Це буде вам тільки на користь, – підбадьорив її Бобрьонок.
– Гріх! – кармелітка перехрестилася. – Взяла на душу гріх і нехай бог простить мені.
– Якби тільки бог… – не утримався від іронії майор.
– У бога важче одержати прощення, – заперечила черниця – бо господь бог бачить усе.
Бобрьонок подумав, що він, звичайно, не бог, а відомо йому дай боже скільки, і кармелітка навряд чи дочекається від нього прощення.
– То в чому ж ваш гріх? – уточнив.
– Митрополит… – зітхнула черниця. – Святий отець Андрій дав мені ту скриню і сказав, що за нею прийдуть.
– Коли й хто?
– Це мені невідомо.
– А якщо б прийшов я? Сестра Надія похитала головою:
– Цей чоловік чи жінка мусили назвати пароль.
– Який?
– Сестра Ганна благословляє мене й просить молитися за неї.
– І ви не знали, що скриня має потаємне відділення? І що ховається в ньому?
– Це мене не обходило.
– А парфуми? І золоті речі? Ваші чи також були в скрині?
– Сестри-кармелітки дали обітницю бідності й не користуються парфумами.
– Для чого ж ви поклали до чужої скрині свої речі?
– Не все одно, де їм лежати! Там – зручніше.
– Скажіть, сестро Надіє, а що ви робили сьогодні у восьмому будинку Вишневого завулка?
– Я? – перепитала одразу. – Сьогодні на Вишневому? – Нервово смикнула чотки й стиснула бусинку. Однак одразу опанувала себе й відповіла розважливо:
– А-а, на Вишневому… Ви вже питали про це, ї я згадала: поРомилилася адресою. В одному з тих завулків метає мій хворий. Ці завулки так схожі один на одний…
Борьонок покивав головою, буцім погоджуючись, і запитав, втупившись у кармелітку:
– Ви, сестро Надіє, звичайно, не знаєте пані Грижовську й не чули про неї?
– Не чула, – ні на мить не збентежилась черниця.
– І ніхто не знає, – скрушно зауважив Бобрьонок, – хто ви насправді: сестра Надія чи пані Грижовська, котра роз'їжджає по місту на велосипеді…
– Ви мене з кимось переплутали, – одповіла черниця впевнено, і майор подумав, що цій жінці характеру не позичати й навряд чи вона добровільно зізнається в чомусь. Але все ж вирішив лишити їй якийсь шанс. Сказав рівно, навіть не без доброзичливості:
– Я б радив вам зізнатися щиросердно у всьому, бо тільки таке зізнання може полегшити вашу долю. Ми знаємо значно більше, ніж ви гадаєте, і зовсім не дурники, як ввижається декому. Зараз ми візьмемо у вас відбитки пальців, гадаю, ви лишили їх і на шифрувальному блокнот. Я вже не кажу про рацію на квартирі у Вишневому завулку. До речі, вас дуже добре знають мешканці цього будинку, не кажучи вже про двірника Синяка. Впевнений: всі вони впізнають вас. Що скажете на це? Черниця нідвела на майора потемнілі люті очі.
– Цей Синяк – типове хамло й бидло, – одповіла з ненавистю.
– Ну, це вже із сфери емоцій, – заперечив Бобрьонок. – Як на мене, розумна й делікатна людина. Й дуже спостережлива. – Нахилився до кармелітки й перепитав: – Я так зрозумів: ви зізнаєтесь, що вели подвійне життя і зберігали в своїй кімнаті шпигунську рацію? Прошу назвати спільників. Хто поставляв вам інформацію? З ким тримали зв'язок?
– Чи не забагато хочете від мене?
– Ні, запитання тільки починаються.
– А якщо я не відповідатиму?
Бобрьонок із жалем покрутив головою.
– Сподіваюсь, ви знаєте закони воєнного часу?
– І те, що ви називаєте Смершем!
– Так, смерть шпигунам, – серйозно ствердив майор. – Ніхто не робить з цього таємниці.
– Дайте закурити, – попросила кармелітка.
Майор витягнув із шухляди коробку «Казбеку». Кармелітка жадібно схопила цигарку, й Бобрьонок дав їй прикурити.
– Скучили за куривом? – запитав.
– У цьому чернечому кублі можна було жити, – одповіла. – Найважче було обходитися без сигарет. – Затягнулася і додала: – Цигарки у вас якісь кислуваті…
– А ви що звикли курити?
– Болгарські сигарети.
– Радий би пригостити, та не маю. Однак ми відволіклися…
– Ви й справді гадаєте, що я когось викажу?
– По-моєму, у вас нема іншого виходу.
Шпигунка презирливо скривила губи:
– Ваша впевненість мені подобається.
Бобрьонок бачив, як билася в неї жилка на скроні, пульсувала часто-часто у такт приспішеним ударам серця – пя жінка, попри її зовнішній спокій, нервувала, але трималася з останніх сил.