуєте, мій хлопчику! — не витримала фрау Ірма.
— Я ніколи ще не був таким серйозним.
Ернестіна дивилася на Карла уважно, здавалося, її очі зробилися скляними.
— А вас не цікавить посаг?
Кремер відчув підводний риф у цьому запитанні. Але спантеличити його було важко.
— Чому ж, я серйозно ставлюсь до грошей і вважаю, що вони роблять життя приємнішим, ніж воно є насправді. Крім того, я комерсант, а зайві гроші ніколи не шкодили комерції.