Чи Уейн теж нікуди не виходив? Так, вони цей час провели разом.
Коли вони порозходилися, десь о другій годині ночі, я позіхаючи сказав Вулфу:
— П'ятеро чудових клієнтів, еге ж?
Він незадоволено бурчав щось у відповідь.
— Я міг би працювати більш продуктивно, якби ви підказали, на кого звернути увагу, — мовив я. — Звичайно, не на Телботта, тут мені підказка не потрібна. Я краще за вас розбираюсь у сердечних справах і бачив, як він дивився на Дороті, то був погляд закоханого. Хто ж тоді, якщо не він? Поль?
— Йому конче потрібні гроші, і тепер він дістане їх.
— Бродайк?
— Його самолюбству завдано страшної рани, бізнес іде абияк, і його звинувачують у привласненні чималої суми грошей.
— Дороті?
— Дочка. Жінка. Тут можна говорити лише про її інфантильність. А може, справа у модній дрібничці, яку не дали купити.
— Саффорд?
— Примітивний романтик. Через три дні після зустрічі з Одрі цей дурень уже їв з нею булочки з корицею о шостій ранку. Він часом не втратив розум од кохання?
— Мабуть, так, — погодився я.
— Отже, він бачив, як Кейес ударив дівчину стеком.
— Не ударив, а відштовхнув.
— Це ще гірше, бо більш принизливо. До того ж дівчина переконала його, що Кейес повівся з нею вкрай несправедливо.
— Гаразд. А вона сама?
— Справляє враження людини, яку образили або яка сама скривдила когось. У будь-якому разі вона трохи не в собі.
— Щось спати хочеться, — підвівся Вулф і рушив до дверей.
Я пішов слідом і сказав йому:
— Гадаю, я повинен якнайшвидше добути повні відомості про них. Ніяк не збагну, чому цей самовпевнений гиндик Крамер хоче зустрітись а ними знову, навіть з Телботтом, після того як прогаяв цілий тиждень. Може, подзвонити йому?
— Не треба.
Ми вийшли до передпокою. Вулф, який хотів уже підніматись ліфтом до своєї кімнати на другому поверсі, обернувся до мене:
— А що він хотів?
— Він нічого не сказав, але, по-моєму, він зайшов у глухий кут і бажав, щоб ми підказали йому вихід звідти.
Я став підніматися сходами, тому що мені з Вулфом було б тісно в ліфті, хоча кабіна досить простора.
— Козир сорок, — мовив Оррі Кейтер в середу о десятій п'ятдесят п'ять.
Я лише сказав своїм партнерам, що ми розслідуємо вбивство Кейеса і підозрюємо в цьому наших п'ятьох клієнтів. Вулф, мабуть, ще не визначив, які завдання він дасть, і ми тим часом забавлялися грою в карти, замість того щоб аналізувати записи у моєму блокноті. Рівно об одинадцятій ми завершили гру, а ще через кілька хвилин двері відчинилися і на порозі з'явився Вулф.
Він умостився за столом, попросив принести пива і звернувся до мене:
— Гадаю, ти ввів Сола і Оррі у курс справи?
— Звичайно, ні. Наскільки мені відомо, все засекречено.
Вулф щось невдоволено пробурчав і попросив з'єднати його з інспектором Крамером. Я набрав номер телефону Крамера, переподав трубку Вулфу і, не почувши наказу відійти, узяв паралельну слухавку.
— Пан Крамер? Це Неро Вулф.
— Слухаю. Що вам потрібно?
— Прошу пробачити, але того вечора я був зайнятий. Я завжди радий вас бачити. Я розслідував смерть пана Кейеса і, гадаю, нам обом було б корисно, якби ви поділилися зі мною певними відомостями.
— Якими саме?
— Для початку прізвище і особистий номер кінного поліцейського, який бачив Кейеса в парку о сьомій десять ранку. Я хочу послати Арчі…
Крамер повісив трубку.
Вулф також поклав трубку і потягся до таці з пивом, яку приніс Фріц, звелівши мені:
— Набери номер Скіннера з прокуратури нашого округу.
Я з'єднав його зі Скіннером. У минулому вони з Вулфом нерідко сварилися, але принаймні у нього перед носом ніхто не хряпав дверима, і тому Скіннер був гарної думки про Вулфа. Вулф пообіцяв тримати Скіннера в курсі справ, що, як відомо, було брехнею, а потім запропонував помічникові прокурора скласти мені протекцію в поліції.
Через десять хвилин після того, як вони поговорили, мені зателефонували із Сентер-стріт і повідомили, що поліцейський Хефераи чекатиме на мене об одинадцятій сорок п'ять на розі 66-ї стріт і Сентрал-Парк-Уест.
Менш як за десять хвилин Вулф попив пива, розпитав Сола про сімейні справи і дав мені вказівки, про що говорити з поліцейським. Усе це дуже стомило мене, але водночас зацікавило. Коли ми розплутуємо якусь справу, буває, Вулф підмічає, що я надто «захопився» якимось окремим фактом або клієнтом, і тоді намагається хоча б на хвильку переключити мою увагу на щось інше. Тепер я майже не ображаюсь на нього. Але у чому річ? Нічию версію я не «проковтнув» і не прийняв нічию точку зору; чому ж тоді він відправляє мене товкти воду в ступі з тим поліцейським, а Сола та Оррі притримує для більш важливих справ? Я уп'явся в нього очима, і тут знову задзвонив телефон.
Вулфа просив Фердинанд Поль.
— Я в офісі Кейеса, — сказав він. — Це на розі 47-ї і Медісон. Ви не зможете прийти негайно?
— Звичайно, ні, — образився Вулф.
Він завжди ображався, коли хтось не знав, що він ніколи не виходить з дому у справах і робить це вкрай рідко з якоїсь іншої причини.
— Я працюю виключно вдома. А в чому річ?
— Тут у мене є двоє, з якими, на мою думку, вам слід поговорити. Працівники фірми. Вони можуть довести, що Телботт украв креслення і продав їх Бродайку. Це підтверджує версію вбивства Кейеса Телботтом. З нас п'ятьох найбільша підозра падала на міс Руні і цього типа зі стайні; а ці свідчення напевне знімуть з них підозру.