“Ого, куди гне!” — подивувався Карл. Виправдовуючи перед фон Вайгангами свою довгу відсутність, він послався на комерційні справи в Угорщині. Спробуй перевір: радянські війська рвуться до Будапешта і не сьогодні-завтра вся Угорщина буде звільнена.
— Мадьярки — чудо! — поцілував кінчики пальців. — Нещодавно мені довелося бути в Будапешті…
Карл вигадав довгу любовну історію, ніби мимохідь наголосив на кількох подробицях, які напевне були відомі Шрікелю. Гауптштурмфюрер настовбурчував вуха, коли Кремер розповідав фрау Ірмі про свої пригоди.
Дівчина лежала на тахті, заплющивши очі. Карл знав — запам’ятовує кожне слово. Що ж, Шрікель матиме завтра можливість ще раз переконатися в правдивості Карла Кремера.
— Фон Вайганг твій родич? — запитала дівчина. — Це він чи фрау Ірма протегують тобі?
В її тоні Карл вловив непідробну цікавість. Значить, заради відповіді на це та наступні запитання і влаштовано весь цей спектакль. Він майже точно знав, про що зараз розпитуватиме його Еммі, і не помилився. Дівчина ліниво потяглася і мовила байдуже:
— Тобі пофартило. Підтримка такої особи, як групенфюрер, — велика справа. — Секунду помовчала, раптом додала: — Навряд чи він робить це безкорисливо… Хоча, — запитала кокетливо, — може, ти подобаєшся фрау Ірмі?
Ось у чому діло! Шрікель розуміє: фон Вайганг не поселив би в своєму будинку людину без якогось наміру. Та гауптштурмфюрер хоче знати — якого. Що ж, є на диво переконлива версія.
Карл зареготав.
— За кого ти маєш мене, дитинко? Фрау Ірма — не для мене… Їй би скинути років п’ятнадцять… А ти хитра, — насварився пальцем, — та все одно, я нічого тобі не скажу. Хочеш дізнатися про наші справи з групенфюрером, адже так?
— Дурненький, іди сюди, — кивнула йому Еммі. Карл плюхнувся на тахту поруч з нею. Знову насварився пальцем.
— І нічого я тобі не скажу…
— Не хочеш, не треба, — притулилась до Кремера дівчина, — мене це зовсім не обходить. Хоча я не вірю, щоб фон Вайганг отак просто симпатизував тобі…
— А хто сказав, що просто так? Групенфюрер у мене ось де! — Кремер хвалькувато підніс кулак.
— Ну!.. — недовірливо підняла брови Еммі. — Ніколи не повірю…
— Точно! — вигукнув Карл. — Але це секрет…
Дівчина блиснула очима. “Потрапила рибка на гачок”, — торжествував Кремер. Присунувся до Еммі, прошепотів їй на вухо:
— Групенфюрер залежить од мене. У нас ділові стосунки і…
— Е-е… — махнула рукою дівчина, — це неправда.
— Їй-богу, — поклявся Кремер. — Він вважає, що брильянти та інші коштовності — краще, ніж акції.
— Мені так хотілося б мати перстень з діамантом. — Еммі зазирнула Карлові у вічі, і він зрозумів: дівчина повірила.
Але чи повірить Шрікель? Зрештою, Карл зробив усе, що міг. Лишалося тільки дограти роль. Що б на його місці зробив справжній Кремер?
Карл поморщився, але пообіцяв:
— Буде тобі перстень, мила…
Потягся, щоб обійняти дівчину.
— Чекай, я зараз…
Еммі легко відштовхнула Карла, зіскочила з тахти. Кремер промимрив щось невиразне, ткнувся обличчям у подушку, заплющив очі й удав, що відразу заснув. Чув шелестіння сукні, потім Еммі клацнула вимикачем, сіла на тахту, погладила його по щоці. Карл не поворухнувся, а коли дівчина притулилася до нього, невдоволено пробуркотів щось невиразне й повернувся обличчям до стіни.
Знову клацнув вимикач.
— П’яна свиня!.. — вилаялась Еммі. Зашелестіла сукня, грюкнули двері.
Карл посовався на тахті, зручніше вмощуючись, і скоро заснув.
Вранці його розбудив Шрікель. Карл заблимав, огледівся довкола і спитав:
— Де я?
— У нас в гостях… — засміявся Шрікель.
— Голова болить… — поскаржився Кремер. — У вас нема таблетки?
— Чи не краще?.. — гауптштурмфюрер потягся до пляшки з вином.
Карл з огидою скривився.
— Не можу навіть дивитись, — признався. — Дайте таблетку.
Шрікель вийшов. Карл уважно оглянув себе. Все, як треба: штани пом’яті, краватка розв’язалася, піджак валяється на підлозі. Почувши кроки гауптштурмфюрера, згорбився, спершись на долоні.
— Ну й вигляд у вас! — посміхнувся Шрікель.
— Нічого не пам’ятаю, — промимрив Карл. — Напився, як свиня.
— Пусте. Усі вчора перебрали.
— Я не бешкетував?
— Навпаки, були дуже ввічливим кавалером, і фройляйн Еммі просила…
— Стривайте, — перебив його Карл, — здається, я почав залицятися до неї?
Гауптштурмфюрер зміряв його пильним поглядом:
— Чомусь вона розгнівалась… Що трапилося?
Кремер провів долонею по чолу.
— Нічого не пам’ятаю, — відповів. — Повне провалля в пам’яті. Можливо, я дозволив собі зайве…
— Не страшно, — зневажливо махнув рукою гауптштурмфюрер. — Компанія інтимна й дівчатка без претензій. Плюньте.