Аби не опинитися в дурному становищі, фон Вайганг вирішив не втручатися в роботу комісії і зайняв найбільш зручну позицію стороннього спостерігача. Штандартенфюрер одразу оцінив його делікатність — він підкреслено шанобливо ставився до групенфюрера, аби потішити його самолюбство, і обидва були задоволені.
Першим члени комісії допитували штурмбанфюрера Ерлера.
Чекаючи розслідування, штурмбанфюрер перенервував, чув, що сам фюрер, дізнавшись про вибух, оскаженів — тупотів ногами, лаявся й наказав суворо покарати винних. Це ж не жарт — сам фюрер, і Ерлер сидів перед членами комісії розгублений та безпорадний, плутаючись і невлад відповідаючи на запитання.
Лише в одному він був послідовний до кінця: після того, як Мауке вислідив небезпечних злочинців, він, Ерлер, віддав наказ про негайний арешт їх і вимушений був змінити своє розпорядження лише під відповідальність гауптшарфюрера, який плекав надію вийти на слід інших членів організації. Коли б його наказ був виконаний, доводив Ерлер, небезпідставно вважаючи саме цей пункт рятівним для себе, Ульмана б вчасно знешкодили і обірвалася б нитка, що зв’язувала диверсантів з штейгером Гібішем.
Штандартенфюрер, який розглядав у дзеркальце невеличкий прищ на підборідді запитав невинним тоном:
— Ви дали письмовий наказ гауптшарфюреру?
— Ні, але це може підтвердити унтер-офіцер Кейндель, який чергував тоді по гестапо.
— Припустимо. Але ви могли наполягти на виконанні свого розпорядження.
— Гауптшарфюрер Мауке безпосередньо відповідав за операцію, і я вважав, що йому на місці видніше.
— На вас, як заступника шефа гестапо, були покладені обов’язки по контролю над зовнішньою, охороною важливого військового об’єкта, — зсунув брови штандартенфюрер. — Нещодавно групенфюрер фон Вайганг особливо звернув вашу увагу на необхідність підвищення пильності, а також вимагав негайно покінчити з комуністичним підпіллям у селищі!
— Так, — погодився Ерлер. — Я дуже ціную вказівки групенфюрера і саме після цього задумав операцію, котру було зірвано з вини гауптшарфюрера Мауке.
Штандартенфюрер поморщився — чорт забирай, він починає потрапляти у незручне становище. Якщо б не галас навколо цього Мауке, все було б просто. Заарештувати гауптшарфюрера, Ерлера — на Східний фронт, і закрити справу. Але ж у кінохроніці показували, як сам Гіммлер нагороджує залізним хрестом Мауке, а рейхсфюрер СС не може помилятись… А тут ще клятий прищ на підборідді. Маленький, та червоний — і болить… Справді — ситуація!..
— Покличте гауптшарфюрера Мауке, — наказав. — А ви, — вказав Ерлеру на двері сусідньої кімнати, — зачекайте там.
Мауке зайшов по-молодечому, лише ледь-ледь припадаючи на ліву ногу.
— Хайль Гітлер! — викинув руку.
— Сідайте, Мауке, — ледь підняв долоню над столом штандартенфюрер. — Скажіть, ви одержували від штурмбанфюрера Ерлера наказ про арешт, — зазирнув у папери, — Ульмана і машиніста Панкау? Чому ви не погодилися з ним?
— Що! — вигукнув Мауке; і щире обурення бриніло в його голосі. — Я запропонував негайно заарештувати їх, але штурмбанфюрер не погодився з моєю думкою й наказав продовжувати стежити за ними. Я вважав, що ми маємо достатньо засобів, аби витягти з цих комуністів прізвища інших членів організації!..
Готуючись до приїзду комісії, Мауке детально проаналізував весь хід подій і прийшов до висновку, що саме цей пункт найбільш вразливий у його позиції. Вирішив не цяцькатися з Ерлером.
Голова комісії лагідно похитав головою. Заява гауптшарфюрера одразу ставить усе на свої місця, і йому не треба ламати голову над розв’язанням складної дилеми. Правда, Ерлер посилався на свідчення чергового по гестапо. Штандартенфюрер запитав кислим тоном:
— Хто може підтвердити ваші слова?
— Черговий по гестапо унтершарфюрер Кейндель.
— Хто, хто? — перепитав штандартенфюрер.
Унтерштурмфюрер, який вів протокол, відірвався від паперів і здивовано перезирнувся із своїм посіченим колегою: навіть членам комісії, які бачили багато, така ситуація видалася незвичайною.
— Унтершарфюрер Кейндель! — бадьоро повторив Мауке. Він помітив збентеження членів комісії, та не хвилювався: лише вчора вони розпили з Кейнделем пару пляшок горілки і цим закріпили угоду. Унтершарфюрер ненавидів Ерлера за бундючність та дрібні прискіпування — він охоче згодився на пропозицію Мауке, котра до того ж була підкріплена кількома сотнями марок.
— Ну, ну! — першим опам’ятався штандартенфюрер. — Давайте сюди Кейнделя. І покличте штурмбанфюрера. Зведемо їх віч-на-віч.
У Кейнделя після вчорашнього були непереливки, виглядав похмуро. Зустрівши очікувальний погляд Мауке, опустив голову.
“Невже підведе? — затремтіли коліна в гауптшарфюрера. — Невже?..”
— Ви були присутні на розмові штурмбанфюрера Ерлера з гауптшарфюрером Мауке, коли вирішувалось питання про арешт Ульмана й Панкау? — запитав Кейнделя голова комісії.
— Так точно! — підняв голову той.
— Хто вимагав заарештувати комуністів?
Кейндель витримав паузу, беззвучно поворушив губами і відповів упевнено:
— Гауптшарфюрер Мауке запропонував негайно заарештувати цих червоних, але штурмбанфюрер не погордився. Він ще звинуватив гауптшарфюрера в нерозумінні методів слідства.
— Ви брешете! — почервонів Ерлер.
Штандартенфюрер глянув на нього насмішкувато, і штурмбанфюрер, зрозумівши все, сполотнів.
— Заарештувати! — кивнув штандартенфюрер есесівцям, що стояли біля дверей.
— Але ж він бреше… — прошепотів Ерлер.
— Виведіть заарештованого! — наказав голова комісії. Настрій у нього поліпшився: слідство просувалося без ускладнень, і за день — два можна буде повернутись у Берлін, де на нього чекала Беата. Згадавши її, штандартенфюрер крадькома подивився в дзеркальце — клятий прищ… А начальство буде задоволене — воно не помилилося в Мауке.
— Що ви можете розповісти нам? — запитав приязно.
Мауке підвівся. Поштивість до старших за чином завжди цінується.
— Наскільки мені вдалося з’ясувати, — почав, дивлячись на голову комісії відданими очима, — небезпечні злочинці на волі. Прошу пробачення, я перевищив свої повноваження, але за три доби, що минули з часу диверсії, дещо розвідав. Звичайно, я винний у тому, що обійшов штурмбанфюрера, але в нас склалися такі стосунки…
— Ми розуміємо вас, гауптшарфюрер, — поблажливо всміхнувся голова комісії. — Продовжуйте.
— За моїм наказом заарештовано дружину штейгера Гібіша. На допиті вона показала, що до неї заходив її родич — залізничний обхідник. Він повідомив, що вночі після вибуху Гібіш привів до нього чотирьох невідомих. Зараз ми допитуємо цього обхідника — паки що він мовчить, та це, фактично, не має значення: факт залишається фактом…
— Дуже ціннії новини! — штандартенфюрер, забув про прищ і сховав дзеркальце. — І далі?..
— В печері, з якої починається вентиляційний штрек, один із злочинців забув куртку. Масляні плями і золотник, знайдений у кишені, дозволяють припустити: диверсант — або шофер, або гаражний слюсар.
— Але як диверсанти могли вийти з-під землі? — втрутився оберштурмбанфюрер з посіченим обличчям. — Адже вихід з штреку охороняли солдати СС.
— Не виключено, що був ще один вихід.
— Детальний обшук місцевості нічого не дав…
— Після вибуху його могло завалити, — не здавався Мауке.
— У цьому є сенс, — підтримав голова комісії. — Ваші пропозиції?