— Дозвольте сказати мені, — почувся густий баритон Френка Бродайка, — тому що пан Поль висловився не зовсім точно. Річ у тому, пане Вулф, що кожний з нас гадає, що його турбують даремно. Не лише тому, що нас несправедливо підозрюють у злочині, який ми не скоїли, а й тому, що за цілий тиждень поліція нічого не зробила і, схоже, не думає нічого робити, а в результаті на нас постійно давитиме тягар безпідставної підозри.
Бродайк махнув рукою. Він мав не тільки відпрацьований голос, але й відпрацьовані манери. Не набагато молодший за Поля, він був удесятеро елегантніший. Складалося враження, що йому важко поводитись природно, бо: а) він перебував в кабінеті приватного детектива, що вульгарно вже само собою; б) він прийшов сюди з людьми не свого кола і тому ніяковів; в) предметом обговорення була його причетність до вбивства, а це вже зовсім нісенітниця.
Він провадив:
— Містер Поль запропонував проконсультуватись із вами і попросити зайнятись цією справою. Я хочу, щоб з нас зняли несправедливу підозру. Якщо ви зробите це, знайдете злочинця і докази його вини, — дуже добре. Якщо злочинцем виявиться Віктор Телботт — це теж дуже добре.
— Які можуть бути сумніви! — вигукнув Поль. — Це вчинив Телботт, слід лише довести його вину!
— Не забувайте, Ферді, що я допомагала йому, — м'яко промовила Дорогі Кейес.
— Та годі!
Очі присутніх повернулись до чоловіка, який за весь час розмови сказав лише «знову вони завелися». Усі змушені були повернути голови, оскільки він сидів у глибині кімнати. Високий голос добро пасував до імені — Уейн Саффорд, але аж ніяк не відповідав дебелій статурі цієї людини.
Вулф схвально кивнув головою:
— Цілком згоден з вами, пане Саффорд.
Вулф обвів поглядом кімнату і покрутив пальцем.
— Пан Поль дуже багато хоче за свої гроші. Ви можете найняти мене, леді і джентльмени, щоб я спіймав для вас рибу, але не зможете вказати, яку саме. Ви можете сказати мені, що я повинен знайти вбивцю, але ви не можете назвати його, поки не матимете доказів, а в противному разі навіщо платити гроші мені? У вас є докази?
Усі мовчали.
— У вас є докази, пане Поль?
— Ні.
— Звідки ви знаєте, що вбивця — Телботт?
— Знаю, і крапка. Ми усі це знаємо! Навіть міс Кейес знає, але не хоче визнати очевидне.
Вулф знову обвів поглядом присутніх.
— Це правда? Ви усі так думаєте?
Ні слова у відповідь.
— Тоді визначити рибку доведеться мені. Ви згодні, пане Бродайк?
— Так.
— А ви, пане Саффорд?
— Згоден.
— Міс Руні?
— Так. Але все-таки, я вважаю, що вбив Вік Телботт.
— Ніщо не заважає вам так думати… Міс Кейес?
— Так.
— Пане Поль?
Відповіді не було.
— Я повинен отримати вашу згоду, пане Поль. Якщо виявиться, що вбивця Телботт, можете заплатити більше. Та все-таки мене наймають для того, щоб знайти докази?
— Певно, але справжні докази.
— Інших і не буває. Запевняю, що всі докази, які я для вас знайду, будуть справжні. — Вулф натиснув на кнопку на столі. — Хочу, аби ви усвідомили, що ви всі разом і кожен зокрема відповідаєте за дотримання нашої угоди. А тепер… — На порозі кімнати виріс Фріц Бреннер і рушив до господаря. — Фріце, — звернувся до нього Вулф, — з нами будуть вечеряти п'ятеро гостей.
— Так, сер, — не моргнувши, промовив Фріц і вийшов.
Фріц чудово вимуштруваний, і до того ж він не з тих, хто частує омлетами чи консервованим супом. Тут заперечив Френк Бродайк:
— Приготуйте вечерю для чотирьох гостей. Я маю скоро піти: у мене вже призначена зустріч за вечерею.
— Відмініть її, — різко кинув Вулф.
— На жаль, не можу.
— Тоді я не можу братися до роботи, — відрубав Вулф. — Чого ви ждете від мене після того, як минув тиждень?
Він зиркнув на стінний годинник.
— Ви всі будете потрібні мені цілий вечір, а можливо, і більшу частину ночі. Я повинен знати все, що вам відомо про пана Кейеса і пана Телботта. До того ж, якщо я мушу відвести од вас несправедливу підозру з боку поліції і людей, мені треба самому переконатись у вашій невинуватості. А для цього потрібно довго й напружено працювати.
— О, — втрутилась Дороті Кейес, повівши бровою, — ви підозрюєте нас?
Вулф, не звертаючи на неї уваги, спитав у Бродайка:
— Ну, то як?
— Мені треба подзвонити, — пробурмотів той.
— Це ваше право, — погодився Вулф, наче роблячи поступку. Він повів очами наліво-направо і зрештою зупинив погляд на Одрі Руні, яка сиділа трохи в глибині, обіч Уейна Саффорда.
— Міс Руні, — випалив Вулф, — оскільки ви були однією з головних дійових осіб цього спектаклю, ваша позиція здається найбільш уразливою. Коли і чому Кейес звільнив вас?
Одрі сиділа прямо і непорушно.
— Знаєте, це було… — почала вона, та її урвали.