— Усі роботи на підстанції й усі заходи безпеки виконувалися згідно з нарядом, який видав майстер Лещук.
— Чому не було заземлено шинодріт, яким пройшов смертельний струм?
— Не передбачалося нарядом. Мені це не сподобалося, але Лещук сказав, що достатньо виділити робочу зону.
— У наряді не були зазначені перемикання на сусідніх трансформаторних підстанціях. Хто дав вказівку їх виконати?
— Я. Ми знімали напругу з підстанції, де після обіду повинні були працювати. Ось наряд — ми просто не встигли його виконати.
— Покажіть на схемі, як відбувалося перемикання на трьох сусідніх підстанціях.
— Спробую. Ось так, вимикаємо тут, тут і тут — всю дільницю ізольовано. А резерв споживачам іде ось так — і в наших мережах не буде зворотної напруги.
— Ви давно працюєте бригадиром?
— Два роки.
— Хто здійснював інструктаж на робочому місці?
— Я.
— Ви попередили членів бригади про те, що поза робочою зоною є незаземлений шинодріт?
— Атож.
— І Крячка?
— Передусім.
— Чому.
— Останнім часом він став… він був трохи неуважним.
— Чим ви це пояснюєте?
— Якісь особисті неприємності. І взагалі він хотів звільнитися з роботи.
— Чому?
— Не знаю. Адже й заробітки у нас високі… Але, наскільки мені відомо, за довгим карбованцем він не гнався.
— А чому ви з ним сперечалися?
— Він швидко спалахував. Я не мав часу з ним панькатися, тому й гримав, а він — на мене. Потім угамувалися.
— Про що ви говорили?
— Я радив йому не мордуватися, а йти вчитися до інституту. Хлопець молодий, має стаж, відбув армійську службу — чого ще треба? А він тямущий у науці. Та й ліпше жити на стипендію, аніж на сестру скаржитися.
— Ви знаєте про його сімейні справи?
— Аякже. Все-таки — бригадир.
— Маєте спеціальну освіту?
— Не довелося вчитися.
— Вас характеризують як непоганого фахівця.
— Та де там. Я практик. Далеко куцому до зайця. Тільки й того, що маю непогану пам’ять і правил не порушую.
— Ви впровадили дванадцять рацпропозицій…
— Хіба то пропозиції? Те, що на видноті лежить.
— Чому ви доручили Лукіну самостійно виконувати перемикання? Адже в нього друга група допуску.
— Думав… Якщо відверто, Лукіну просто ліньки перескладати, насправді ж він і за четвертою групою цілком може працювати. Винен, звичайно…
— Коли ви дізналися про все?
— Після обіду. Прийшов на підстанцію, а там — наші, гамір…
— Де ви обідали?
— У пельменній.
— Ви усвідомлюєте, що нещасний випадок на совісті бригади й передусім — вашій?
— Що й казати… Готовий відповісти.
— Ідіть. Коли буде потрібно — викличемо.