О пів на одинадцяту Ульман вирішив: ще п’ятнадцять хвилин. П’ятнадцять і жодної хвилини більше. Він і так уже стовбичить біля колодязя понад годину…
Горст глянув на годинник, і цієї ж миті грюкнули двері будинку, пропустивши на тротуар Мауке. Дві-три секунди Ульман сидів, застигши од несподіванки. Унтерштурмфюрер наближався до нього. Раптом Горст кинув дроти і присунув до себе велику шкіряну сумку, в якій монтери носять свій нехитрий інструмент. Намацав пістолет, зиркнув з-під козирка, оцінюючи обстановку.
Дві жінки з господарськими сумками переходять вулицю, хлопчина, розмахуючи портфелем, стрибає по тротуару на одній нозі. З-за рогу з’явилися двоє офіцерів, але вони далеко і навряд чи зможуть перешкодити йому.
Мауке вже за кілька метрів. Горст, схилившись над колодязем, бачить лише його ноги в чорних черевиках. Ступає обережно, обминаючи калюжі, аби не забруднитися. Ще один крок, ще…
Коли Мауке мало не порівнявся з колодязем, Горст, відчуваючи, як у нього задерев’яніли пальці, підвівся, загородивши унтерштурмфюреру шлях. Мауке хотів обминути його, але нараз упізнав. Обличчя перекосила гримаса, унтерштурмфюрер сунув руку до кишені пальта, і тієї самої миті Горст вистрілив. Мауке зробив крок уперед, підняв руку з розчепіреними пальцями. Ульман ще раз натис на гашетку. Звуку пострілу не почув, але побачив, як куля рвонула товсте сукно пальта на грудях унтерштурмфюрера. У Мауке підігнулись коліна, він повернувся боком до Горста і впав якось незручно, головою в колодязь.
Лише тепер Ульман озирнувся. Здавалось, минуло багато часу, але чому ж жінки з Господарськими сумками стоять ще на середині вулиці, злякано вирячившись на нього? А офіцери — в самому кінці кварталу…
Горст підхопив сумку. Краєм ока побачив — офіцери біжать до нього, і один розстібає кобуру. Пригнувшись, переступив через труп Мауке і, петляючи, побіг до руїн. Позаду бахнуло, та постріл не злякав Ульмана — він уже стрибав через купи битої цегли. Два стрибки — і діра в стіні. Протиснувшись крізь неї, Горст відчув, що небезпека минула. Ці руїни він вивчав три дні, і сам чорт не наздожене його. Зігнувшись, проліз під балками перекриття, обминув велику купу цегли.
Шукай вітру в полі…
У фрау фон Вайганг був гарний настрій — за обідом вона розповідала пікантні історії, і Карл подумав, що дружина групенфюрера не завжди була уособленням респектабельності і що в глибині душі вона не шкодує про це. Після обіду Кремер залишився в їдальні і дочекався, поки до кімнати не зазирнула покоївка фрау Ірми.
— Хвилиночку, — зупинив її. — У мене до вас справа.
Кріста наморщила свій гарненький носик.
— У вас? — здивовано покрутила головою. — До мене? А я думала, ви взагалі не дивитеся на дівчат…
Зупинилась у дверях, сперлась на одвірок:
— Якому богу зобов’язана, що пан Кремер нарешті звернув на мене увагу?
Карл спідлоба подивився на покоївку. Справді, гарна: тонкий стан і стрункі ноги, правильні риси обличчя. Певно, Кріста знає свої принади, бо рідко коли носить закриті сукні. Та й блузки в неї з великим вирізом — аби підкреслити округлість того, що ховається під тонким шовком.
— Я не жартую, Крісто. — Карл ліниво підвівся, повільно подолав відстань до дверей і причинив їх. — У мене справді до вас діло.
Кріста зрозуміла його по-своєму: глянула з-під вій і наче ненароком торкнулася плечем. Одразу відсахнулась, опустила очі, сором’язливо поправивши на грудях мереживо.
— Сядьмо, Крісто… — взяв її за лікоть Карл і легенько підштовхнув до крісла в кутку. Сам сів напроти, присунувши стільця мало не впритул. Дістав з кишені невеличку, червоної шкіри, коробочку, розкрив перед покоївкою. В тої округлилися очі.
— Що це?
— Сережки. — Карл узяв одну з них — на золотому ланцюжку відшліфовані самоцвіти, — погойдав перед самісіньким носом Крісти.
— Як бачиш, сережки…
Обличчя покоївки пашіло.
— Які гарні! — вигукнула, та наступної миті зітхнула й відвела руку Кремера. — По десять марок за штуку… — скривила губи.
Карл підкинув сережки на долоні.
— Одна — вісімсот марок…
— Не може бути! — швидко мовила покоївка. — Дайте-но подивитись.
Кремер зареготав, нахабно розвалився на стільці.
— Ці сережки можуть бути вашими, Крісто. — Подав дівчині коробочку. — Подивіться на пробу.
Покоївка схопила сережку, погладила рожевим пальцем камінець. Очі в неї розгорілись. Нараз схаменулася, зашилила губи в ніжній посмішці.
— Ти ніколи не звертав на мене уваги, дурненький, — поплескала його долонею по щоці, — а я…
— Не треба, Крісто, — відвів її руку Карл. Дістав сигарету, запалив, помахав сірником у повітрі, немов відгороджувався від покоївки. — Ці сережки будуть ваші, коли ви проведете сьогодні ніч з Реханом.
Кріста кілька секунд дивилась на нього нерозуміюче. Вимучено всміхнулась:
— Ви щось сказали, гер Кремер?.. Я не помилилась?..
Карл знав, з ким мав справу, та на мить утратив рівновагу — все ж як-не-як, а жінка — і почав розгублено:
— Я хотів сказати, Крісто, що інтереси справи, так би мовити, вимагають… Можливо, про невірність Рехана дізнається його наречена, і…
— Ви не обманюєте мене? — раптом перервала його покоївка. — Вони справді коштують по вісімсот марок за штуку?
Кремер задихнувся: а він ледь не почав пробачатись..
— Я дав за них тисячу шістсот, — пояснив. — У магазині ви за них заплатите близько двох тисяч.
— Нема дурних… — Кріста заховала коробочку до кишені фартуха. — Якщо ви справді хочете, аби я переспала з цим веснянкуватим Реханом, то мені нічого не залишається, як погодитись. Правда, — всміхнулася, — з більшим задоволенням провела б ніч у вашому ліжку. Але коли люди розкидаються грішми заради інтересів ближнього…
— Отже, ми умовились, — полегшено зітхнув Карл. — Тільки ось що: Руді повинен зустріти вас біля флігеля о шостій. Звичайно, перед тим, як піти до нього, ви трохи опиратиметесь.
— Не вистачало, аби я перша вішалась йому на шию, — сердито зауважила покоївка.
— Але ж у Рехана така гарна наречена, — засумнівався Кремер, — що я думаю…
— Руді побіжить за мною, як цуценя. Досить лише поманити пальцем, — самовпевнено закопилила губу Кріста.
— Я знав, що ти — розумна дівчина. — Карл підвівся. — Звичайно, все, про що ми домовились, повинно…
Кріста обсмикнула спідницю, присіла перед Кремером у перебільшено ввічливому кніксені.
— Я не така дурна, аби дзвонити про це на всіх перехрестях. Мені ще знадобиться чоловік, який повірить у мою доброчесність.
Посміхнулась і шмигонула в двері.
Кілька секунд Карл стояв, заклавши руки за край піджака. Потім, не надягаючи пальта, вийшов до саду.
Надворі терпко пахло розігрітою землею. Між доріжками й клумбами зазеленіло, а розлогі кущі перед віллою вкрилися дрібними жовтими квітами. У глибині саду Карл побачив фон Вайганга — групенфюрер власноручно відкопував присипані землею кущі троянд. Кремер не підійшов до нього, повернув до алеї гномів. Менш за все хотів би зараз зустріти Рехана, але, як це часто буває, одразу наштовхнувся на нього. На обличчі в Руді була написана така заклопотаність, що Кремер лише помахав йому рукою, вітаючись. Руді не повернув ліворуч, де копирсався групенфюрер, а попрошкував алеєю до вілли. На ганку майнуло жовте пальто Крісти, і Карлзрозумів, що покоївка не втрачає часу. Задоволено гмикнув, зайшов у флігель.