— Навіщо? — здивувався пан Тадеуш.
— Чекайте…
Василько мовчки подав старому замаслену газету. Гібіш відірвав клаптик.
— Якраз з портретом Геббельса… — констатував Василь.
Підпаливши газету, старий підняв її високо над головою.
— Збираєтесь організувати смолоскипний похід? — почав єхидно Василько. — Але ж немає глядачів і…
Гібіш обірвав хлопця рішучим жестом. Завмер, уважно слідкуючи за полум’ям. Червоні нерівні язики тремтіли, нахиляючись убік.
— Бачили? — запитав Гібіш.
Усі нерозуміюче перезирнулись. Старий махнув рукою, сів, жадібно закурив і пояснив:
— У печері, яка не має виходу, стояче повітря, отже, і полум’я було б непорушне. А тут протяг…
— Чекайте, чекайте, — захвилювався Вєтров, — ви хочете сказати?..
— Я нічого не хочу сказати! — розсердився Гібіш. — Я ще нічого не знаю, але ми повинні спробувати…
— Ха-ха!.. — раптом голосно зареготав Василько. — Вперше бачу користь від клишоногого!
— Якого клишоногого? — не зрозумів Юзеф.
Василько пнув ногою обгорілий шмат газети з портретом Геббельса. Зробив він це так безпосередньо, що навіть Свідрак усміхнувся.
— Рушили? — запропонував Вєтров.
І побачив ласкаву усмішку, яка торкнулася уст Свідрака. “А він лише зовні похмурий”, — подумав.
Знову Гібіш ішов попереду. Вони заглибились у печеру і потрапили до приблизно такої ж розколини, якою брели під галереї підземного заводу.
Гібіш час від часу зупинявся, палив залишки газети з промовою Геббельса — і знову рухались, перелазячи через каміння. Потім повзли такою вузькою норою, що ледь вміщалося тіло. В одному місці Гібішеві довелося розширювати прохід мотикою; Вєтров пожалкував, що не він попереду, і старому, котрий і так уже притомився, доводиться пробивати шлях для всіх.
Потім розколина трохи розширилась. Тепер весь час піднімалися — каміння утворювало величезні підземні сходи. Вєтров хотів помінятися місцями з Гібішем, та штейгер рішуче запротестував. Дихав важко, але не зупинявся.
Похолоднішало, і це обрадувало Гібіша.
— Моліться богу, — сказав хрипко Вєтрову, — нам може пощастити…
— Молюсь дияволу, — пожартував Юрій, — ми в його царстві, і бог тут не має влади.
Гібіш знову запалив сірника і вимушений був затулити полум’я долонями, аби не згасло. Пройшли ще кілька десятків метрів, і раптом хід скінчився. Гібіш затупцював на місці, обмацуючи променем ліхтаря стіни.
— Чекайте! — вигукнув Свідрак. Він запалив свого ліхтаря, спрямував промінь на вузьку темну пляму на висоті десь більше двох метрів. Ліхтар тремтів у руці пана Тадеуша, світло танцювало на стіні, і всі, як заворожені, дивилися на пляму.
— Це ж вихід! — першим порушив тишу Юзеф. — Матка боска, це ж вихід!
— Гасіть ліхтарі! — пошепки наказав Вєтров. — І тихше.
З отвору лилося свіже холодне повітря.
— Я бачу зорі, — прошепотів Юзеф.
— Замовч! — сердито обірвав його Свідрак. — Там можуть бути гестапівці.
Вєтров уперся рукою в стіну, підставив панові Тадеушу плечі. Той розширив отвір і протиснувся крізь нього.
— Швидше, — підігнав його Вєтров, — міна спрацює через сім хвилин…
Минуло кілька секунд, а може, й хвилин — нарешті шепіт Свідрака:
— Все спокійно… Можна виходити…
Він допоміг вибратися спочатку Гібішеві, потім Юзефові та Василькові. Вєтрову спустили вірьовку і ледве підтягли його до отвору. Видершись на поверхню, Юрій запитав Гїбіша:
— Де ми?
Штейгер тицьнув пальцем праворуч:
— Там, за два кілометри, шосе, над ним — вхід до печери.
— Невже ми пройшли два кілометри? — засумнівався Вєтров.
— Розколина вивела нас по прямій…
— На шосе нам виходити не можна… — почав уголос розмірковувати Юрій. — Як же дістатися до міста?
— За тою горою, — вказав ліворуч старий, — залізниця.
— У такому вигляді з’явитися на станцію! — скептично гмикнув Юрій. — Треба помитись і почиститися.
— Тоді ось що… — почав Гібіш, та закінчити не встиг. Земля здригнулася, з горба посипалося каміння, пісок під ногами просів.
— Оце так рвонуло! — захоплено прошепотів Юзеф і штовхнув Василька кулаком у бік.
— Кінець старій керосинці! — підстрибнув той. — Амба!
— Тихше, — спинив хлопців Вєтров. — Ви щось хотіли сказати, товаришу Гібіш?
— На станції працює родич моєї дружини.
— Він зможе переховати вас кілька днів, поки не переправимо в надійне місце?